Кінотеатр «Зоряний». Тобто, колись він таким був. Зараз – це ЦУП і за сумісництвом штаб-квартира інопланетної цивілізації, яка має завданням перетворити чудову країну Україну на кубло власного розмноження.
 
Йде позачергове святкове засідання, присвячене 19-ій річниці перебування інопланетного кодла у владі України. Усі учасники скинули машкару, за якою, перебуваючи  серед людей, ховають свої справжні обличчя. Власне, облич немає. Замість них є потворні новоутворення (як на наш художній смак). Засідання відкриває керуючий господарством країни Пахло. Це його справжнє позаземне ім’я. Тут, у Зоряному, вони усі звертаються одне до одного за власними іменами, які вони отримали десь на далекій планеті, що давно загинула після того, як оці сутності докерували її до ганебної руїни.
 
- Вельмишановне панство! (Переклад з інопланетного авторський)
 
Панство схвально зарохкало.
 
- Отже, шановні! Сьогодні у нас чергова річниця перебування нас у ворожому середовищі. Але це тимчасово. Ще трохи і ми зможемо скинути свої «жаб’ячі» шкіри назавжди! (Задоволене гавкотіння, плямкання та гелготіння у залі).
 
- Тихіше, добродії, тихіше! Дайте слово мовити! На наступний рік матимемо ювілей. Наші здобутки на сьогоднішній день величезні, але недостатні! Ми нарешті здобули! Тепер нам потрібно остаточно ЗДОЛАТИ! Сьогодні аборигени відмічають своє незалежне свято (у залі ультразвуковий свист, тупотіння копитами, улюлюкання і звуки відрижки). Ми у ньому участі не приймаємо. Це не наше свято. Але ми повинні зробити усе для того, щоб у цей день воно нарешті СТАЛОСЯ! (вигуки з залу «Геть аборигенів!», «Україна – для інопланетян!», «Геноцид генофонду – кожному ПерГу!»).
 
- Сьогодні ми усі повинні покаятись у своїх гріхах. Хто іще не достатньо бореться за звільнення Землі Обетованної від свідомих українців, тут і зараз повинен поклястися нам, що буде землю гризти, аби вона стала нашою! (зал по-звірячому заревів від задоволення) А хто з нас несподівано пройнявся свідомістю землян-українців, той підлягає знищенню, як класовий ворог!!! (у залі скандування тисячоголосої горлянки: «Знищити!»  «Знищити!» «Знищити!»)
 
- Шановні співвітчизники! Урочистий звіт, присвячений новим здобуткам у галузі зачистки України від шкідливого аборигенського населення, оголошую відкритим! («ДАЄШ ЗВІТ!!!» «ДАЄШ ЗВІТ!!!» «ДАЄШ ЗВІТ!!!») Хто виступить першим?
 
- Дозвольте мені, шановний ведучий! – відізвалась жінка з довгою чорною косою і фарисейською усмішкою на обличчі.
 
- Інна Баскервілей, я, звичайно, поважаю Вас як жінку, але серед нас є більш поважні особи, яким Творець дає право першого голосу. А Ви поки що заткніться і зніміть з себе отой бридкий людський образ. Тим більше, що він Вам зайвий. Бо усі знають, що Ви за одна. Навіть ми, Ваші земляки (у залі здійнявся глузливий регіт крізь поросяче вижчання).  
 
Баскервілей роздулася, як жаба в дощ, але мовчки заходилася здирати з себе людську подобу. У цей час до трибуни пінгвінячою ходою підійшов керманич Миздолай. Взагалі-то його справжнє ім’я Чивокуня, але таким величним особам, як він, дозволено мати не одне ім’я. Він почав промову спокійно, виважуючи хвилин по п’ять кожне слово. Але, заклопотаний безліччю важливих справ, все одно плутав аборигенську мову, географічні назви, оковирні прізвища, історичні події. Власне, плутав УСЕ, що говорив.
 
- Як казав той, як його, Чехов Шекспір Адольфович з Бакалеї, «Мы наш, мы новый мир построим, а этот – на хрен разнесем!» Ви ж знаєте, пацани, я чую добре! Давайте, коліться, хто що корисного для спільноти зробив, хто що новенького вигадав, я ВСІХ ПОЧУЮ! Починайте, а мені треба у кримський маєток. Поле для гольфа зорати треба, ракетки для тенісу перевірити, чи бува, не порвалися. В очко де з ким перекинутись, в доміно… Але я все одно ВСІХ ПОЧУЮ!
 
СтаршОй, наче Парус, виплив з-за трибуни і посунув до жінки в окулярах.
 
- А тобі, Хервам Гестапо, що, окреме запрошення потрібно?! Що, сподобалась людська подоба?
 
- Ні-ні, що Ви, що Ви, шановний Господарю! То я просто трохи заклопоталася. Зараз, вже знімаю… Ось!
 
- Тю, яке ж ти огидне! У людській подобі все ж таки, краща. Ну, добре, пильнуй тут, потім доповіси.
 
- Так, Володарю, добре, Хазяїне, слухаюсь, Сонцеподібний! – і та, яку межі люди кликали Ганькою, впала навколішки і лизнула страусову пантофлю чавунного Проффесора.
 
- Слухайте усі! Найперше, що потрібно зробити сьогодні – це зіпсувати їм свято незалежної свідомості! Ніяких мітингів! Ніяких гулянь з жовто-блакитними прапорами і стрічками! Ніяких зборів і виголошень! Усіх, хто ослухається – до буцегарні! – від біснуватої Шмати аж у зал летіла слина. Ті, до кого долітали отруйні краплі, вижчали від оргазму.
 
Потім на трибуну стали підійматися найсміливіші представники позаземного десанту. Їх пики виглядали огидніше за найпотворніших земних істот. Але зал у екстазі вигукував для кожного слова захоплення.
 
Першим після Чорноротої Санітарки піднявся роботоподібний Киньнах і дерев’яним голосом проскрипів:
 
- Нам потрібно більше звертатись до людей. Я, наприклад, весь час «мету пургу», верзу усілякі дурниці, тру по вухах, вішаю локшину, і взагалі несу таке, що у українців вуха в’януть. Це є моя робота і моє високе призначення. Головне, при цьому виглядати солідно і впевнено. Тоді тобі повірять аборигени.
 
Потім виповзло щось сивочоле з пластирем на… лобі, чи як це місце називається:
 
- Своїм головним призначенням вважаю триндіти про те, що Україні, крім мене, ніхто не потрібен. Дехто з місцевих вже навіть починає зі мною погоджуватись…
 
- А моє завдання толерантно, ввічливо, красиво, інтелігентно, терпляче усіх укрів та пергів перебивати, обсирати, затикати їм горлянки, обливати брудом, зводити на них поклепи, змішувати їх з лайном…
 
- Досить, досить, шановний Шнир, ми зрозуміли. Нехай щось скажуть наші жінки. Пані Фуріє, ану, розкажіть нам, як Ви «Силедку с луком» їли.
 
- Панове! Що це робиться?! Наші надбання у небезпеці!!! Ця клята Юлька,  сучкавароффкаблох ходить між людей, щось їм таке говорить, що вони слухаються її, а не мене! Її потрібно ізолювати від людей! Давайте, здамо її до лабораторії для іспитів! Вона брехуха!!!!!!!!
 
Позаземні огидні істоти, для яких Україна чужина, одна за одною, виповзали, виплигували, вишкрябувались на трибуну і вижчали, ревіли, гарчали: «Знищити!» «Зачистити!», «Обідрати!», «Згнобити!», «Поневолити!» «У ярмо!», «У кайдани!»… Лемент стояв такий, що чутно було знадвору.
 
Над будовою Зоряного згустилися чорні хмари. У дах лупила осатаніла блискавка. На людей, що йшли повз Зоряного, від будови віяло таким мороком,  що вони швидесенько припускали подалі від чортового місця.
 
А далеко від сатанинського лігва під лагідним теплим сонцем розкинувся чудовий київський парк, названий на честь Кобзаря. Люди, для яких день незалежності Їх країни – свято, зібралися разом, щоб привітати один одного, потиснути руки, відчути дружнє плече, побачити усміхнені світлі обличчя і усвідомити себе громадянами вільної країни.