Тим, хто навчався в технічних ВУЗах (чи, як зараз модно казати, Вишах) добре відомий такий термін, як «втома матеріалу». Це зміна механічних і фізичних властивостей матеріалу під тривалою дією напруги, що циклічно змінюються в часі, і деформацій.
 
Спочатку утворюються мікротріщини, які на подальших стадіях переростають в макротріщини або приводять до остаточного руйнування елементу конструкції.
 
Так от – у мене складається чітке враження, що, якщо таким Україну вважати певним матеріалом, то втома вже давно наявна. І в тілі держави  вже далеко не мікротріщини. До остаточного руйнування конструкцій залишилося не так багато часу.
 
Країна не живе спокійно роками. Це як виснажлива праця без вихідних і без відпусток. Вибори, перевибори, знову вибори. Надії, сподівання, розчарування, знову надії, знову розчарування.
 
Немає часу на звичайне життя, коли можна просто перевести подих й зайнятися собою.
 
Така собі затяжна окопна війна, наповнена щоденними атаками, коли шанці переходять з рук в руки, коли нікому не вдається втримати захоплене в своїх руках більш, ніж добу, бо чергова контратака повертає status quo. І так без упину. Ніхто вже не розуміє, що ж насправді відбувається, бо немає часу замислитись і ніхто не рахується з жертвами.
 
От ви не втомилися від постійних виборів. Мені особисто здається, що це в нас така щорічна традиція. Щось на зразок Октобер-фесту в Німеччині, тільки не така весела.
 
Але куди ж ми від цього подінемося? – запитаю я. Й сам же відповім – «Та нікуди». Звичайно, на вибори можна і не ходити, як це робить 50% населення, але хіба від цього легше матеріалу під назвою Україна.