Після того, як відбулася зустріч з ЮВ, я за прикладом наших колег декілька разів робив спроби написати статтю на цю тему. І кожного разу на певному етапі, як і ДСЛ, доходив висновку, що писати, власне кажучи, особливо й нема про що. Ну, не про окрошку, дійсно, чи шашлик з помідорами. Тим більше, що основні посили від Тимошенко вже були озвучені другими авторами. Лише з часом під корегуючим впливом подій, як в Україні так і, власне кажучи, у нас на ДД, стали вимальовуватися абриси більш конкретних міркувань, які викладалися в цей пазл. Розуміючи, що матеріал дещо хаотичний за формою і змістом, все ж ризикну його викласти.
Картинку брат в останній момент наваяв – переробив під статтю.  
 
                              
 
Юлія Володимирівна Тимошенко. Вища освіта, кандидат наук. Досвід організації і успішного керування бізнесом на міжнародному рівні в одній з самих „наелектризованих” сфер – енергетичній. Досвід державного менеджмента на рівні прем`єр-міністра. Успішний публічний політик – організатор і лідер партії, депутат Верховної Ради. Рівень особистих контактів – вищий ешелон керівництва іноземних держав.  
Юлія Володимирівна Тимошенко, при всіх своїх регаліях і досвіді, маючи професійну команду, яка здатна перекрити будь-яке питання, ініціює зустріч з  авторами-аматорами сайту „ДД”, де нам пропонують сформувати свої пропозиції щодо продуктивної співпраці і викласти їх на наступній зустрічі.
Питання перше: що ми можемо запропонувати окрім того, що вже, як уміємо, так тут і робимо? Той, хто хоча б якийсь час покрутився в реальному бізнесі чи займався партійними справами, при певній фантазії здатен уявити собі рівень тих проблем, з якими приходиться мати справу Тимошенко. А відтоді давати їй якісь дилетантські поради – тест на неадекватність.  
 

Питання друге: а хто це, власне кажучи, - „ми”? Якщо по суті, то ми попали на зустріч досить спонтанно, по сумі певних симпатій-антипатій, як поодинокі індивідууми, і такими ж залишаємося на даний момент. Себто, говорити про якісь спроби виробити спільну платформу відносно ЮВТ чи Батьківщини не приходиться. І на даний момент я маю на увазі всіх про-Тимошенко налаштованих колег. Відтак виникає питання: а воно нам дійсно треба? Чи, якщо точніше: а що нам треба? Щоби уникнути непорозумінь – я ні в якому випадку не закидаю нікому ніяких претензій, а тільки спробую, по можливості, тверезо оцінити ситуацію. Певна справа, що це буде суб`єктивна, можливо геть хибна точка зору, але на даний момент це бачиться мені саме так.    
 
Для початку хочу зауважити, що, як на мене, термін МИ в даному контексті може набути сенсу за умови, якщо хоча б три, чотири особи будуть в змозі виробити і зафіксувати спільну позицію, здатну привабити однодумців до своєї команди. Таким чином на цьому ж ДД можуть утворитися декілька своєрідних ідеологічних груп, які можуть співпрацювати (або ж навпаки) у вирішенні спільних питань. Чому я не говорю про єдину структуру? Дебати останніх днів досить чітко показали наскільки ми різні у своєму відношенні до будь-якого питання: національного, мовного, територіального тощо. Також досить наочно була продемонстрована готовність вирішення ідеологічних диспутів старим добрим методом: себто, нема людини – нема проблеми.
І навіть там, де у якоїсь спонтанної групи вимальовуються спільні цілі, може виникнути радикальна розбіжність щодо методів її досягнення.
Відповідно до цих розбіжностей хтось, керований, для прикладу, метою розбудови української національної держави буде обмірковувати, як налагодити контакт з потенційними союзниками, - себто не намагатися радикально зламати спробою перетворити у ортодоксальних адептів своєї віри, а хоча б на першій порі зафіксувати положення, як нейтрально союзницьке, себто – не вороже.
А комусь, для досягнення тієї ж мети, треба думати, як провести мобілізацію, де знайти хоч б зі сто тисяч одиниць вогнепальної зброї, скласти списки приречених до страти ворогів. А ще ж треба спланувати, куди потім дівати оті гори трупів... Таким чином, декларуючи начебто єдину мету, ці двоє неминуче вступають в антагонізм через взаємо виключні шляхи її досягнення.
Тому я й кажу, що оптимальним є варіант, коли кожний бажаючий викладає своє бачення досягнення тієї омріяної мальовничої нірвани, яку нам закарбовують у свідомість під кодовою назвою „країна мрій”, а колеги вже примітивним демократичним шляхом підтримують чи відкидають надані пропозиції.
 

Перш за все: скільки серед активно присутніх „юльків” на ДД є дійсних членів партії „Батьківщина”? Можливо такі й є, але я їх не знаю. Питання: чому ми, при такій однозначній підтримці ЮВТ в боротьбі проти ВФЯ не йдемо до її партії? Значить є причини, чи не так? Я не буду на даний момент розлого викладати свої власні мотиви, але вони достатньо вагомі. Себто, є моменти, які не зовсім влаштовують симпатиків Тимошенко. Хоча... багато хто просто не має такого бажання в принципі – займатися партійною діяльністю (особливо ті, хто вже встиг попрацювати в партіях на низовому рівні).
Проте запрошення до співпраці прозвучало і, щоби не перетримувати м`ячик бездіяльно на своїй половині і спробувати повернути його до гри, я пропоную наступне.
Перш за все, визначитися з питанням - хто входить в поняття „МИ” по відношенню до ЮВТ.
Наступним – адептам ЮВТ, які увійдуть в ці самі „МИ”, бажано було б структуризуватися, сформувати свій пакет реальних пропозицій, захистити ці пропозиції на переговорах і, у випадку узгодження, працювати над його реалізацією, відповідаючи за результат по всім пунктам.
 

До тих пір, поки термін МИ не активований, я можу говорити лише за себе.
Один з хворобливих симптомів діяльності пацанської влади, який чешеться, як Гондурас – проблеми зі свободою слова. У мене абсолютно нема бажання сперечатися навколо того питання, що свобода слова неухильно згортається. Хто вважає інакше – на здоров`я. Відповідно постає питання: що буде, якщо, чисто гіпотетично, якогось несподіваного і сонячного дня настане той тонізуючий момент, коли до власників сайту надійде лист, аналогічний по змісту костенківському, але більш радикальний по формі? Або ж обійдеться без цієї надмірної бюрократії і відбудеться звичайний обшук зі стандартною низкою подальших процедур, як то - вилучення оргтехніки? Попри те, що ми вважаємо цей сайт політично не заангажованим, я не впевнений, що це спрацює, як контр-аргумент, коли якісь конкретні пацани при владі будуть роздратовані черговою статтею чи фотожабою. Так само, сподіваюся, нема сенсу говорити, що наші ніки, це – псевдо-інкогніто, яке, при бажанні, просвічується аж до марки компа, на якому ми клацаємо. До речі - у випадку подібного сюрпризу, чи можемо ми розраховувати хоч на моральну, а бажано - організовану інформаційну підтримку зі сторони тих, кого ми вважаємо колегами тут, на ДД?
А якщо пані Юля хоч якоюсь мірою дійсно розраховує на більш активну протидію банді з нашої сторони, то чи можемо ми, в свою чергу, розраховувати хоча б на гарантовану юридичну підтримку? Можливо й не завадили б якісь журналістські посвідчення. Зрозуміло, що це питання не до власників сайту, а до відповідної посадової особи в оточенні Тимошенко.
 

Сьогодні у діях команди Тимошенко, попри всю їх фаховість, відчувається дещо хибне бажання будь-який спротив банді запресувати формалізованим очолюванням цього спротиву своєю партією. Нема сумніву, що „Батьківщина” по своїй вазі, як антибандитська сила, варта решти всіх інших разом взятих. Проте, коли на мітингу біля ВР прозвучало щось на кшталт: „А підніміть руки, хто тут за БЮТ!” – дослівно не пам’ятаю, але сенс був саме такий – то я чітко пам`ятаю здивовану реакцію декількох людей, що стояли поруч: „То тут що – чисто БЮТівська тусовка?” Не варто було так відокремлювати „своїх” від загальної маси присутніх. Ти і так фактичний лідер, і очікують від тебе дещо більшого, ніж нехитрі піар-лозунги в адресу своєї партії.    
Натомість треба створювати умови для розвитку і координації тієї маси стихійно виникаючих локальних груп опору, які не обов`язково віллються в „Батьківщину”. Те ж саме стосується й ДД. Зрозуміло, що сайт не може стати частиною ідеологічної структури „Батьківщини”, оскільки, навіть, якби власники гіпотетично на це й погодились, то цим би винесли йому вирок. Відповідно потрібні інші форми співпраці.
Як на мене, то ДД-шні юльки тому й активні, що зібралися тут як вільні, не заформалізовані індивідуали, які знайшли тут собі подібних. Тож співпрацювати з цією спільнотою також бажано б на правах її „самоврядування”, можливо з якоюсь інформаційною чи юридично допомогою тощо.    
 
А на питання: навіщо це „Батьківщині” треба - відволікати абсолютно не зайві на даний момент ресурси, якщо це не працює конкретно на партію „Батьківщина”, я б навів приклад підходу до ситуації Франкліном Джеймсовичем з його садовим шлангом. Тільки там мова йшла про пожежу у сусіда, а тут горить спільне.
Неможливо підмінити ініціативу вільних громадян по захисту своєї Батьківщини спланованими партійними акціями. Ніяка партія не організувала б зимове протистояння владі на Майдані сотень тисяч безпартійних. Просто тоді це було дійсно нашою спільною справою.
Такою самою спільною справою мусить стати антибандитський опір і захист інтересів своєї держави.