Зателефонував мені вчора зранку один знайомий. По ходу розмови згадали вчорашнє свято. «Що? Яке державне свято? Який День Незалежності? Були б гроші на кармані, було б свято, а так ну його на…» - раптом прорвало його. І це при тому, що хто-хто, а він не бідує.
 
Я не став продовжувати розмову. Просто поклав слухавку.
 
Воно відомо, що є люди, які плутають державну кишеню з власною. Але є й такі, котрі готові бути патріотами лише після того, як наб’ють власний кендюх. При цьому всі негаразди пов’язані з бездарним керівництвом державою, вони переносять на саму державу. Тобто не люблячи владу, вони автоматично перестають любити країну, помилково ототожнюючи ці два поняття.
 
Таких здавна прийнято в нас називати ковбасниками. Це вони за двісті гривень продавали свої голоси на минулих президентських виборах, це вони започаткували у верховній раді рух «тушок». Це вони за власні преференції в усі часи зраджували український народ. Це саме на них мають надію регіонали, плануючи фальсифікувати осінні вибори до місцевих рад.
 
От я наприклад дуже сумніваюся, що греки, які вже стільки часу бурхливо протестують проти дій власного уряду десь можуть зневажливо відзиватися про власну Батьківщину Грецію, навіть якщо в них порожні кишені.
 
Але тим, хто сьогодні при владі в Україні такі настрої серед українських громадян дуже вигідні. Це ж прекрасна нагода весь гнів народу, який має бути спрямований на діючу владу перенести проти самої держави, проти її Незалежності. Так буде легше цю Незалежність добити.
 
Бо не Україна винна в тому, що ростуть ціни на продукти харчування і на комунальні послуги. Не Україна винна в тому, що падає рівень життя людей. Не Україна винна в тому, що ростуть податки і не виплачуються зарплати. І не Україна винна в тому, що зростає зовнішній борг.
 
Але ковбасники цього не зрозуміють ніколи. Їм головне – власне сите життя, а там най весь світ летить шкереберть. Тому їх легко купити. Вони готові продаватися. Гуртом і в роздріб. За тридцять срібників.