для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

Сон в руку?


Сон в руку?
Оце наснився мені минулої ночі сон. Все б нічого, але з четверга на п’ятницю – як тут не задуматись. Сон був дещо химерним, часом алогічним. В ньому порушувалися закони архітектурні, просторові, часові. Напевно і закони фізичні, хімічні, астрономічні й астрологічні.
 
А наснилося мені, що до мого помешкання завітала якась королівська делегація. Я не міг зрозуміти, чому саме я удостоєний такої честі. Членів делегації було не багато – чоловік п’ять-шість (одна дама, як казали – германська принцеса), не більше.
 
Вони поводились цілком пристойно, попивали чай, вели світські бесіди. Правда, деякий дискомфорт в моє самопочуття внесла звістка, що вони збираються пожити кілька днів у моєму помешканні.
 
Моя родина, звичайно ж, не була від захвату від такої, скажу чесно, дещо несподіваної пропозиції, але що поробиш – етикет.
 
Ми, втім, намагалися вести звичний спосіб життя, що давалося не зовсім легко, з огляду на гостей. До того ж їх чомусь ставало все більше й більше. Я намагався чистити порохотягом килим у вітальні, яка чомусь набула тих обрисів, які мала до перебудови помешкання в кінці 90-х років, та й килим на підлозі став тим килимом, який лежав на підлозі до початку 70-х (він потім міняв кімнати, потім стояв скручений у кутку, доки його, вже на початку століття теперішнього, успішно не доїла  міль). Але повернімося в сон.
 
Отож я намагався почистити цей, так несподівано воскреслий килим і раптом зауважив, що мені це вкрай важко вдається, бо повсюду були чиїсь сторонні ноги, їх кількість постійно зростала, під них падали якісь папірці, чи то обгортки від цукерок, чи то від жуйки. Швидше все ж від жуйки, бо ось і вона сама, в розжованому вигляду почала падати на килим й одразу втоптуватись в нього багаточисленими ногами.
 
Зрозумівши, що з прибирання доведеться «зав’язувати», я вимкнув порохотяг й розпрямився. Народу у вітальні здається ще побільшало. Вони голосно балакали, смалили сигари, сигарети, цигарки і папіроски, їли бутерброди, гамбургери й гот-доги. Майонез з останніх безжально капав на багатостраждальний килим.
 
Якимось дивом, через натовп, я побачив, що їх зашмаркані дітлахи ганяють моїх кицьок, тягають їх за хвости й весело регочуть. Перелякані тварини почали несамовито нявчати, то ж я кинувся їм на допомогу, намагаючись проштовхнутися через ці тіла, які раптом обросли величезними черевами, від чого стало ще тісніше.
 
Та вони, зрештою, й не думали мене пропускати. Кожен з них намагався обняти мане, дихнути в обличчя перегаром, ляснути по плечу. Всі вони раптом перейшли на російську, хоча на початку (оті п’ять-шість чоловік, якщо пам’ятаєте) говорили вишуканою українською, правда з вкрапленням деяких галицизмів.
 
Від числених штурханів, я вже перестав розуміти де знаходжуся. Втім, за якусь мить, я вже відсапувався на кухні, де народ вже не стояв бездумно-безглуздим натовпом, а діловито снував туди-сюди через пролом в стіні. Дехто з них, не скажу що всі (переважно ті, хто виходив), тарабанив з собою якусь річ з мого гардеробу, або, на худий кінець, якусь там табуретку, статуетку. Справжні естети тягнули мої картини.
 
Я дуже здивувався, бо кухня моя розташована так, що з неї можна вийте або в ванну, або на вулицю. Пролом був на тій стіні, що межувала з вулицею. Я обережно зазирнув у той пролом і був дуже вражений тим, що там ніяка не вулиця, а ще одне приміщення. І хоча пролом був не більший за звичайні міжкімнатні двері, до того ж ним весь час хтось проходив, я, за законами сну, навіть не проходячи в нього, зміг розгледіти що там анфіладою розташовані щонайменше три-чотири кімнати, вздовж стін стоять кухонні плити, на яких щось кипить, булькає, шкварчить, пускає в стелю то пару, то чорний смердючий дим. Напевно саме від цього диму стеля була закопчена, аж до брунатного.
 
Там весь час щось ляскало, стріляло, вибухало, кричало. Час від часу гарячий протяг доносив запах горілого вугілля й прокислої капусти.
 
Я намагався бодай в когось випитати, що ж то, до біса, відбувається, але мене або ігнорували, або штурханами відпихали в сторону. Після одного, особливо болючого стусана, я опинився в своїй найдальшій кімнаті, де сиділа моя родина, тримаючи на руках переляканих кицьок.
 
Напасники до цієї кімнати ще не забрели, хоча найбільш спритні й нахабні все ж намагалися поткнути сюди свого носа, а найбільш злодійкуваті все ж хапали щось, до чого могли дотягнутися їх руки.
 
Але мій тато, не зважаючи на вік, все ж поки що давав їм відсіч, ляскаючи по загарбницьким рукам паском. Я, взявши в руки макогона, приєднався до батька. Видно макогоном було болючіше, бо нас на деякий час полишили в спокої й мені розповіли, що зайди вже приводили якогось дебелого чолов’ягу з дебільнуватим лицем й ідіотською посмішкою та говорили, що тепер не мій батько, а оцей тип (який сходу поцупив бейсболку, котру моя донька необачно залишила на комоді) буде новим квартиронаймачем, а нам усім, можливо, з часом доведеться підшукати нове житло.
 
Родина була майже в розпачі. Ми вже уявляли себе бомжами на смітниках. Особливо жаль було кицьок, які звикли до ситого життя й уже забули, що таке безпритульність.
 
Втім рішення прийшло швидко.
 
Вночі, коли практично весь натовп перебрався на свою половину, де щось гучно святкували, а на нашій половині залишилося лише кілька п’яних типів, які хропіли на тих місцях, де їх здолав сон, ми спустилися в підвал й, принісши з підвалу достатньо старої, ще австрійської цегли, мішок цементу та й заклали пролом в стіні, попередньо поперекидавши на ту половину п’яні тушки.
 
Ранок нас зустрів неймовірною тишею, від якої ми вже встигли відвикнути. Кілька тижнів пішло на те, що привести помешкання в порядок, але воно було того варте. Стіну, де був пролом, ми заштукатурили й побілили. Я правда ще деякий час, виходячи на вулицю, боявся побачити поруч з моїм будинком жахливу прибудову, але все було спокійно.
 
Як там далі склалося, я не знаю, бо мене розбудили мої дві кицьки, котрі просили їсти.
 
Але якщо це був сон з продовженням (такі бувають), то може цієї ночі я побачу, що там буде далі?
© R`n`R [24.07.2010] | Переглядів: 3114

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.0/31

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook