Вже зараз багато хто з політичного бомонду виглядатиме природно у чорних одностроях. В них можна вдягнути всю ПР, декого з БЮТу, НУНСу, комуністів, литвинівців і маленьких геноссе з позапарламентських партійок.
 
Стабільність може бути демократичною чи авторитарною.
 
Демократична стабільність виникає в тих країнах, де демократія встановлювалась знизу на протязі століть. Як результат влада працює на більшість, а більшість є заможною. Демократична влада і сама вдосконалюється, і сприяє прогресу суспільства і бізнесу.
 
Авторитарна стабільність є результатом стабілізації зверху. Зрозуміло чому зверху - в суспільстві (і бізнесі) ще не встигла визріти потреба до "свободи, рівності, братерства". Згаданими буржуазно-демократичними гаслами народи Європи засвідчили, що ментально вони вже у ХІХ ст. здійнялися над феодальними стосунками. Адже перед тим, як демократії постати способом життя суспільства, головні її засади мали визріти в свідомості достатньої кількості активних людей. Життя йде за таким розкладом: спочатку формуються і дозрівають ідеї, потім народжується воля щоб їх "втілити", і лише потім демократія стає реальністю.  
 
Російська імперія (включно із придбаною нею провінцією "Малоросія") категорично і назавжди відстала від Європи у соціально-політичному розвитку. Кількості ментальних зародків "свободи" станом на 1917 рік Росії не вистачило на те, щоб скористатися падінням царату і започаткувати демократію, тому Росія зкотилася в "царат навиворіт" - диктатуру комуністів.
 
Цікавою обставиною у історичному поступу країн є безперервний розвиток економіки, за будь-якої суспільно-політичної і державної системи.
 
В демократичних (ринкових) системах цей розвиток спрямовується на задоволення попиту, отже тут попит і є двигуном прогресу. Громадянське суспільтво, що складається з великої купи об'єднань, слідкує за тим, щоб здобудками прогресу скористався не лише великий бізнес, який значною мірую тримає в своїх руках інноваційну складову розвитку, а й дрібнота, з якої і складається суспільство. Одже, в структурі і способі функціонування демократичної системи існують механізми гармонізації відносин всередині системи. На такій гармонізації і тримається стабільність європейських демократії, ця стабільність є стабільною гармонізацією інтересів.
 
В авторитарних країнах стимулятором економічного розвитку є страх узурпаторів влади цю владу втратити, чи то внаслідок внутрішньої нестабільності, чи то внаслідок зовнішньої агресії. Тому авторитарні стабілізатори визначають двигуном прогресу або потреби ВПК, який надавав їм відчуття зовнішньої безпеки  (як це було в комуністичних країнах), або потреби кланів, які, узгоджено з державною владою, забезпечують внутрішню стабільність (як це є в капіталістичних постсовкових країнах). Зауважу, що такі країни, як Китай чи Білорусь, устрій яких виглядає "третім шляхом", насправді перебувають на дещо загальмованому переході від комуністичної авторитарності до олігархічно-кланової. Стабільністю авторитарної кланової системи є стабільність панування інтересів правлячої верхівки і кланів над інтересами суспільства. Для втримання такої стабільності їм необхідно:
- тримати суспільство в пригніченому стані (це убезпечує узурпаторів від зростання активності в суспільстві до загрозливого для стабільності рівня)
- маніпулювати свідомістю "направо і наліво", щоб замуляти будь-які орієнтири, за якими могла б здійснюватись активність у суспільстві.
 
Отже, в Україні все йде до того, щоб встановилась стабільність без демократії, тобто встановився квазіфашистський режим.
 
Щось подібне вже було в історії таких "провінцій" Європи, як Іспанія і Португалія. Ну, і ми, як центр Європи, теж маємо щастя долучитися ..
 
Звичайно, що наша покора лише законсервує ситуацію, а намагання протистояти скоротить нам час перебування в іспанських чобітках ..
 
Слава Україні, пані і панове .. Гей-гей ..