Події навколо металургійних підприємств «Запоріжсталь» і ММК ім. Ілліча при всій своїй видимій незрозумілості мають чітку і зрозумілу логіку. Все це пов’язано з дуже великою і дуже небезпечною для України політикою.
Протягом останнього часу під контролем крупного російського бізнесу опинилася значна частина українських металургійних підприємств. Це, зокрема, підприємства групи Індустріальний Союз Донбасу (Алчевський меткомбінат і ДМК ім. Дзержинського), Дніпропетровський метзавод ім. Петровського, Донецьке підприємство Істіл, а також ряд гірничозбагачувальних підприємств.
В угодах щодо продажу «Запоріжсталі» та комбінату ім. Ілліча кінцевий покупець поки що чітко не визначений, але судячи з останніх повідомлень, угоду по Запоріжсталі обслуговував Внешторгбанк Росії, а кіпрські компанії, що атакували маріупольський завод, назвали замовником їхніх дій крупну російську компанію.
Отже, майже не викликає сумніву, що обидва підприємства також стануть надбанням російського бізнесу, під контролем якого опиниться значно більше половини металургії України.
Треба відзначити, що згадані події є практичним втіленням нової офіційної доктрини Росії по створенню великих транснаціональних компаній в стратегічно важливих галузях економіки, до яких відноситься і чорна металургія. В цій доктрині так і написано: «Расширять российское инвестиционное присутствие на Украине и в Белоруссии. Добиваться приобретения контрольных пакетов акций крупных украинских предприятий российскими инвесторами».
Успіх російського бізнесу пояснюється не лише наявністю коштів і професійною роботою державної машини РФ, але і сприятливим збігом зовнішніх обставин. Зокрема, це результат домовленостей Росії з новою адміністрацією США. Згідно цих домовленостей, США надають Росії свободу дій в Україні в обмін на жорстку позицію РФ по відношенню до Ірану.
Іран і його ядерна програма, як відомо, є предметом найбільшого занепокоєння Ізраїлю, який, по суті, і визначає жорстку позицію США по даному питанню. Автори цієї статті відмежовуються від антисемітизму, однак викладене нижче необхідне, щоб розуміти реальний стан державності в Україні, та небезпеки, в якій опинилися українці після ганебної бездіяльності та некомпетентності політичних еліт, особливо президента Ющенка протягом останніх 5-ти років.
РФ взяла на себе зобов’язання стримувати Іран в обмін на сприяння США-Ізраїлю в реалізації російських інтересів в Україні. Відповідно, в дусі цих домовленостей діють особи (громадяни Ізраїлю), які приймають участь в даному процесі. До таких відносяться А.Шифрин, А.Шнайдер, які, як основні акціонери Запоріжсталі, не дивлячись на раніше досягнуті домовленості з Р.Ахметовим, заключили договір з російськими структурами Внешэкономбанка.
З меткомбінатом ім. Ілліча ситуація дещо інша, оскільки керівники підприємства, очевидно, не мають прямих зв’язків з Ізраїлем. В даному випадку використано рейдерський досвід структур групи «Приват» (основний власник групи – громадянин Ізраїлю В.Коломойський), якого відразу ж підтримав керівник Держкомпідприємництва М.Бродський. Показовим також є, на жаль, мовчання або схвальні коментарії (А.Роднянський) по суті даного питання українських ЗМІ.
Металургія – це ключова галузь української промисловості, контроль над якою забезпечує величезні, якщо не вирішальні можливості впливу на суспільство в Східній Україні. В даному зв’язку компанії «Метінвест» та Арселор Міттал» є останніми об’єктами, що заважають планам російського державного капіталізму в сталеварній галузі.
Після металургії прийде черга інших галузей економіки – авіабудування, суднобудування, енергетичного машинобудування, ВПК, що, власне, і було озвучено кілька разів В.Путіним. В даному контексті розмови про «газову трубу» чи провокаційна діяльність міністра освіти Д.Табачника виглядають як відволікаючий увагу маневр від практичних дій по отриманню контролю над згаданими галузями.
Виникає логічне питання – чи розуміє це Янукович? Не виключено, що не розуміє, однак він добре розуміє позицію сили, яку демонструє Кремль. Людина, яка звалилася від яйця і завмерла від страху, коли на неї впав вінок, очевидно, просто боїться. Психологія зека, яку запросто читають спецслужби і знають як з ним поводитися.
Наслідки такого боягузництва та послушності Москві з боку особи, що є Президентом України, можуть стати для українців надзвичайно серйозними. Нова вертикаль влади вочевидь є цілком підмосковською, з функцією зачистки території перед фінальними діями.
Отже, питання фактичної втрати державності стає в повний зріст. Останні події показують, що Україна є розмінною монетою в домовленостях двох держав, і в цьому розміні є очевидним, що на українців ніхто не зважає. І це в першу чергу ті, що здобули в Україні мільярдні статки на народному багатстві.
Росія потребує корінної модернізації, і, відповідно, колосальних людських ресурсів для її проведення. Історично ці ресурси поставляла Україна, і зараз прийшов час знову відправити на схід ешелони, набиті українськими «зеками». Ті з впливових українців, включаючи окремих політиків з опозиції, хто свідомо чи не свідомо підіграє цій політиці, повинні зрозуміти, що вони перші в черзі, оскільки їхні вілли і статки відразу впадають в око.
Що ж стосується політиків США-Ізраїлю, то вони допускають фатальну помилку, віддаючи Україну. В них, очевидно, коротка пам'ять. Росія після отримання у власність українських активів використає свою зростаючу могутність для шантажу тієї ж Америки, зокрема через продовження участі в ядерній програмі Ірану. Америка – молода держава, й може помилятися, але де мудрість Ізраїлю?
Однак, це їхня справа. А нам, громадянам України, незалежно від національності та статку, прийшов час робити вибір на користь цінностей власної демократичної Держави - власного Дому та Фортеці, чи проти них. Це вибір, через який повинен пройти кожен народ – вибір між тюрмою і свободою.
