Давно хотів написати статтю на цю тему, але все якось не наважувався, вагався, щоб не лити воду на млин ворогів української державності. Але, з кожним днем я все більше переконуюсь, що ніякої такої «державності» давно вже не існує і, скоріше за все, реально ніколи і не існувало. З самого початку свого існування як держави, тобто з грудня 1991 року, Україна була створена як колонія для грабунку міжнародними та вітчизняними фінансовими спекулянтами. Останні домовленості з МВФ це ще раз підтвердили. Нашій владі вже мало знищення української економіки, армії, медицини, культури, тепер вона взялася на догоду світовій фінансовій мафії винищувати власний народ, видно нинішні темпи вимирання населення їх вже не влаштовують. Підвищення ціни на газ та збільшення пенсійного віку-це тільки початок. А що ж наші патріоти, так звані «українські націоналісти»? Вони ж так гарно розповідали, як українці будуть добре жити в незалежній Україні, коли треба було розвалити СРСР, чому ж тепер їх не чути? Адже, як стверджує Найбільш авторитетний словник Вебстера (видання США, 1987 р.), яким користуються в усіх без винятку країнах світу, включаючи Росію,  націоналізм -це:
1. Відданість своєму народові.
2. Захист національної єдності або незалежності.
Японська енциклопедія:
Націоналізм - загальна прихильність і відданість своїй нації.
Британська енциклопедія:
Націоналізм - це вірність і прихильність до нації або країни, коли національні інтереси ставляться вище особистих або групових інтересів.
Американський політичний словник, який до 1993 витримав 9 (!) Видань:
Націоналізм ототожнюється з соціальними та психологічними силами, які зародилися під дією унікальних культурних, історичних чинників, для того щоб забезпечити єдність, наснагу у середовищі даного народу за допомогою культивування почуття загальної приналежності до цих цінностей. Націоналізм об'єднує народ, який володіє загальними культурними, мовними, расовими, історичними чи географічними рисами або досвідом і який забезпечує вірність цієї політичної спільності ".
 
Здавалося б, саме зараз той час, коли наші націонал-патріоти можуть на ділі довести «відданість своєму народові». Час, коли перед українцями встала проблема виживання, проблема «бути чи не бути», коли вже потрібно народ  піднімати на боротьбу, організовувати його на акції громадянської непокори чи навіть на барикади, бо з бандитами інакше не вийде. Час, коли справжній націоналіст повинен бути готовим до тюрми і навіть до ешафоту, як колись народовольці. Бо якщо не зараз, то коли? Коли українці вимруть, як мамонти, а територію колишньої України розділять між собою сусіди? Агов, панове націоналісти, де ви, рятуйте Україну-неньку! А що у відповідь? Як писав поет «а в отвєт тішина…» І не тому, що «..он нє вєрнулся из боя..», а тому, що в бій ніхто й не збирався. Не можна сказати, що панове націоналісти зовсім зникли як вид, не з нашим щастям. Он недавно Олесь Доній знову тиснув статейку в стилі «от ізвозчіков зло і опасності»-про те, що в усіх українських негараздах вже в котрий раз винні Москва та москалі. Пан Тягнибок-той пішов далі, разом з москалями іноді лає й наших олігархів. Щоправда, тихенько так і не називаючи прізвищ, щоб ті олігархи не почули. Бо якщо почують, то грошей на його «Свободу» не дадуть, а безкоштовно боротися за неньку-дурних немає. А уявити пана Зайця на барикадах, або пана Павличка за гратами чи пана Костенка на ешафоті-в мене просто уяви не вистачає. Це все одно, що уявити Гітлера рабином берлінської синагоги або Мао Цзе Дуна- президентом США.
 
Так що з націоналістами нам не повезло. І не треба думати, що вони тільки зараз такі, вони ЗАВЖДИ були такі. Наші націоналісти завжди в першу чергу думали про себе, а вже потім за державу, якщо взагалі думали. Хіба думав Богдан Хмельницький про українську державність, коли  оженив свого сина Тимоша на дочці молдавського господаря? Ні. Хотілося пану Богдану своє марнославство потішити, стати в один ряд з монаршими дворами Європи. На кшталт «я вам не кто знает кто, а кто знает как!» Коштувало воно Україні зовсім непотрібної для неї війни, смерті Тимоша, передчасної смерті самого Богдана і, врешті-решт, Руїни.
 
Або Мазепа Іван Степанович, улюблений герой нашого Мазурика. Вся історія Мазепи-це суцільна історія зрад. Спочатку Мазепа зрадив Дорошенка, перебігши до Самойловича. Потім зрадив і Самойловича, написавши на нього донос, щоб самому стати гетьманом. Зрадив царицю Софію, перебігши до Петра, а потім зрадив і Петра, уклавши спілку зі шведським королем Карлом. Правда, деякі історики вважають, що відносно царя Петра-то була не зрада, а боротьба за незалежність України. Якби ж то воно так! В той час, після вигнання польської шляхти з України, на її території утворилися величезні простори нічийної землі. Тривалий час козаки і селяни обробляли цю землю колективно, потім окремі ділянки давалися в борг, пізніше її почали приватизовувати козацькі начальники. У період правління Мазепи було роздано козацькій старшині близько 1000 земельних наділів, відібраних у громад, селян і козаків. За даними М. Грушевського: «Селян змушували продавати землю, купівля дуже часто була примусовою: скупники не тільки користувалися важкими матеріальними обставинами власника, але часто вдавалися і до тиску адміністративної влади, навіть до нічим неприкритого насильству». (Нарис історії українського народу »).
 
За даними Г. Сергієнко та В. Смолія «окремі козацькі старшини не зупинялися навіть перед тим, щоб силою змусити селян і рядових козаків віддати свої наділи феодалам. Полковники і сотники заковували непокірних в ланцюги, обкурювали димом, шмагали різками . У деяких полках Лівобережної України кількість обезземелення дворів досягало 40%. У ці роки спостерігалося масове втеча обезземелення селян і козаків на Дон, на Кубань, на Харківщину. Зате у гетьмана Мазепи в підданстві знаходилося близько 100 тисяч селян в Україні і значні земельні володіння і тисячі кріпаків у центральних регіонах Росії».
 
Нічого не нагадує? А мазепинські податки були такі, що навіть тиран Петро I, дізнавшись про них, у своєму маніфесті писав: «Бывший гетман, в своих хитростях не сообщивши нам, наложил на народ тягчайшие налоги, которые будто должны идти на войско, а в действительности обогащали его самого. Отныне мы упраздняем эти налоги». (Борщак и Мартель, «Іван Мазепа»)
Саме Мазепа першим повернув на українські землі панщину, першим почав закріпачувати хліборобів. Ну, і яку волю міг принести цей «герой»? І кому? То чи варто дивуватися, що його підтримали лише кілька тисяч запорожських козаків, яким після руйнування Січі вже не було чого втрачати? А прості українці не бажали гинути за те, щоб в Європі було ще на одного «царька» більше.
 
Таких прикладів можна було б навести безліч, але навіщо? Кожний, хто хоч трохи знає історію України, підтвердить, що наші «націоналісти» практично завжди відстоювали, в першу чергу, ВЛАСНІ інтереси і практично ніколи-ДЕРЖАВНІ або НАЦІОНАЛЬНІ.  Україна завжди славилась видатними вченими, інженерами, письменниками, поетами, воїнами, але ніколи- вождями чи політиками. Тому що традиційний український націоналізм, на відміну від англійського, німецького чи російського-це сила руйнівна, а не творча, він може все зруйнувати, але не може нічого створити. Це націоналізм раба, а не господаря, націоналізм романтика, а не тверезо мислячої людини. Український націоналізм-це якась чудернацька суміш утопії з патологічним прагненням влади, наївного романтизму з хуторянським жлобством. «-Яшка, ти ким хочеш бути?-Начальником.-Яким?-А яка різниця, аби начальником.»
Нашого націоналіста менш за все хвилює, чи здатен він керувати країною і які будуть наслідки від цього для самої країни.Типовий український націоналіст-це інтелігент на кшталт Вінниченка чи Грушевського, який досить туманно уявляє, якою буде майбутня держава, її грошова система, судоустрій, політична та економічна системи, медицина, освіта. Зате добре уявляє своє місце в цій державі-звичайно ж, попереду, на баскому коні, з булавою в руках. А оскільки булава одна, а претендентів на неї багато, то за неї починається бійка, і як підсумок-немає ні коня, ні булави, ні країни.
 
Згадаймо хоча б перші вибори Президента України, коли «комуняки» висунули одного кандидата, а «демократи»- аж трьох:Чорновола, Лук’яненка, Юхновського. А ще раніше люди Степана Бандери в боротьбі за «булаву» вбивали людей Коновальця. А трошки пізніше, за наказом того ж Бандери, вбивали людей Бульби-Боровця- засновника УПА, що першим розпочав боротьбу з німецькими окупантами. В кінці червня 1943 вийшло розпорядження Романа Шухевича про перепідпорядкування всіх збройних загонів бандерівській УПА. З цього моменту бандерівська УПА перейшла до насильницького поглинання або знищення загонів «опортуністів» (ОУН) та «атаманчіков» (УПА Бульби-Боровца). 7 липня 1943 збройні формування ОУНР розбили військові обози ОУН. Взяті в полон командири інших загонів частково знищувалися Службою безпеки ОУНР-УПА (СБ). На серпень 1943 припадає пік активних дій бандерівскої УПА проти УПА Бульби-Боровца, в результаті чого були вбиті кілька її командирів і захоплене дружина Бульби-Боровца (яка після тортур СБ ОУНР була також убита). До кінця вересня 1943 УПА Бульби-Боровца фактично перейшла в підпілля. Оце вже по нашому:спочатку вбиваємо своїх, а вже потім ворогів. Якщо черга дійде.
А вже  наприкінці війни бандерівці знищили тих тверезомислячих командирів ОУН-УПА, які, зрозумівши, що війна програна, хотіли припинити боротьбу з «совітами», щоб не проливати даремно української крові. Було вбито навіть ветерана Холодного Яру Юрія Горліс-Горського. Але хіба ті люди так уже були неправі? І невже ця братовбивча війна, без жодного шансу на перемогу, наближала незалежність України? Невже не краще було піти в підпілля, зберегти кадри і чекати слушного моменту? І наскільки незалежною та демократичною була б держава, де при владі були б такі от «борці за незалежність»?
 
До речі, ми тут підійшли ще до однієї риси українських націоналістів- жорстокості, причому жорстокості не так до ворогів, як до своїх. Що знову таки пояснюється суто меркантильними цілями. Бо якщо ти будуєш державу, то вони-твої потенційні союзники, яких знищувати просто не вигідно. А якщо головна мета-це булава і гетьманство, тоді все логічно-знищуються головні претенденти. А там де жорстокість, там завжди присутня й безвідповідальність. От захотілося, приміром, панові Грушевському армію розпустити-він і розпустив, ні в кого не питаючись. Цар знає, що робить! А коли юрба п’яних матросів посунула на Київ, Михайло Сергійович (як  Горбачов!) швиденько спакував валізи і чкурнув до Бреста разом з іншими членами Центральної Ради-Україну німцям здавати. А поки валізи пакував, студенти та школярі, ще майже діти, більшовиків стримували (армії ж немає!) . Близько трьохсот їх загинуло, та ще кілька тисяч киян більшовики знищили, коли захопили Київ. Зате пан Грушевський благополучно до Бреста доїхав. І я так думаю, що і спав він спокійно, і «мальчики кровавиє в глазах» не ввижалися. Бо як справжній український націоналіст, Михайло Сергійович добре знав, що головне-це врятувати свою шкуру, а бидло-його не шкода, баби ще понароджують. Хіба ж можна порівнювати життя  професора, та ще й вождя, з життям якогось там студента!  А от тиран Сталін чомусь до останнього зоставався в Москві. І коли йому доповіли, що для евакуації його особистого полку охорони вже подали вагони , спокійно відповів: «Не хвилюйтесь, коли буде треба, я свій полк особисто в атаку поведу.» Що візьмеш з деспота? Проте Москву, на відміну від Києва, німцям так і не здали.
 
А як вам призначення журналіста Симона Петлюри Головним отаманом УНР?! З таким же успіхом можна було призначити на цю посаду монаха з Київської Лаври або блазня з місцевого цирку. Ось де ховається коріння нашого «проффесорства»! І одночасно знищення полковника Болбочана- людини, що розбиралася на військовій справі і користувалася авторитетом у війську. Хто за це відповів? А як завжди-український народ ціною сотень тисяч непотрібних жертв. Чому непотрібних? А тому, що коли армією керує журналіст чи юрист, шансів на перемогу у такої армії- нуль, і всі жертви марні. Зате всі наші «вожді нації» були при посадах, щоправда, ненадовго. Мені можуть заперечити, що Грушевський, Петлюра та Вінниченко були не націоналістами, а соціал-демократами. А яка різниця, як вони звались? Ми ж говоримо про націоналізм, як синонім слова патріотизм, тому, гадаю, ніхто не сумнівається , що все це шановне панство  вважало себе великими патріотами.
 
І ще одна цікава риса наших псевдопатріотів- відстоюючи свої власні, шкурні інтереси, вони щиро вірять, що все це робиться для блага України та її народу. Як щиро вірив пан Івченко- голова КУНу, здаючи весь газовий ринок України аферисту Фірташу. Також щиро вірив в це колишній міністр закордонних справ Огризко, даруючи румунам нафто-газовий шельф острова Зміїний. Картина, гідна пензля Ієроніма Босха-українофоб Сталін збирає українські землі, а українські « патріоти» їх розтринькують! Як вірить в це Яворівський-«митець», а за сумісництвом колишній КДБістський стукач, псевдо-«Тридоля». А може, не зовсім і колишній, мистецтво-його ж не проп’єш. Я вже не кажу про Мазурика, чії руки крали все, що бачили, аж до грошей на лікарню для онкохворих дітей. Це тільки у Ільфа та Петрова в «Дванадцяти стільцях» був такий собі «блакитний» злодюжка Альхен, який крав і йому було соромно. Нашим «патріотам» ніколи не буває соромно, бо вони ж не прості крадії, а ідейні.
До того ж, всі наші «патріоти» готові боротися за Україну, але ніхто з них не хоче на неї працювати. Яка, скажімо, спеціальність у того ж Донія? Або у Івана Зайця чи Степана Хмари? І, якщо вона є, то скільки років і де вони працювали за фахом? Вже хорошого лікаря чи сантехніка днем з вогнем не знайдеш, зате, куди не плюнь-суцільні «борці» та митці»…
 
То чому ж нам так не везе? Чому в інших країнах націоналісти-це патріоти, а в нас-зрадники, крадії та нікчеми? Чому господь бог не дав нам свого Наполеона, Бісмарка або Черчілля чи, на худий кінець, якогось там завалящого Піночета? Чому в нас завжди були  Галагани та Носи, але не було свого Болівара чи Жанни д’Арк? Можливо тому, що слово «націоналіст» походить все-таки від слова «НАЦІЯ», а не  «НАЦІОНАЛЬНІСТЬ»? Тоді що таке нація і чим вона відрізняється від народу? Є багато визначень цього слова, але всі вони тільки заплутують це питання. Я б на нього відповів так: НАРОД-це населення, що проживає на території конкретної країни, а НАЦІЯ-це народ, який здатний об’єднатися для вирішення проблем, що стоять перед ним. А оскільки об’єднуватися ми так і не навчились, то і виходить, що до нації нам ще-як Мазурику до нового президенства. Тобто український народ вже є, а української нації ще нема, і чи відбудеться він як нація-залежить тільки від нас. Чи зможемо ми позбутися свого вікового жлобства та хуторянства та об’єднатися проти зовнішнього ворога-міжнародної фінансової мафії, як об’єдналася Білорусь на чолі з Лукашенком? Чи зможемо ми, нарешті, зрозуміти, що в сучасному глобалізованому світі нам ніхто не дасть спокійно «панувати у своїй сторонці», якщо ми не будемо сильними? Що нав’язаний країні Мазуриком так званий «український націоналізм»-це один з видів зброї, якою міжнародні олігархи руйнують нашу державу? Що питання об’єднання перед спільною загрозою-це питання виживання як всього народу, так і кожного жителя України окремо? А якщо ми цього не зрозуміємо-то українська держава просто зникне з світової мапи, а замість українців тут житимуть китайці та негри.
 
Тільки з появою Нації може з’явитися і справжній націоналізм, а не хуторянсько-бутафорський на чолі з Костенком і Тягнибоком, що нам нав’язує діюча влада. Справжній націоналіст не буде тикати дулі в бік Росії на замовлення дяді Сема, а буде робити те, що потрібно його державі і народу. Справжній націоналіст не стане закривати російські канали, а буде сприяти розвитку української мови та культури, не забороняючи російську, а розвиваючи свою, вкладаючи кошти в українські фільми, книжки, естраду, музеї. Справжній націоналіст не буде триндіти про «європейські цінності», а розкуркулить українських олігархів і розвиватиме середній та малий бізнес, щоб багатства України належали всьому народу, а не жменьці паразитів. Справжній націоналіст перестане патякати про міфічний «вільний ринок», а візьме під контроль банківську галузь, позиковий відсоток, друкування грошей і не дасть грабувати державу через кредити МВФ. Справжній націоналіст зробить медицину, освіту та спорт доступною для всіх верств населення, а не тільки для багатіїв. Справжній націоналіст витрачатиме бюджет на розбудову армії, розвиток науки та культури, а не на шикарні дачі та авто. Справжній націоналіст розумітиме, що в багатонаціональній державі треба шукати взаєморозуміння, таку мету та ідеали, які б з’єднували, а не роз’єднували людей. Майбутній націоналіст буде не тупим колгоспним жлобом, з папкою та «портфельом», як зараз, а культурною та освіченою людина, з вищою освітою, яка розуміється на політиці та економіці і добре знає, чого вона хоче і як цього досягти. Людина, яка зможе свої власні інтереси поєднати з суспільними, розуміючи, що тільки в сильній державі вона зможе чогось досягти.
 
Проте не можна збудувати чогось нового, не зруйнувавши старе. Як казали древні римляни, «те, що було погане спочатку, ніколи не стане хорошим потім.» І тут мені хочеться згадати геніальний фільм «Матриця». Вірніше, його першу частину, бо інші можна було б і не знімати. Там всі бережуть головного героя Нео, вважаючи його «обраним»-людиною, яка в майбутньому зруйнує Систему. Його охороняють, з ним носяться, як з писаною торбою, та все марно-Система непереможна. Нарешті, Нео це все набридає, він плює на свою «обраність» і, ризикуючи життям, йде рятувати свого друга. І саме тоді він стає ОБРАНИМ, бо не можна знищити Систему, перебуваючи в ній самій і граючи по її правилам, потрібно спочатку вийти за її межі. Нео вчинив по СОВІСТІ, вчинив як ЛЮДИНА і саме це виявилося несподіванкою для Системи, на яку вона не була запрограмована.
 
Через те й не стали і не могли стати справжніми вождями ні колишній секретар КПУ, ні колишній парторг, ні хоружівський бухгалтер, ні єнакіївський урка, бо вони так і не стали ЛЮДЬМИ. Бидло-воно й є бидло, як би воно себе не називало і які б посади не займало. І тільки зруйнувавши псвдонаціоналізм, нав’язаний нам олігархічними кланами та їх вірними холуями на кшталт Мазурика, Костенка чи Яворівського, ми зможемо створити справжній, прагматичний, що діяв би в інтересах держави та суспільства. Нам нав’язують націоналізм вчорашнього дня, а країні потрібен націоналізм сьогоднішнього і завтрашнього. І цей процес, як казав колись товариш Горбачов, схоже, вже пішов. Мазурик, сам того не розуміючи, власноруч вирив могилу псевдонаціоналізму, закопавши разом з ним і себе як політика. Саме відраза до такого «націоналізму» і привела до влади колишнього зека, а не помилки ЮВТ. В свою чергу Янукович, знову ж таки, сам того не розуміючи, своєю економічною політикою почав об’єднувати країну. Не пройде і року, як більшість населення України стане жебраками, і всі-від вуйка на Говерлі до шахтаря з Горлівки зрозуміють, що єдиний ворог у них-це нинішня кримінально-олігархічна влада. І для боротьби з нею треба  об’єднуватися, бо з паразитами домовитися неможливо-або ти їх знищиш, або вони тебе. Отоді й може зародитися новий націоналізм як ідеологія боротьби з паразитами, що буде актуальним для всіх регіонів України. Альтернативи йому не буде, бо до того часу всі наші теперішні «націоналісти» або перебіжать до лав ПР, або просто зникнуть як політичні фігури. Тому що, як казав Черчілль, «не можна нескінченно довго дурити всіх».
 
Саме такого об’єднання й бояться як наші кримінальні олігархи, так і їх «націоналістичні» холуї. Тому мене ніскільки не здивувало, що саме так звані «українські патріоти» стали виступати з ідеєю поділу України на Західну та Східну. Адже це єдине, що вони добре вміють-розвалювати. Колись за їхньої допомоги зруйнували СРСР, тепер хлопці взялися за Україну. Поспішають, бо українець-це як той Ілля Муромець, що тридцять три роки лежить на печі і не знає своєї власної сили. Тільки коли вже сильно припече, він злазить з лежанки і починає рятувати своє добро та, власне, і життя від нахабних грабіжників. Зате коли вже злізе…Те, що в недалекому майбутньому нас чекає соціальний вибух і наші олігархи горітимуть разом зі своїми маєтками, я ніскільки не сумніваюсь. Бентежить інше-чи стане це початком нової держави, чи просто виллється в звичайний бунт, «бєссмислєнний і бєспощадний»? Чи встигнуть з’явитися до того часу націоналісти-патріоти, націоналісти-прагматики і чи зможуть вони вгамувати цю стихію і направити її в мирне русло, на збереження та розбудову України? Не знаю…