Хотілось би відзначити, що у нас багато є виступів, публікацій, взагалі застережень і прогнозів науковців, публічних людей, просто не байдужих. Прикро дуже, що ця надзвичайно важлива проблема не знайшла і поки що не знаходить адекватної реакції нашої влади і не доходить до якихось рішень.
 
Встановлені в останні роки виплати держави при народженні першої, другої та третьої дитини безсумнівно відіграли позитивну роль. Але такі заходи кардинально не спроможні розв’язати всіх проблем. Одноразова допомога дає одноразовий ефект. Системності не передбачає.
 
Аналізуючи дані питання, очевидно, що необхідно починати огляд із 1993 року, коли було зафіксовано найбільшу чисельність населення України - 52,2 млн. осіб. Станом на 1 липня 2010 року чисельність постійного населення України стало — 45859.8 тис. мешканців. Вже з початку цього року чисельність населення скоротилась на 103.1 тис. осіб.
 
За період 17 років незалежності України населення зменшилось на 6,3 млн чол. або щорічно в середньому - на 373 тис. чол.
 
Тут можна називати багато причин. І трудова еміграція має місце, і зменшення народжуваності та збільшення смертності і т.д..
 
Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух. І якщо за останні 70 років коефіцієнт смертності (кількість померлих на 1000 наявного населення) практично не змінився (відповідно 14.3 у 1940 р., 15.4 у 1995 р.,16,4 у 2007 р. та 16,3 у 2008 році. Безумовно, зменшення спостерігається, але не настільки кардинально.
 
Проте, різко знизився коефіцієнт народжуваності: з 27.3 у 1940 р. до 12,6 у 1990 р., до 7,7 у 2000 р. і до 10,2 у 2007р. та до 11,0 у 2008 р. (кількість народжених дітей на 1000 чол. населення). І, як наслідок, коефіцієнт природного приросту населення (з (+)13.0 у 1940 р. до (–) 7,6 у 2000-2002 рр., (-) 5,3 у 2008 р.).
 
Таким чином, природний приріст/зниження склало 27, 6 тис. чол.. у 1990 р., - (мінус) 373 – 355,9 тис. у 2000-2005 рр. і до – (мінус) 243,9 тис. у 2008 році. Іншими словами, скажімо у 2008 році у нас народилось 510,6 тис. дітей, померло всіх громадян – 754,5 тис., а природний приріст став (-) 243,9 тис.
 
Слід відмітити, що починаючи із 2002 р. у нас дещо почали покращуватись показники народжуваності, особливо в останній період (із 7,7 коефіцієнту народжуваності в 2001 р. до 8,3 в 2003 р. та до 11.0 в 2008 р.).
 
Зниження природного приросту спричинило деформацію вікової структури населення, зумовило зниження природного приросту трудових ресурсів. "Старіння" населення призводить до збільшення економічного навантаження на працездатних, труднощів у формуванні трудових ресурсів, забезпеченні народного господарства робочою силою.
 
Які причини таких явищ?
У Європейському Союзі є показник соціальних стандартів: сумарний коефіцієнт народжуваності (середня кількість дітей, народжених жінкою у фертильному віці від 20 до 45 років) – 2,14-2,15; в Україні у 2004 р. він становив 1,22, в 2008 р. – 1,46.
 
Отже, основна проблема не лише те, що вимирають люди, але в основному, що не народжуються в достатній кількості діти. Адже кожна 5-та подружня пара в Україні – бездітна.
 
В 2006 р. всього жінок на Україні було 25,0 млн.; з них фертильного, тобто репродуктивного віку (15 – 47 років) – 12,4 млн. Із 13,5 млн. сімей – 4,5 млн мали одну дитину; 2,2 млн. – двох дітей; а трьох дітей мали 458 тис. сімей. У селі на кожну жінку припадає 1,7 дитини, у місті – 0,8 дитини. З 400 тис. новонароджених щорічно помирає 4 тис. немовлят.
 
Як бачимо, статистика невтішна і така, що загрожує безпеці країни. Не хотілося б пророкувати, але з такими темпами зникнення корінного етносу Україна перебуває в стані загрозливої демографічної кризи зараз і зникнення зі сторінок історії в недалекому майбутньому. То ж враховуючи, скільки наша земля пережила не лише екологічних, а й політичних, економічних, моральних “чорнобилів”, воєнних лихоліть, голодоморів, Україну давно вже пора прилучити до лику Святих земель.
 
Основною причиною таких негативних явищ є недостатній матеріальний стан наших сімей. Колись у старі часи кожній сім’ї необхідні були працівники. Майже натуральне своє виробництво краще забезпечувала сім’я з більшою кількістю працюючих. В наші часи, коли населення стало жити краще, легше, але стало недостатньо забезпечене, щоб облаштувати велику сім’ю, особливо житлом.
 
Треба відмітити, що такі негативні особливості пройшли всі розвинуті країни у різні періоди. Хто раніше, хто дещо пізніше, але це є об’єктивний фактор, якого ніхто не може уникнути. Але вони знайшли дієві механізми якщо зовсім не уникнути таких тенденцій, то значно обмежити його вплив. Слід підкреслити, що якщо подивитись на зміни чисельності населення у розвинутих країнах, то там щорічний приріст становить, в основному 101-103 % до попереднього року. І якщо такі показники не характеризують розширене відтворення населення, то просте заміщення – повністю.
 
Що для цього і нам слід зробити?
Очевидно, що наші молоді сім’ї з традиційними житловими та матеріальними проблемами, самостійно не вирішать проблем дітонародження. Зрозуміло, якщо у двох батьків – одна дитина, то це дає наслідок – зменшення як сім’ї, так і населення в державі; двоє дітей – просте заміщення, а вже троє дітей – забезпечує розширене відтворення. Отже виникає питання, як зацікавити молоді сім’ї, щоб вони реалізували своє природне бажання мати по троє і більше дітей?
 
Зрозуміло, що без участі держави таких проблем не можливо вирішити. А держава рано чи пізно змушена буде на це реагувати і приймати адекватні рішення. Інакше занепад не тільки економічний, але й соціальний (співвідношення працюючих до непрацездатних) та й взагалі – демографічний.
 
Я думаю, що зі мною багато хто погодиться, що багато сімей хотіли б мати по троє і більше дітей, якби не було матеріальних, житлових та ряду інших проблем. Отже, необхідно вже державі взяти частину таких затрат. Для цього можуть бути, наприклад, державні цільові кредитні лінії для житлового будівництва. Молода сім’я іде в банк і бере кредит для будівництва або купівлі житла. В угоді під державну гарантію передбачені умови, що коли у них народжується одна дитина, держава погашає 25 % суми кредиту, після другої дитини – 50 %, а після третьої – повністю держава списує для цієї сім’ї кредит. Я думаю, що такі умови багато наших громадян підтримали б і підхопили б для реалізації.
 
Другою програмою могла б бути, вже при забезпеченні достатніх фінансових ресурсів, цільова програма по повному забезпеченні дітей державою на рівні прожиткового мінімуму для дітей до 6 років та дітей віком від 6 до 18 років. (У нашому законодавстві встановлені показники прожиткового мінімуму для категорій населення: – дітей до 6 років; для дітей віком від 6 до 18 років; для працездатних осіб та осіб які втратили працездатність). Можливо розпочати із часткової допомоги, якийсь відсоток до мінімуму. Певної долі, відсотка, певних напрямів.
 
Сім’я із дітьми реєструється по місцю роботи одного із батьків. Роботодавець через державні дотації виплачує додатково до заробітної платні на кожну дитину одному із батьків певні доплати на харчування та одяг дітям відповідного віку. Тобто держава повинна взяти на себе фінансування дітей. Я думаю, що якби держава взяла ці затрати на дітей, багато проблем також було б знято. У нас є так звані «дитячі» доплати, але ж їх мізерність не може вирішити ці питання.
 
Це все, звичайно, складно, накладне для держави. Але без таких кардинальних рішень ми в державі Україна демографічної проблеми не вирішімо.
 
Я не зупинявся на окремих проблемах демографії регіонів. Навів середні показники по державі. Але у нас є чотири регіони (м. Київ, Рівненська, Волинська та Львівська області) де вже позитивний приріст населення. Але ж є дуже репресивні у цьому відношенні регіони. Скажімо в тій же Донецькій області коефіцієнт народжуваності за 2008 р. становить – 9,8, коефіцієнт смертності – 18,1 та природний приріст - (-) 8,3. У Чернігівській області ці показники становлять відповідно: 8,9; - 21,1 та – 12,2.
 
Можливо розпочати впроваджувати якісь заходи впливу по регіонах. Адже різні регіони у нас також по різному фінансово забезпечені. І в проблемних регіонах можливо вже зараз ефективно застосувати різні дієві механізми вирішення демографічних проблем.