Миколу Стефановича Гумільова його друзі називали Головним Українським Імперіалістом. Тому, що дотепну приказку: "Ще не вмерла Україна від Берліна до Пекіна", він не вважав жартом.
 
"Імперія - то річ непогана, - завжди казав він, - якщо вона - українська. І дуже ганебна річ, якщо вона створена, якимось народом, що має з нами спільні кордони".
 
"Бо в Українській Імперії козаку завжди буде де притулитися і перезимувати".
 

Невластивий текст:
 
Моим рожденные словом,
Гиганты пили вино
Всю ночь, и было багровым,
И было страшным оно.
 
О, если б кровь мою пили,
Я меньше бы изнемог,
И пальцы зари бродили
По мне, когда я прилег.
 
Проснулся, когда был вечер.
Вставал туман от болот,
Тревожный и теплый ветер
Дышал из южных ворот.
 
И стало мне вдруг так больно,
Так жалко стало дня,
Своею дорогой вольной
Прошедшего без меня…
 
Умчаться б вдогонку свету!
Но я не в силах порвать
Мою зловещую эту
Ночных видений тетрадь.
 

Властивий текст:
 
В нас не було Байрона, ми Гюго не мали -
Славу нашу ворони у степах склювали.
Не прийшли до козаків Данти і Шекспіри -
Бо розумним злидарям ми не мали віри.
Не родили Кіплінга, не творив в нас Ніцше -
Полум’я козацьких душ боронили міцно.
Той вогонь жевріє ледь у глухій печері -
Не викохували ми Кантів і Гомерів.
Укріпляли душі ми жартом сьогоденним -
Лежать наші черепи в полі безіменні.
Не гармати і списи козачат здолали -
Глибину і шир ідей їм подарували.
Дати відсіч їм мечем виявилось марно -
Ескалібур програє пензлю Леонардо.
Душелови серед нас народитись мають.
Хай козаччина свята хлопцям цим сприяє.