«Героїчні» радянські часи потребували героїчного епосу. Класний був серіал «Народжена революцією». Я захоплювалася героями Жарикова і Гвоздікової, та й не тільки я одна.
 
Радянська ідеологічна машина зі створення міфів про всі без винятку інституції – доблесну міліцію, радянську армію, найпередовішу в світі медицину, дружбу народів СРСР – працювала безупину і досить успішно забивала баки переважній кількості людей, тим більше, що джерелом інформації були «брехунець» на кухні, телевізор з трьома каналами, газети з вибитою в боях місцевого значення чи витягнутою за жеребом «Літературкою», агентство ОБС і звісно, уривки незаглушених ворожих голосів.
 
Щоправда, від знайомих, іноді від випадкових http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/5397.phtml час від часу можна було почути історії зовсім не про дядю Стьопу-міліціонера (так, один хлопець з паралельного курсу після зустрічі з ментами місяць провалявся в Жовтневій лікарні з пробитою головою, тоді було таке відділення спецтравми, куди доправляли людей, що отримали травми у стані алкогольного сп’яніння. Він випив з друзями, наткнувся на патруль, а далі – опинився в спецтравмі, самі здогадайтеся, хто його травмував).
 
Від тих, хто відслужив – історії ажніяк не про Васю Тьоркіна, щоправда, таких страшних, як в колеги Пишненка, з моїми знайомими на щастя не траплялося.
 
З медициною своя історія, було безкоштовно, було доступно, але було і як у Жванецького: «Можно и не платить, если вас не интересует результат». Я вже не кажу про кількісний облік ліків, коли без блату дефіцитні ліки для рідних можна було купити за дуже спекулятивною ціною. А для слуг народу, звісно, дефіциту не існувало.
 
Це тепер, коли нащадки цих слуг лікуються і народжують винятково за кордоном ( і для їхніх дітей у разі тяжкого захворювання не доводиться всім миром гроші збирати, як для дітей простих смертних) наш ігнорант( добрий дядечко) може дозволити собі з метою піару заявити, що нині Феофанію відкриють для лікування дітей-сиріт. А що ще можна сказати напередодні помпезного звіту про 100 днів «призидентства», яким експерти поставили з 10 можливих 2,7 бали http://durdom.in.ua/uk/main/news_article/news_id/15648.phtml. Я б йому від щирого серця мінус десять поставила.  
 
Совок начебто почив у бозі, але наскільки він виявився живучим в головах як верхів, так і низів. Тільки в головах низів він дав про себе знати розрухою, що і призвела до таких «блискучих» результатів їхнього волевиявлення, але в головах «верхів» на всіх щаблях і щабельцях владних вертикалей і горизонталей совок закарбувався усвідомленням вседозволеності і безкарності vs безправності та безпорадності тих, хто владою « не облечен».
 
Більше тижня минуло після смерті хлопчини в Шевченківському райвідділі, відбулися, хай і не велелюдні, акції протесту по Україні (щоправда, мене здивувала своєрідна позиція луганчан, що дякувала міліції за відсутність «беспредела» на їхній окремо взятій території – сподіваюся, то був стьоб) і лише сьогодні майже з перших рук  я дізналася, яка саме сварка відбулася між тим дільнічним негідником і невинно убієнним студентом. Хлопець трохи випив і спіткнувся на ганку гуртожитку. А мент, якому в гуртожитку надали житло з надією, що він захищатиме дітей від посягань зовнішніх хуліганів, почав наїжджати на хлопця зі словами: Ти п’яний. Той йому відповів: Ти замість до мене придовбуватися, краще б дбав про свою вагітну дружину (ментовська дружина в селі живе), а не блядей в гуртожиток водив.
 
Ах, так, сказав, мент. Їдьмо у відділок. От і поїхали, ще й на маршрутці вдвох. Далі ви знаєте, що сталося. А дітей залякали і така тенденція спостерігається по всіх фронтах.
 
От вам і «Народжена революцією». Я б сказала «вироджена». І можливо, розслідування і оприлюднення злочинів призначених нас захищати проти безневинних дасть перший поштовх до нової вкрай потрібної революції – революції в зруйнованих головах. Хотілося б вірити.