Багато, ой багато подій сталося в державі нашій останнім часом. Ми з Вами, колеги, намагаємось  їх відобразити, проаналізувати, прокоментувати.
Але чує моє серце – жанри наші якісь... дрібнуваті для пафосу, епічності і доленосності подій, щасливими свідками яких ми стаємо мало не щодня.
І здалося, що найбільш доцільним для опису таких подій є оперний жанр, величавий і урочистий.
 
Тому і склалося в уяві лібретто української опери, але не такої собі хрестоматійної «Запорожець за Дунаєм» з пересічними Карасем та Одаркою, які не дуже добре відпочили в Анталії чи в Мармарисі, а широкого полотна з фрагментів світових опер, перекладених на рідну мову з італійської, російської, французької та німецької.
 
Чесно скажу, що скористався ідеєю бувшого інженера-проектувальника і киянина, а нині поета-сатирика і  чикагця Наума Сагаловського, з яким на початку сімдесятих мав задоволення працювати в одному інституті і бавитися капусниками на вечорах з нагоди тодішніх традиційних свят.
 
Прошу також зважити на те, що певна еклектичність, коли разом і поруч діють герої зовсім різних опер, навіяна також нашими реаліями – наприклад, нинішньою коаліцією у Верховній Раді, або процесом Стокгольмського арбітражного суду.
 
Отож, запрошую усіх до зали, де вже звучить увертюра...
 
Акт перший
«Апофеоз демократії»
(за мотивами опери Дж. Верді «Ріголетто»)
 
Дійові особи та виконавці:
Герцог Мантуанський, поціновувач жінок і глечиків – Віктор Ющенко (тенор)
Ріголетто, член експертної ради при дворі Герцога – Леонід Кравчук (баритон)
Джильда, колишня подруга Герцога, Прем*єр-міністр герцогства, названа дочка Ріголетто – Юлія Тимошенко (сопрано с хихиканням)
Придворні Герцога, любі друзі, духи предків, цікавий народ.
 
Дія акту проходить на вулицях Банковій і Грушевського на початку 2009 р.
 
Немічний герцог Мантуанський сидить у своєму палаці. Від неробства і нудьги він починає співати  фривольну арію про своє відношення до жінок «Questa o quella, per me parі sono» (Що ця, що та – ніхто з них бджіл не любе…).
 
Тим часом в місцевій телевізійній студії «Свобода слова» звучить тривалий дует Риголетто з Джильдою «Fіglіa!.. Mіo padre!..» (Донечко!.. Мій батько!..). Народ аплодує обом.
 
Зачувши такий лемент, Герцог шаленіє від ревнощів і клянеться придворним та любим друзям будь-що оволодіти Джильдою в будь-який спосіб.
 
Будинок уряду. В своєму кабінеті Джильда співає арію «Caro nome che іl mіo con» (Бодай тебе шляк трафив!), повну экстатичної любові до Герцога. Завершивши співи, вона відправляється в сусіднє князівство на переговори стосовно газових угод.
 
Зала у палаці. Герцог схвильований, не знайшовши Джильди в Будинку уряду. Його арія «Parmі veder le lacrіme» (Мов сучка блох, з вонючим газом…) настільки виразна, що майже не залишає сумнівів у щирості його любові.
Проте наближається термін чергових виборів, тож Герцог, важко зітхаючи, збирає свої особисті речі  і затягує нескінченну пісеньку «La Donna e mobile» (Джильда – злодюжка, Джильда – бомжиха).
 
Акт другий
«Геть з НАТО?»
(за мотивами опер Дж. Верді «Аїда», Ж. Бізе «Кармен», Ш. Гуно «Фауст», Дж. Россіні «Севільський цирульник» та Р. Вагнера «Валькірія»)
 
Дійові особи та виконавці:
Фараон Рамсес - Віктор Янукович (Найголовніший Бас)
Амнеріс, секретар-гінеколог - Раїса Богатирьова (меццо-сопрано)
Розіна, секретар-референт – Ганна Герман (нудне меццо-сопрано)
Радамес, начальник палацової варти – Анатолій Могильов (баритон з наручниками)
Хозе, капрал – Михайло Єжель (тенор без літаків)
Кармен, захисниця тютюнових і феросплавних виробництв від рейдерства – Інна Богословська (верескливе меццо-сопрано)
Мефістофель, успішний фінансовий менеджер – Володимир Стельмах (бас з грошима)
Фігаро, батько володарки гламурної перукарні, уродженець севільського Полісся – Володимир Литвин (баритон з посмішкою)
Валькірія Герхільда – Наталя Вітренко (дурнувате сопрано).
 
Дія акту проходить на вулиці Банковій в липні 2010 р.
 
Зал засідань РНБО України.
Під звуки фанфар за стіл сідають Фараон Рамсес, Амнеріс, Розіна, Радамес, Хозе, Мефістофель, Кармен.
Вони вислуховують тривожне повідомлення про корупцію та незадовільний стан бойової і політичної підготовки збройних сил.
Фараон хоче заарештувати Хозе, але по роздумі дає йому місяць на виправлення недоліків. Величаво і суворо звучить хоровий гімн, що призиває всіх виступити на захист священної ріки Дніпро, не вступаючи при цьому в НАТО. На закінчення хору Амнеріс наставляє Хозе: «Rіtorna vіncіtor!» (Рити землю будеш під Вінницею!).
 
Фараон звертається до Мефістофеля з пропозицією виділити кошти на дозаправку літаків гасом, але той заводить знамениті куплети «Le veau d'or est toujours debout!» (Лаве нема, кожен день крадуть!).
Між Фараоном і Мефістофелем починається сварка, але врешті решт Мефістофель погоджується надати гроші в обмін на подовження терміну його повноважень.
З нагоди досягнутої домовленості Кармен видирається на стіл і, уперши руки в боки, співає хабанеру «L'amour est un oiseau rebelle» (Лямур, тепер всі на рибалку!).
 
Пританцьовуючи, до зали забігає Фігаро і займає місце поруч з Фараоном. Про всяк випадок він розкриває перед собою одразу дві парасольки і виконує свою незмінну каватину «Largo al factotum della citta» (Країні потрібний Фігаро!).
Водночас Фігаро ставить на голосування РНБО пропозицію про позаблоковий статус України на тлі якнайтіснішого співробітництва із Росією, НАТО, системою колективної безпеки Африки, Австралії та Антарктиди, а також усіма іншими військово-політичними блоками, які можуть бути створені в майбутньому.
Не дуже тямущий в політичній географії Фараон в захваті. Розіна віддано дивиться на нього, співаючи колоратурну арію «Una voce poco fa» (Кажу в очі - покохала...). В кінці співу вона віншує Фараона лавровим вінком, а той уважно роздивляється - чи нема в ньому чогось хвойного...
 
Виступ Фігаро справив велике враження на весь склад РНБО.
Радамес згідно киває головою, а Хозе, викотивши від подиву баньки на лоба, виконує арію «La fleur que tu m'avais jete» (Така розумна людина – аж страшно!).  Мефістофель, як завжди, саркастично посміхається, промовляючи «Marguerite! Sois maudite! a toi l'enfer!» (Маркетинг! Тільки він дає тобі навар!).
Амнеріс та Кармен, зачаровані каватиною, не в змозі промовити хоч слово.
Першою отямилась Кармен, вона співає для Фігаро сегідилью «Pres de la porte de Seville» (Поїхали на прет-а-порте в Севілью?).
В цей час гінець приносить оксамитову коробку із зразками контрольних закупок в Інтернеті. Всі члени РНБО розташовуються біля коробки, зацікавлено втягуючи носами повітря. Амнеріс дає колегам належні пояснення.
Звучить ніжна музика терцету «Zitti, Zitti» (Та цитьте ж ви, цитьте!).
Залу оповивають сутінки, в яких видно силует пролітаючої під стелею Валькірії з плакатом «НАТО – стоп!».
 
Акт третій
«Реформатори»
(за мотивами опери М. Мусоргського «Борис Годунов»)
 
Діючі особи та виконавці:
Борис Годунов, правитель - Микола Азаров (бас із суржиком)
Юродивий, його заступник – Сергій Тігіпко (тенор, хоча запевняє усіх, що баритон)
Грицько Отреп*єв, самозванець – Арсеній Яценюк (тенор з амбіціями)  
Народ - депутати ПР, КПУ та блоку Литвина
Повії, волоцюги, злодюжки, жебраки - колишні депутати БЮТ та НУНС.
 
Дія проходить у Верховній Раді в липні 2010 р.
 
На трибуні Ради з*являється Борис Годунов, який тягне за собою на ланцюгу з ошийником Юродивого.
Годунов розкриває товстелезну книгу «Податковий кодекс України» і виконує арію «И мальчики кровавые в глазах» (Куди не глянь – паскудні кровосісі).
 
Починаються дебати.
На трибуну заскокує Грицько Отреп*єв, який різко критикує проект кодексу в арії «Зачем и мне не тешиться в боях? Не пировать за царскою трапезой?» (Такої маячні я би не написав! Чому ж мене не вибрали, падлюки?).
 
Розлючений таким нахабством, Годунов тричі промовляє чарівне слово «Дапашливы!» і урочисто йде з ложі уряду у двері з написом «МВФ».
За ним суне Народ, далі - повії, волоцюжки, жебраки. Всі разом не «безмолвствуют», як хибно вважав О.С. Пушкін, а навпаки – жваво обговорюють нові можливості освоєння бюджету і бізнесу.
 
Залишившись один, Юродивий падає на коліна, гучно гримить ланцюгом та ошийником з написом «Сильна Україна» на ньому і жалісно співає широковідоме «Обидели Юродивого, отняли копеечку…» (От бл*дство! Знову я у дупі!).  
 
Акт четвертий
 
«Ювілей Фараона»
 
(за мотивами опер М. Римського-Корсакова «Садко», Дж. Верді «Аїда», Р. Вагнера «Лоенгрін» і Дж. Россіні «Севільський цирульник»)
 
Дійові особи та виконавці:
Фараон Рамсес – Віктор Янукович (без слів, аби не переплутати літературу з географією)
Садко, гусляр, блазень і співак – Леонід Черновецький (нібито тенор)
Варязький заморський гість – Дмитро Медведєв, Президент Росії (бас за намаганнями)
Індійський заморський гість – Ельхам Алієв, Президент Азербайджану (тенор)
Веденецька заморська гостя – Гілларі Клінтон (контральто)
Морська царівна – Сандей Аделаджа (мова йолубу)
Лоенгрін, лицар-рятівник – Нестор Шуфрич (тенор)
дон Базіліо, знаний вчитель танців і співу, а також юриспруденції, театрального і телевізійного мистецтва, готельного господарства, туристичних послуг і всілякого менеджменту - Михайло Поплавський (безголосий).
Скоморохи - студія «95-й квартал»
Каліки перехожі – люди, що подорожують Кримом під час ювілею
 
Дія відбувається в Криму і на прилеглому морі-океані 10-11 липня 2010 р.
 
Вдало склався цей рік у Фараона – він переміг на виборах, розбудував владну вертикаль і взявся вже за власну піраміду, а сьогодні святкує свій ювілей.
 
У розкішних хоромах на бенкет зібралися багаті гості, імениті купці, політики, одне слово - еліта. Челядь обносить гостей вином і брагою. Скоморохи ведуть розповідь-билину про справи ювілярські, богатирські.
У хороми входить добрий молодець Садко. Гості наказують йому співати про славу Фараона і про багатства, якими він володіє.
Але Садко відповів гостям, що і в нього золота – ціла скарбниця, і спорядив він кораблі з молодою командою, аби шукати шляхів до синього моря і далі... По далеких морях пронеслася б слава Садко, а гості знатні йому б в пояс поклонилися.
 
Не сподобалися сміливі промови Садко знатним людям. Обурені зухвалістю доброго молодця, гості з погрозами виганяють Садко з бенкету і з Київради.
Світлою літньою ніччю вийшов Садко на берег моря. Сидячи по коліна в траві і тихенько награючи на гуслах, він заспівує задушевну пісню, виливаючи в ній свою образу на людей, що його не зрозуміли, і звертаючись до дорогої його серцю природі рідного краю, молить про допомогу в здійсненні заповітної мрії.
Починають здійснюватися чудеса. З глибини чується голос Морської царівни, що підбадьорює Садко і передвіщає йому щастя й удачу.
 
Бенкет у розпалі.
Варязький гість у шоломі з рогами виконує брутальну пісню «О скалы грозные дробятся с ревом волны» (Братухи, нумо, разом по Кавказу!)
Про чудеса і чудові багатства лагідно розповідає Індійський гість у чалмі «Не счесть алмазов в каменных пещерах» (Гайда до нас, ми продамо вам нафту).
Місто дзвінких пісень Веденець, що серед моря став, славить Веденецька гостя - «Город каменный, городам всем мать» (Нью-Йорк, Нью-Йорк!).
 
А в сусідній залі йде фінальна сцена нової авангардної постановки Романа Віктюка «Че-Че-Сан або Месьє Б.», в якій Михайло Чечетов, одягнений метеликом посилено махає крильцями, пропонуючи фракції ПР голосувати за проект «Закону про місцеві вибори» у другому читанні.
Не встигли вщухнути оплески, як до зали входить дон Базіліо, співаючи арію «La calunnia»  (Кропива ти моя, кропива).
 
Тим часом з туману на морі з*являється лебідь. Він тягне за собою човен, в якому стоїть світлий лицар Лоенгрін у робі пожежника і з ластами на ногах.
Лоенгрін співає арію «Mein lieber Schwann…» (Тече вода, тече бистра, а куди – не знає) і повідомляє про те, що залишаючи пост міністра надзвичайних ситуацій він вгамував всі повені, загасив усі пожежі, і тепер готовий передати свої повноваження лицарю Балозі.
 
Гості і всі присутні аплодують Лоенгрінові, човен якого лебідь тягне далі, в РНБО.
 
Туман на морі розсіюється, і в променях висхідного сонця всі гості розсаджуються в авта, катери, субмарини, літаки – і роз*їзджаться по домівках.  
На дорогах Криму знову починається рух - кудись спішать по своїх мізерних справах каліки перехожі, яким нема місця на фараонових бенкетах.