ВУРДАЛАК
 
Іван-бідака був лякливим:
І якось темної ночів,
Весь в дрижаках, від страху зблідлий,
Крізь цвинтар йшов собі домів.
 
Йде між гробків з понурим писком,
Ніг від землі не віддере…
Аж гульк – із чмаканням і тріском
Зубами кістку хтось жере.
 
Завмер Іван, стоїть – не зрушить.
О Боже! думає нетяг,
Мабуть когось гризе і душить
Червоногубий вурдалак.
 
Біда! я хлоп не надто дужий;
Зжере вампір з лайном мене..
Зайнятись землеїдством мушу –
Нечистого це віджене.
 
Коли ж це замість вурдалака –
(лиш уявіть Івана злість!)
Насправді то був чийсь собака,
Що на могилі кістку їсть.
 
Контекст тут:
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/6698/filter/interesting/page/2.phtml#main_comments