"Наиболее яркое впечатление, вынесенное мною из продолжительных путешествий по различным странам, - это то, что каждый народ обладает душевным строем столь же устойчивым, как и его анатомические особенности, и от него-то и происходят его чувства, его мысли, его учреждения, его верования и его искусства".
Г. Лебон.
"Ми усі вийшли з густавлебонівської шинелі", - так казав Микола Стефанович Гумільов, український патріот і справжній сучасний стоїк.
Він завжди з презирством ставився до Лева Миколайовича Гумільова, його російського "однофамильца", як він казав, згубця і дебіла покровського розливу.
В нього чисто малоросійсько-москальське ставлення до життя: жалітися на усіх скрізь.
Як справжній характерник, а Микола Стефанович ним був!, він не міг зрозуміти цих занедбаних істот, хоча й надавав їм право на існування.
"Кожна тварина має право на існування, - казав він, - але в колі українських ідей, бо ми - кляті українські імперіалісти, і лише по наших кістках отримається щастя українським загалом! "
"Давайте пишатися своєю місією, місією творчого гною. Унавозимо з гордістю! Українське гімно має тхнути поетикою! "
Невластивий текст:
Моя мечта надменна и проста:
Схватить весло, поставить ногу в стремя
И обмануть медлительное время,
Всегда лобзая новые уста.
А в старости принять завет Христа,
Потупить взор, посыпать пеплом темя
И взять на грудь спасающее бремя
Тяжелого железного креста!
И лишь когда средь оргии победной
Я вдруг опомнюсь, как лунатик бледный,
Испуганный в тиши своих путей,
Я вспоминаю, что, ненужный атом,
Я не имел от женщины детей
И никогда не звал мужчину братом.
Властивий текст:
Якщо ти вижив у двобої,
Якщо отрута - наче паска,
Якщо у людському спокої
Надибав нишу, що ковбасить,
Сміливо можеш признаватись
Ти у коханні королеві,
В злочинних діях зізнаватись,
І в пику плюнути цареві.
Свобода, що тебе торкнеться,
На мить відчинить двері раю:
Відчуєш ратиці митецькі,
І знов - в горлянку вовків зграя.
