"Но мы не ищем новый путь,
А сидим дома сложа руки .." (МТ)
 
То москаль Лагутенко нівачьто нє вєрит. Не дає мені зосередитись, впіймати всередині себе український мотив ..
 
"И до войны
Мне не добраться никогда,
Моя безумная звезда меня ведет по кругу.
Не потерять бы в серебре
ее
одну
Заве-е-е-тную .."
 
Ну, ти диви! змовились москалі на JemFM, таску наганяют.
 
Та нас проісками не здивуєш, ми вже такі кльопані на цьому форумі .. Чого один Блокер вартий, важкий, як наковальня ..
 
Громада на ДД давно вже добралася до своєї віртуальної війни, що жорстко точиться між трьома фракціями: юльків, синяків і противсіхиів. Причому, юльки б'ються на два фронти, ще й встигають один одному писки начищати, у той час як наскрізь безідейні, але згуртовані, синяки демонструють не аби які технологічні таланти, мумітролячи то під противсихів, а то навіть під юльків, виставляючи в ролі синього опудала горезвісного Хазара, а підозрілі противсихи, як громадяни з двома паспортами, під шквальним перехресним вогнем юльків встигають добігти до паркана щоб там написати синьою фарбою своє високоінтелектуальне "Геть усіх!".
 
Якби затягнути у віртуал сьогоднішню владу, вони вже звідси живими не вийшли б .. Ми їх тут спочатку замочили б в оцеті, потім повідбивали б їх на дошці, а в кінці екзекуції вже і засмажили б .. Але гора не йде до нашого "магомету", а вирватись з віртуалу у реал "магомету" важко, як тому верблюду пролізти у дірочку .. Тому поки вони там лаштують нам реальний дурдом, ми собі тут воюємо у віртуальному ДД ..
 
Ну, і в чому полягає сенс цього захоплюючого дійства? - запитає якась спантеличена дитина, плутаючи серед аргументів і сплесків емоцій замість щоб бавитися з онукою.
А сенс, дитина, випливає з тієї обставини, що реал зріє .
 
"Те, кому нечего ждать, садятся в седло .." (ВЦ)
 
Я згадую наш Майдан .. Кожного вечора кияне замість після робочого дня «вколотися і зачманіти» стікалися з усіх вулиць до Революції, де о 19-й на трибуну виходили спікери від Штабу. Найбільше чекали Юліного виступу, не лише тому, що Юля була енергетичним джерелом Майдану, а й тому, що її виступ був найбільш інформативним. Люди хотіли визначенності щодо характеру поточного протистояння з владою і тактики подальших дій. І от одного вечора Юля не з’явилася на сцені. «Вождь» розлого плямкав щось про складність моменту, про націю і закликав до стійкості стояння, отримав своє «Ющенко-Ющенко!» і пішов.
 
Наступного дня з Юліного виступу випливало, що вчора в штабі сталося непорозуміння щодо способу подальшиих дій. Юліна позиція була такою, що треба займати печерські пагорби, виносячи владоможців «разом з їхніми кріслами». («Ви погоджуєтесь домовлятися з владою?» - запитала Юля у Майдану. Відповіддю було гучне «Ні!»). Позиція Ющенка полягала в тому, що треба шукати компромісу. Інакше кажучи, Ющенко хотів отримати владу, але не з рук революційного народу, а з рук свого «батька». Юля опинилася в меншості серед штабних «революціонерів» (натомість вона отримала тавро «авантюристка») і Ющенко благополучно домовився з Кучмою про гарантії самому Кучмі, його близьким, амністії «бандитам» (яким Ющенко зі сцени обіцяв «тюрми») і передачу Прокуратури України до управління партії Регіонів, що автоматично гарантувало безпеку всім тим, проти кого виступали люди на Майдані. (Якщо я тут щось переплутав, прошу знавців надати більш достовірної репродукції тих подій).
 
Тепер стає зрозумілим, до чого ми тут готуємося.
От аптом і рєчь.