Кабінет, виконаний у стилі еклектичного ампіру. За столом фасону „Я тут главний!”, сидить особа, виразом обличчя схожа на Собакевича. Перед ним шкільний зошит в косу лінійку, куди він старанно пише в стовпчик – exсel, exсel, exсel... Від неймовірної напруги він трохи зіпрів. На стіні плазма показує футбол з далекої Африки.
Селектор оживає: „До вас – шеф секрет-сервісу.”
Двері відкриваються і кроками подіумної моделі входить елегантний чоловік в елегантній уніформі. Він підходить до вікна і займає ефектну театральну позу. На фоні осяяного сонцем вікна стає помітно, що форма кокетливо просвічується.
Чолов’яга за столом зацікавлено спостерігає за цією демонстрацією, потім не витримує:
- Ну, красавчег, давай вже, іди сюди, не кокетуй...
- (з грайливими інтонаціями) Ну, ви як скажете ото – кокетуй! Прям от кокетуя слишу.
- (Тяжко зітхає) Я тебе вже цілий битий час жду. Де ти швендяєшся?
- Так цілий чи бити? (підходить, елегантно сідає на край столу; дістає манікюрну пилочку, відсторонено й зосереджено працює; відповідає ніби між іншим) Занят був. З начальством розмовлял. По скайпу.
- (з роздратуванням) Ето з какім такім начальством? А я тобі тогда хто? Отвечай!
- (демонстративно спокійно) З какім, з какім... З Москвою. (повертається до „начальника”) А може я шось не то сказав? Чи мені їм передать, шо вони мені вже не указ і сказать, хто тут тіпа главний? Так я можу. Мені то шо. (знизує плечима)
- (змінюючи інтонацію) Ну, харош, не горячись. Сказав би зразу, шо, тіпа, так і так, розмовляв з Москвой. А то, понімаєш... Ну, ладно. І шо вони кажуть? Якшо не сєкрєт, конечно.
- (дуже зосереджено на пилочці і дуже байдужою інтонацією) Ну, шо, шо... Сказали тебе, тіпа, растрілять.
- Йоп!.. Ти шутіш? Кажи, шо ти просто хрєново шутіш, і вийдеш звідси з цілою мордою!
- Ой, какіє ми нєрвниє! Не нада так нєрвнічать. І, кстаті, я не шучу. Чи може вам опять не нравятся распоряженія Москви?
- (оторопіло) Ну, не то, шоби совсем не нравятся, - приказ єсть приказ, але... якось... неожиданно. (розгублено) Господі, а за шо мене? Я ж так старався, так старався... (з надією в голосі) Слухай, а це команда по твойому вєдомству, чи – Сам?
- А шо, є принципова разніца?
- А, ну да, ну да... І шо тепер робить?
- Кому?
- Мнє.
- Вам? Нічого. Ми всі інструкції получили, виучім і вам доложим.
- Шо доложите?
- Ну, как будемо імітіровать покушеніє на вас.
- Імі...тіровать? То єсть – тіпа не по настоящему в расход?
- Ну, понятно, шо не по настоящему. Де вони другого такого президента найдуть.
- Ух... Дай там, на полкі, за маленькою фоткою лабрадора - валідол. Нє, лучше дай коньяк. Він за великою фоткою. Давай сюда. Будеш? Я угощаю. На шару.
- Ну, якшо з зарплати не вичтітє... а то я ваші ціни знаю. (сміється)
- (також сміється, плескаючи того в плече) Нє, без балди - на шару. Слухай, а зачем всьо ето? Вся ця імітація-херація? Шо вони знову такоє надумали?
- (бере склянку з коньяком) Ну, я ще всьо не прочитав, але в общіх чертах буде так. Поскольку гідра опозиції окончатєльно не добита і електорат помаленьку бузить на окраїнах, то нада ето всьо к ногтю.
- Ето би, канешна – нада. Вот всєх етіх казлов, шо мішают нам жить...
- Ну, так вот. Як вони самі на рожон лізти не хочуть, то нада їх на цей самий рожон напхать. Значить, тєлєга такая. Ви, тіпа, такой мірно їдете, нікого не трогая, на работу. Шось так пишете в зошит... от як зараз... а шо це ви, кстаті, пишете? - exсel, exсel...
- Та це Ганька мене приучає до комп’ютерної грамоти.
- А, понятно. Так вот. По дороге там бабушкі вам рукой машут, а камера тіпа мальком всьо це знімає. Работягі всякі прівєт передають і всьо такоє. В кадрє цвєти і щасливі ліца. Ви сосредоточєно пишете в зошиті і счітаєте на калькуляторі, як здєлать лучше жизнь для простих людей. А потом вискакує опозиціонер з „Узі” і начинає поливать от бедра. (проводить рукою по бедру) Ето вот отсюда. Ну, его тіпа мочат, але не до конца. І при ньому находять партійні білєти всіх опозиційних партій. І він всюди – член. Ну, і канешно „Просвіти” і прочіх екстремістскіх гуманітарних організацій. А іще – подробний план теракта на бланку штаба опозиції і мокрою печаткою, тіпа – утверждаю. Терроріст цей - дикий такий гуцул, небритий весь і по рускі – ноль на масу. Його тіпа в лазарєт і показувать по ящіку. А він тільки „Хайль!” і „Слава Україні!” І нічого не їсть, тільки каже – дайте мені сала і самогонки, бо я – настоящій патріот! А ви, каже, казли і ми вас будем всіх мачіть.
- От, сука така! Як я ненавиджу гуцулов. Особєнно – франковскіх. Це ж не люди – один кончений геноцид.    
- Да. Так ви, значіт, приходите потом до того гуцула дікого, в білому халаті і з фруктами.  
  Тіпа - передача.
- А нахера я туда попруся, до того гуцула забацаного? Фрукти йому... Пістон йому, а не фрукти. Може ще скажеш – апєльсін йому на дачку приготовить?
- Ви не поняли. То наш гуцул, правильний. А ви, тіпа, гуманіст, а не то, шо ця звіряча опозиція. І гуцул, тронутий вашою добротою, міняє свої вигляди на жизнь, бриється, учить рускій і закладує всю опозицію з потрохами. А потом ми вже їх з усьою страною закатаєм в консєрвну банку по просьбі трудящих і всіх тих бабушок, шо вам  платочками возлє дорогі махали. Ви такой, для начала мало-мало покочевряжитесь, тіпа неудобно, бо ж я – дємократ. Але вони, то єсть – народ, сильно напирають, тіпа трєбуєм прєкратіть разгул демократії. І тогда ви виходітє перед камєрами, такой - в рімской тогє, лавровим вінком 99-той проби і Конституцією під мишкой і так разводітє руками, тіпа – шо я можу подєлать і кажете нам: „Фас!”
- Круто... А той, з „Узі”, не шмальне случайно по настоящему?
- Случайностєй не буде, бо приїдуть специ з „Мосфільма”. Вони всьо здєлають, весь теракт. Нам только потом хапать актівістов по-гарячому, прєсовать Інтернет, ну, і всякі свободи собраній і прочєє.
- Да, шо на це скажеш. (з повагою) От уміють пацани дєла дєлать. Це не то, шо завод хапнуть. По-крупному іграют пацани. Ладно, з етім всьо ясно. Ти скажи мені, якшо вже  пішов такий базар – а в натурі хтось може із мєстних мене заказати?
- Вряд лі. (скептично) Вони ж друг друга позакладають ще до того, як підуть на базар ствол куплять. А вобщє, мін херц, я тобі скажу так, шо в основном убійства проісходять із-за нєразделенной любві. І в основном – не раздумивая, шльоп – і готов. От це – да. К прімєру – не раздєльонная любов до дєнєг. За ето часто убівают. Або просто нєудовлетворьонность. Тогда надо удовлєтворять. От якшо половина страни тобой не удовлєтворєна, то треба їх так любить, шоб вже була удовлетворєна і більше нічого не хотіла.
- Ну, це можна. А когда, кстаті, тєракт?
- А я знаю? (знизує плечима) Вони ж мені не докладають. То я пойду? Бо ж мені ще до масажиста.
- Давай. Коньяку ще будеш?
- Та нє.
- Як хочеш. Слухай...
- Шо?
- Ти ж прівєт „Мосфільму” передавай.
- А то!..