Я люблю спорт, і не тільки дивитись. Але дивитись – теж. У професіоналів багато чому можна повчитися й набратися наснаги на те, щоб не закиснути від своєї об’єктивної нездатності перевищити кращі світові досягнення.
 
     Вчора в Барселоні завершився чемпіонат Європи з легкої атлетики. Спостерігати за ним було цікаво й корисно. По-перше, це – нагода впевнитися, що й біла людина ще на щось спроможна у спорті, поки кількість натуралізованих африканців у європейському великому спорті не перевалила за 50% (хоча не така вже рідкість зустріти на бігових доріжках чорношкірих норвегів і шведів). По-друге – засвідчити, попри всі негаразди, спортивні успіхи українців, у котрих в Європі виходить дещо краще, ніж на світовій арені.
 
     У суботу був, що називається, «український день». Ми вибороли одне «золото» й три «срібла». Одразу звертаю увагу на те, що серед призерів – три жінки й один чоловік, тобто на жінок припадає 75% медальних здобутків, а якщо врахувати вагу нагород (одне «золото» й два «срібла» у жінок проти одного «срібла» у чоловіків, тобто по очках 7:2) – то майже 80%. Учора наші дівчата несподівано, але у високому стилі (кращий час року) виграли естафетний забіг 4Х100, додавши до української спортивної «жіночої статистики» чергові плюси.
 
     Але найбільше я все-таки радів за медаль Наталі Добринської, що посіла друге місце у семиборстві. І не лише тому, що насправді вона перемогла – перемогла себе, встановивши особистий – і дуже високий – рекорд. Головна причина – в тому, що багатоборство (пентатлон і гептатлон у жінок, гептатлон і декатлон у чоловіків), як на мене, це – втілення ідеї атлетизму й ідеалу атлета. Багатоборці не можуть похвалитися рекордними результатами в жодному з видів спорту, якими займаються, їм досить далеко до спеціалізованих атлетів (хоча жінки не так вже й рідко змагаються на рівних з вузькими професіоналками у стрибках у довжину чи висоту). Але нехай будь-який вузький спеціаліст спробує позмагатися з багатоборцем у витривалості й довести, що саме з нього котрийсь із сучасних поліклетів має ліпити образ атлета. І нехай будь-хто зі звичайних громадян, навіть із тих, що займаються спортом, спробує хоча б на одну десяту підібратися до цих атлетів. Не вийде. До речі, на давньогрецьких Олімпійських іграх п’ятиборство було одним із найбільш шанованих видів змагань, а у Спарті в п’ятиборстві вправлялися й жінки, і сам Аристотель вважав пентатлон найкращим способом формування атлета.
 
     А тепер про жінок. Цікавий факт: з двадцяти однієї багатоборки, що завершили повний цикл змагань, було три українки. Подумайте: Росія володіє однією сьомою суші, японці взагалі ці суші вигадали, ми ж постачаємо Європі одну сьому багатоборок (до речі, на чемпіонатах світу співвідношення приблизно те саме). Ось що викликає мою глибоку повагу до українських жінок – їхня надзвичайна терплячість, сила духу й витривалість. І це не може не надихати. Хоча б на пару рядків.
 
     Отже, як казали в преславні часи, коли «в Одессе й Киеве все знали за галантность», «кавалеры приглашают дамов». Пока к чтению, а там, быть может, и на танец…
 

 
                    Хай тремтить злий і підступний ворог:
                    Ми багаті на майстринь звитяг –
                    Бог дав Україні семиборок
                    Битися з життям і за життя.
 
                    Ще коли були ми козаками,
                    Вільними як піднебесний птах,
                    Ця земля спасалася жінками,
                    Працею їх вдома й у полях.
 
                    А тепер знайти собі мужчину –
                    Це ж чи не найважче зі змагань!
                    Хай воно і слабша половина,
                    Але ж нерозривні інь і янь.
 
                    Потім спробуй вирости дитину,
                    Аби рід не канув в небуття,
                    Доньці посаг дай і посох – сину,
                    Щоб з них люде вийшли до пуття.
 
                    Чоловік – те ж дитинча, лиш більше:
                    Догоди, вгодуй та прибери,
                    Та й приспати щоб лишилось сил ще
                    Так, ніби жінок у нього – три.
 
                    На роботі без кінця, без краю
                    Дошкуляє клятий в біса бос,
                    Аж додому прагнеш мов до раю,
                    Хоча й там не рози, а невроз.
 
                    Не питають, хочеш чи не хочеш,
                    Все життя – суцільна біготня,
                    І немає дня без трудоночі,
                    Й не буває ніч без трудодня.
 
                    Собі теж потрібно дати раду:
                    Хто ж тебе полюбить, як не ти?
                    Дім-квартиру приведи до ладу
                    Та ІМХО в Дурдомі запости.
 
                    Але ж дім великий – вся Вкраїна,
                    І у домі тому їде дах.
                    Котиться бульдоЖерна машина,
                    Сіє навкруги суцільний жах.
 
                    Як давно колись, в часи Руїни,
                    Зовсім не зосталось мужиків.
                    Плаче-стогне жінка-Україна,
                    А жінки Вкраїни – й поготів.
 
                    Як бракує переможців всім нам!
                    Що не Віктор – дурень або чмо.
                    Всілися верхи у нас на спинах,
                    Всі – гівно, а ми його їмо.
 
                    Та чи хто цю силу зла приборка?
                    Знову всі надії на жінок.
                    Найсильніша – Юля-семиборка,
                    Для мужланів владних – жах і шок.
 
                    Ворогів – тьма-тьмуща, це достоту:
                    Рада-зрада, два Вітька, Литвин,
                    Фірташ, Напомажена Істота,
                    Одне слово – кожен сучий син.
 
                    Та жінки у нас – багатожильні,
                    Стане їх на цілий марафон.
                    Вони хочуть жити в світі вільнім –
                    Й виборють тяжкий свій гептатлон!