Саме так, жодні міркування на кшталт: «розпочнемо бій, а там буде видно», - не пройдуть. Тобто, звичайно можна вживати таку риторику на побрехеньках у Шустера і Кисельова, але треба розуміти, що такий підхід є легковажним і не принесе перемоги. Так саме не принесе перемоги правозахисна діяльність, екологічні ініціативи і тому подібні безглузді речі. Вони лише легітимізують вражаючу весь Світ безвідповідальність українського суспільства, яке допустило прихід до влади номенклатурно-кримінальної радянської кодли – партії регіонів. Процес створення цієї організації описан мною в тексті «Популярна політологія» і тому я не стану це повторювати, зазначу лише, що можна (а можливо іноді і треба) обігрувати в пропагандиських виступах славне минуле Проффєсора-Гаранта і його високу освіченість і мудрість, але треба знати – основна загроза для України – це партія регіонів, кремлівський важіль руйнації держави Україна, а відтак, перемога Януковича на президентських виборах  була обумовлена російським впливом на українську політичну систему.
Торкнувшись стану суспільства, ми плавно перейшли до стратегічних чинників. Як раз основною стратегічною вадою українського суспільства, яка не дозволила Україні стати повноцінною державою, є безпрецедентна його інфантильність, його карикатурна псевдо толерантність, абсолютно ідіотське розуміння демократії. Результатом цієї інфантильності є так і не створена до цих пір українська політична нація - до цих пір громадяни України називають себе росіянами, білорусами, євреями, тощо (наприклад, Ніколя Саркозі має батька угорця і мати – грецьку єврейку, але він є французом, французьким патріотом-націоналістом, за якого проголосувала Франція на президентських виборах). Спробую пояснити причини цього. Вони мають історичне коріння – багатовікове перебування України під п’ятою польських, а потім московитських окупантів, геноциди українського народу, які здійснювались Російською імперією (1709 р. – Петром I) і СРСР (1932-33р. – Сталіним), породили страх і слабодухість манкуртизованої частини українського етносу, а брехливе лицемірне комуняцьке гасло про дружбу народів породило прєкраснодушиє і убогу провінційну свідомість українського суспільства. Остання риса підігрівається тим, що в 1991 р. Росія просто не мала сил для придушення української незалежності і саме цю неспроможність колишньої метрополії українська влада, яка здебільшого залишалась колоніальною адміністрацією і українські мас-медіа, які і зараз вражають своєю бездарністю, а раніше були просто дебільними, подавали як прояви дружності російського народу. В тій чи іншій мірі українці і досі зберігають в собі риси гомо-совєтікуса - людини, позбавленої здібності до логічного мислення, цей факт є першою причиною дружнього ставлення багатьох українців до росіян і до Росії в той час, коли всім відомо, що більшість росіян вважають Україну і українців своїми ворогами. Другою причиною такого ставлення українців є їхній страх, про який йшлося раніше, ну а третя причина великого проценту українців-«дружбанів» Росії досить банальна – паталогічна продажність і непрофесійність майже всіх наших соціологічних центрів, які примудрились навіть сфальшувати екзіт-поли на президенських виборах (нагадаю – екзіт-полами були враховані навіть незаконно вкинуті бюлетені пасивного чинника українського народу, що не прийшов на вибори, а відтак вийшло +3% Росії і -3% Україні, як і замовлялось). Тим не менш, факти вперта річ – не проявило українське суспільство громадянську свідомість, не зуміло в мирний демократичний спосіб дати відсіч антиукраїнським силам на президентських виборах і тим самим, можливо, обумовило майбутнє громадянське протистояння. Причому, глибоко помиляються ті, хто пророкує полюбовне розділення України на дві держави  - Правобережну і Лівобережну, які розмежують Захід, Центр і Схід, Південь. Імперії потрібна вся Україна, а не її холуйське лівобережжя, а інакше Сіверодонецький ПІСУАР уже давно би входив до складу матушкі-Росії, адже спроможність недоумкуватого екс-гаранта на організацію захисту держави була мінімальною – згадайте лише вердикт про легітимність Сіверодонецького збіговиська, який «українські» правоохоронці винесли на підставі «експертизи» українських радянських істориків (чому саме істориків?).
А тепер до стратегічних засад, власне все попереднє було написано лише для того, щоб полегшати сприйняття нижчевикладеного. Нинішня ситуація повністю підтверджує мої попередні тези про хворобу українського етносу і про роль російського чинника в нашому сьогоденні. Отже не повторюючи свої попередні тексти, зроблю з них висновки, які б мали зробити патріотично налаштовані політики, але не зробили.
1 Московитська (російська) цивілізація (єгипетсько-атлантидна) є безкомпромісно антагоністичної цивілізації яфетичної, а насамперед цивілізації української, як найближче географічно розташованої і тому спроможної вплинути на неї. Тому війна московітів проти України триває протягом всього часу історичного існування наших народів і не припиняється і зараз, міняються лише форми цієї війни.
2. Вплив яфетичної цивілізації на російську несе для останньої смертельну загрозу, загрозу не просто її трансформації, на таке вона не здатна, а загрозу знищення.
3. Відношення до російського чинника в процесі формування української політичної нації є вирішальним.
4. Процес формування української політичної нації – необхідна умова для перемоги українського народу проти антиукраїнської влади.
5. Формування української політичної нації можливо лише на антиросійських ідеологічних засадах. При цьому треба враховувати, що згідно з переписом в Україні 17% етнічних росіян, а згідно соціологічним опитуванням 15% українських громадян мають ненависть до Української Держави. (Тут також великий вплив геноциду 30-х років, адже на місце знищених комуністами українців завозились росіяни, завозились  через службу Оргнабору, який саме тоді і саме з цією метою і було створено). А з цього логічно витікає, що боротьба з російською (московитською) ідеологією при формуванні української політичної нації мусить носити як зовнішній, так і внутрішній характер.
 
Отже зараз не треба форсувати опозиційні дії (хіба що з тактичних міркувань, окремі, резонансні і, краще у ВР), варто укріпити лави патріотичних, прагматичних партій. Зубожіння народу невідворотне, адже донецькі пацани крім як красти, нічого не вміють, і  комсомольці тігіпокі мало чим від них відрізняються, але зараз їх не зупинити – зруйнують, що встигнуть. Народ мусить зрозуміти, що за свою слабодухість треба платити. Галичани це зрозуміли раніше, тому там і виникли свого часу справжні лідери – Коновалець, Бандера, Шухевич, але тепер черга і всій країні цю естафету підхопити, здолати меншовартісні комплекси, постати на боротьбу за свою державу, бо чергового геноциду, вірогідність якого за умов фактичного бездержаввя не уникнути, народ не переживе.
Доти, доки весь український народ не зрозуміє смертельну небезпеку для себе проросійського бандитського режиму, доти, доки не позбудеться інфантильності, доти, доки не поверне собі інстинкт самозбереження, доти, доки не дисциплінується і не згуртується навколо свого лідера. він не матиме шансів не тільки на достойне життя, але і на життя взагалі. А лідер такий у нас є. Я не збираюсь займатись апологетикою і стверджувати про безпомилковість і безгрішність цієї людини, але її мужність, вміння тримати удар, шляхетність і ВОЛЯ дають шанс українському народу залишитись українським народом, стати українською політичною нацією. Ця людина – Юлія Тимошенко, яка врятувала країну під час кризи, яка продовжує боротьбу незважаючи ні на що.
Політична нація має будуватись на українському культурному і ментальному підґрунті, але це не означає необхідності в расових комісіях і в записах в паспорті свого етнічного походження. По-перше про значення домішок крові інших етносів в українському гарно написав Юрій Липа, а по-друге в сучасній Європі, далеко не всі  лідери країн належать до «титульного» етносу відповідної країни, але всі є націоналістами. З іншого боку, подивіться на «справжніх» етнічних українців партії регіонів – хіба поступиться Семиноженко Табачнику в патріотизмі?
Мої поради, викладені в цьому тексті, не є оригінальними, ба більше це універсальні засади побудови будь-якої держави перенесені на український грунт, без такої стратегії не розбудовувалась жодна держава, не розбудується без їхньої реалізації і Україна. Тільки тоді, коли більшість українців назве ворога ворогом, а політики з риторикою нинішньої влади будуть мати шанс викладати свої україноненависницьки промови лише у відповідних для цього в будь-яких країнах місцях, народ України перетвориться на справжню політичну українську націю, а Україна стане справжньою державою.
P.s.
Не торкався слабих сторін наших ворогів як внутрішніх, так і зовнішніх, але повірте їх (цих самих слабих) багато, достатньо для нашої перемоги. Про це в наступних дописах.
 
Слава Україні!