Не розумію, від чого, цілком адекватні люди, кидаючись з крайності в крайність, ведуть мову про титанічні зусилля, які необхідні для порятунку української мови.
 
Шведи, поляки, австрійці укупі з угорцями, татаро-монголи, радянська Росія. Ви рахували, скільки років з українців намагалися вичавити співучу мелодійну рідну мову? Це ж століття!!! І що?! Хтось, хто знав її з дитинства, забув ЇЇ? Хтось, хто читає в оригіналі Франка, Шевченка, Українку, Глазового, Коцюбинського… забув її? Хтось, хто не мислить себе без рідної мови, забув її?
 
Те ж саме буде і з нашими дітьми. Якщо батько й матір навчають свою дитину рідній мові, зрощують її у повазі до себе, до предків, до рідної мови, до історії рідного краю, то дитина цієї історії, цієї мови НЕ ЗАБУДЕ!
 
Мене мові ніхто не вчив. Але я її знаю, люблю, поважаю і забувати не збираюсь. І мільйони інших моїх співгромадян, яким рідна мова не чужа, яким поняття «батьківщина» не байдуже, як і я, НІЧОГО не збираються забувати.
 
У чому проблема? Немає книжок на українській мові? Брехня! Не можна знайти в інеті інформацію на українській мові? Брехня! Немає бажання знати, вивчати, поважати, любити мову України? Теж не вірю!
 
Просто, хто НЕ ХОЧЕ її знати, знати і НЕ БУДЕ! От і увесь сказ.
 
Жаргон заважає? Так, жаргон – це частина людського життя у всі часи. Хто ХОЧЕ розмовляти чисто, грамотно, гарно, той цікавиться, виправляється, дотримується. Коротше кажучи, прикладає певні зусилля для цього.
 
Ви знаєте, скільки людей в Україні пишаються тим, що розмовляють саме української мовою, та ще й зі знанням і вживанням специфічних діалектів? Знову кажу – мільйони! Вони можуть перейти з Вами на «язык». Але при цьому постійно будуть давати зрозуміти (хто уїдливо, хто ввічливо), що їм це не до вподоби.
 
А ще згадайте, що у найважчі для української мови часи її носії усім серцем, усією душею ставали на її захист. І повсякчас під загрозою особистому здоров’ю та життю публічно це демонстрували. Поети, письменники, політики, громадські діячі, звичайні свідомі громадяни.
 
І не турбуйтеся за жителів села. Вони як раз і є у плані збереження мови найпослідовнішими. У них на покуті разом з Божою Матір’ю стоять портрети Шевченка.
 
А от із жаргоном, сленгом, суржиком, зайвими запозиченнями з інших мов потрібно боротися.
 
І наостанок. Хто не хоче вивчати мову своєї батьківщини не тому, що «А почему это я должен учить вашу горбатую мову? Я с молоком матери впитал великий и могучий…», а для того, щоб відчувати себе повноцінним громадянином крани Україна, той не може розраховувати вважатися людиною культурною і цивілізованою.
 
І взагалі знання декількох мов і вільне володіння ними ще НІКОГО не зробило гіршим або зрадником національних інтересів.
 
Не хочу нікого образити, кожен має право на власну думку. Але головне, що я хочу сказати – проблем з українською мовою НЕМАЄ. Є наше невігластво, є наші лінощі, є наша упередженість через низьку політичну та історичну культуру, є розбрат на цьому ґрунті, та й не тільки на цьому. І є НЕБАЖАННЯ. У кого з переліченим проблем нема, у того їх нема і з мовою.
 
УКРАЇНСЬКА МОВА НІКОЛИ НІКУДИ НЕ ПОДІНЕТЬСЯ. СЛАВА УКРАЇНІ!