Питання про українізацію зросійщеної вітчизняної преси вкотре загострилося буквально кілька місяців тому через один такий собі законопроект (детальніше – моя публікація „Неукраїнська українська преса” в газеті „Молодь України”). Із цього приводу висловилося багато людей, усі думки різні, цікаві. Я дозволю собі переінакшити проблему й поставити вам запитання: а чого ви хочете від української преси?
 
Ні, те, що вона має спілкуватися з читачем українською – зрозуміло, в цьому плані напружувати сіру речовину не потрібно. Річ у тім, що тематика періодичних видань останнім часом звелася до такої маячні, що здається, мов у світі інформаційна криза й писати немає про що, або ж шановні власники ЗМІ просто мають нас за дебілів. Перше відкидаємо відразу, позаяк у часи активних політичних чвар і невпинного „розвитку” кризи бракувати цікавої інформації не може. Власне, сучасний стан справ у світі – рай для професійного журналіста (якщо його, звісно, не скорочують на роботі).
 
Виходить, що більшості споживачів періодики цікавіше читати про казна-який за рахунком шлюб Алли Пуґачьової, вартість сукні Ніколь Кідман, турне Баріса Майєсєєва, ніж про політичну ситуацію в Україні, світі. Що ж, є попит – є і пропозиція.
 
„Але ж і пропозиція певним чином упливає на попит!” – скажете ви. „Скажімо, якщо б не було всіляких „Наталі”, „Анжелік” та іншої „прадукциї для ґламурних саврємєнних людєй”, чи були б наші співвітчизники такими невігласами? Хіба не цікавилися б вони речами більш глобальними, ніж „хроніками „Дому-2”” і „канцертам „Ранєтак” в суботу в Кієвє”?”. На превеликий жаль, не цікавилися б, бодай і через те, що читанням подібної „туфти” вони абстрагуються від навколишньої політичної, економічної дійсності, котра їм часто-густо не подобається. Ідуть собі в інший світ – у світ успішних людей, які мають дачі по мільйону баків і кілька лімузинів, оскільки підсвідомо їм заздрять.
 
То чого ж нам, панство, чекати від нашої преси? На дійсно цікаві видання („Дзеркало тижня”, „Молодь України”, „Український тиждень” тощо) попит удесятеро менший, ніж на часописи-розповсюджувачі моральної деградації суспільства. Відповідно, „клепати” таку продукцію вигідно, а де гроші – там і ті, хто їх прагне привласнити. До того ж, бути аполітичною, індиферентною людиною зараз модно. Відтак хоч сто разів українізуй видання, результат буде один і той самий. Ви так не думаєте?..
 
Богдан КОВАЛЬЧУК, спеціально для upu.org.ua