Історія України останніх восьми століть – це історія окупацій. Одні окупанти змінювали інших, а національний досвід відповідно поповнювався новими формами пристосування до виживання в умовах верховенства чужинців. Одні окупації були більш жорсткі та деструктивні( татаро-монгольська), інші більш лояльні та просвітницькі (польська, литовська).  По шкалі культурно-духовної  асиміляції-дисиміляції одні окупації були чисто дисиміляційні (фашистська, татаро-монгольська), інші –асиміляційні( російська, радянська). І от,  двадцять років назад  історія подарувала україні  повноформатну державну незалежність. На жаль, українська нація не знайшла в собі внутрішніх сил, не знайшла інтелектуальних та духовних ресурсів, щоб сформувати повноцінну національну еліту, яка б організувала  народ на побудову сучасного, модернового суспільства. Замість того, народ делегував у виборні органи якихось пройдисвітів, шахраїв та всіляких моральних уродів, які перетворили два десятиліття незалежності в суцільне мародерство загальнонародної власності, в суцільну брехню та націоналістичну маячню. Апофеозом мародерства стала п»ятирічка правління президента Ющенка, який під прикриттям націоналістичної демагогії  до ручки добив всі державні інституції. Українці в повній мірі показали і світові, і собі, наскільки вони деструктивна, недержавотворча нація.  Не нація, а зброд бидла: в спільноті панує шахрайство, заздрощі, марнославство, зрадництво. Українці навіть не уявляють, який жалюгідний досвід їх предків сидить всередині  кожного з них і які фортелі готові викидати їх історичні гени.В популяції українців практично відсутні гени благородства та аристократичності. Носії цих генів ставали першими жертвами окупантів на протязі багатьох століть, а виживали самі хитрі та підлі. Тому не дивина, що серед представників нашої національної бидло-еліти зрадництво та продажність є звичними явищами. Звичайно, серед українців попадаються і нормальні люди, але вони не користуються авторитетом серед спільноти, вони «диваки», яких не обирають.
   Фінал мародерства закономірний: прийшли нові окупанти і забрали в українців непосильну для них іграшку під назвою «державна незалежність». Ну нащо українцям державна незалежність, якщо нічого, крім «кайдашевої сім»ї» на цілий світ, вони з неї зробити не можуть? Донецькі – це нові окупанти, навіть якщо ця окупація «внутрішня». Стратегія окупаційного режиму не дає збоїв, тому що народ вже психологічно та інстинктивно готовий до нової окупації, до «нового порядку та стабільності».Донецькі ведуть себе по кальках царських, сталінських окупантів, які добре спрацьовують в грунті рабської психології українського народу. «Донецькі» стали в позицію окупантів: вони демонстративно з презирством відносяться до всього українського, на ідеологічному рівні вони проповідують унтиукраїнізм. Чого тільки варта позиція міністрів Табачника, Семиноженка. Нівелюється  виборча демократія, громадські , економічні свободи. Нова влада відтворює архітектуру окупаційного режиму, тому я пишу, що вони «як окупанти». В мене немає великих претензій до донецького люду, він затурканий і може лише тягнути доручену лямку. В мене величезні претензії власне до української нації. Українська нація, як хазяйка цієї землі,  повинна була стати авангардом в побудові європейської демократії в Украіні і тягнути за собою інші нації – складові частини народу України. Замість того, українська нація два десятиліття лише захльобувалась від гордощів за себе, яка вона найпрекрасніша нація в світі, просторікувала про свою доброту та щирість. Українська нація не здала екзамен на незалежність і нічого винити в цьому інші нації, які живуть на території  України.Попередній  висновок: українці в сучасному стані нездатні керувати Україною.  Далі буде, якщо тема викличе інтерес.