Я ніколи не відчував «сверблячки» графоманії, в мене ніколи не було  бажання друкуватися в періодичній пресі.
 
    На підсвідомому рівні я завжди був переконаний, що навкруги багато значно розумніших і, головне, більш досвідчених людей, яким є що сказати і які все напишуть , якщо буде потреба.
 
     Я повністю розділяю думку геніального М. Жванецького, що «писАть, как и пИсать, надо, когда уже не можешь…», а я міг.
 
     Проживши з таким переконанням спокійно майже все життя, останні роки я почав відчувати якийсь інтелектуальний дискомфорт.
    Все, що я бачив навкруги, що я чув та читав в ЗМІ дуже погано кореспондувалося з моїми власними людськими та професійними уподобаннями, а також моїм, звичайно суб’єктивним, розумінням здорового людського глузду.
 
    Через деякий час цей внутрішній дискомфорт переріс в  потребу розібратися в очевидних, здавалось би, речах та сказати оточуючим, що я думаю з цього приводу.
 
     Так з початку 2010 року і започаткувалась наша плідна, як на мене, співпраця з УП та ЕП, за що я їм щиро та глибоко вдячний.
 
   Треба відзначити, що в останні десятиліття для мене найбільш об’єктивними та авторитетними виданнями були «Дзеркало тижня» та «Українська правда».   Був переконаний, іх обов’язково читає вся українська еліта.
 
     За пів року співпраці з УП та ЕП, на їх шпальтах  вийшло в світ 10 моїх публікацій.  Як казав поет: «писалось, як дихалось», без попереднього плану та системи, але, несподівано, всі публікації склалися в такий собі, досить завершений цикл роздумів  інженера-аналітика про те « що можна і треба зробити?».
 
     Автор завжди сповідував принцип відомої молитви: «Боже! Дай нам терпіння винести те, що ми не можемо змінити.  Дай на розуму змінити те що ми можемо змінити.  Дай нам мудрості відрізнити друге від першого.»
 
    Тому в згаданому циклі публікацій основна увага була приділена не тому, як все погано та хто в цьому винен, а тому, якою є реальна ситуація сьогодні та що можна реально зробити для радикального її покращення.
 
    Перш за все, була з акцентована увага на рівні інтелектуально-морального потенціалу людей, взагалі, та рівні таланту і професійності українців в сьогоднішній економіко - політичній їх діяльності, зокрема, як інтелектуальному фундаменті можливих перетворень в країні.
 
   Побіжно було розглянуто, можливості реалізації цих якостей народу в процесі минулої виборчої компанії, коли «нехватка» мудрості однієї лише людини не дозволила мати зараз зовсім іншу країну.
 
  Основна ж увага була приділена принципово та якісно новим технологічним підходам при розробці та реалізації програм радикального реформування державного механізму та всього соціально-економічного життя в Україні.
 
Зокрема, були запропоновані нові принципи:
- організації бюджетного процесу на основі функціонального обгрунтуваня витрат;
- податкової політики з «автоматизацією» адміністрування податків;
- розвитку інноваційної діяльності в країні на основі навчання та симулювання «творення інновацій» ;
- конституційного процесу, в частині перетворення Основного закону в закон дійсно прямої дії.
-
  Таким чином, як на мене, досить пристойний набір принципово нових, конструктивних та перспективних ідей, реалізація яких здатна  радикально покращити ситуацію в країні.
 
   Звичайно, автор далекий від думки, що хтось терміново кинеться втілювати їх в життя , але детального обговорення такі ідеї, безумовно заслуговують.
 
   І якщо ж діючій владі це зовсім зайве ( в них інші цілі), то начебто опозиційно налаштованій «еліті» та, власне, опозиційним політикам, такого рівня ідеї мають бути життєво необхідними хоча б для реанімації  їх  напівмертвих політичних програм.
 
   І що ж?
   Персональні звернення до провідних, перспективних на думку автора, політиків залишилися, практично, без уваги.
 
   На сторінках УП та ЕП до цих десяти статей будо зроблено трохи більше 400 коментарів.
 
   При цьому, менше 10% з них мали якесь відношення до теми статті, і лише одиниці коментаторів виразили принципову підтримку та готовність до подальшого обговорення та розвитку запропонованих ідей.
    Цікаво відмітити, що одна стаття з десяти, де в заголовку згадувалось прізвище Тимошенко, зразу зібрала 30% коментарів від загальної чисельності.
 
   В той же час,  довільна вибірка 10 статей загальнополітичного характеру ( ні про що) в УП за перше півріччя зібрала більше 4000 коментарів, що в 10!!! разів перевищує наші показники.
 
    Мимоволі згадаєш формулу суспільства Євгена Голібарда, √9+9+9²+7=100%,
де: - 3% - розумних та моральних; 9% - розумних та не дуже моральних; 81% - не дуже розумних та не дуже моральних; 7% - людей, що потребують суспільної опіки.
 
   Говорячи про людей, що потребують соціальної підтримки, звичайно мають на увазі потенціальних пацієнтів «дурдомів».
    Ці люди, зазвичай, дуже відрізняються від «нормальної» більшості і ця більшість вважає, що їх місце саме в дурдомі.
 
    Керуючись такою логікою та виходячи з результатів
проведеного нами побіжного аналізу рівня розуміння проблем та зацікавленості в радикальному їх вирішенні, серед  політичної «еліти» України, автор та не чисельні його однодумці очевидно створюють стійку меншість в межах тих же 7%, що дуже відрізняється від «нормальної» більшості.
 
    То де ж наше місце, як не в « Дурдомі»?
 
P.S.  До того ж, приємна несподіванка, - зустріч  з Юлією Володимирівною.   Не погана компанія!  Значить не все так безнадійно.