"Боже Великий... Боже отців наших... Для мене мало важить, який вінець я заслужив по смерті - лавровий чи терновий, я лиш до кінця розділив долю своїх вояків - моїх хлопців... І, хоч, смерть молодого покоління на війні - це те саме, якби в природі раптом не стало весни, наша жертва не буде змарнована. Аби прорости, добре зерно мусить впасти в землю. Спаси, Благий, душі наші..."
 
Кінофільм "Нескорений", Олесь Янчук (2000).
 
Як на душі боляче, коли ми, українці, байдуже ведемося на брехню стосовно Української Повстанської Армії. Коли сліпо віддаємо шану кремлівській державі, що влаштувала нашому народу 3 голодомори і мільйонні депортації, зруйнувала долі цілих поколінь. Не розуміємо, що простий український народ комуністи заставляли воювати під дулом автоматів. Що більшість з них не вижили. Що саме українська воююча сторона та її герої, які полягли за нашу свободу та незалежність досі не визнанні державою, якої б зараз могло і не бути.
Де наше майбутнє, якщо наша держава навіть не задумується над пропагандою правди серед одуреного Радянським Союзом українського населення, які сліпо вірили брехні? Бо батьки добре знали і пам’ятали, що краще навчити дітей сліпо вірити «великій державі», аніж, не дай Бог, розповісти їм правду про минуле, яка може вислизнути з дитячих уст до вірних служителів радянської машини. Тільки вдумайтесь!!! Україна досі не може визнати на державному рівні воюючою стороною у другій світовій війні армію, яка боролася ні за Схід, ні за Захід, а за Україну, що давно доведено багато чисельними дослідженнями науковців. Що найцікавіше, що навіть на міжнародному рівні є всі підстави для визнання УПА воюючою стороною. Женевські конвенції 1949 року визнають воюючими регулярні та нерегулярні збройні формування, якщо їх особовий склад відповідає таким вимогам: має на чолі особу, яка відповідає за своїх підлеглих; має визначений і явно видимий здалеку знак розрізнення; відкрито носить зброю і дотримується в своїх діях законів і звичаїв війни. Українська Повстанська Армія повністю відповідає цим чотирьом ознакам. Хоча це не було місією УПА – зайняти чиюсь сторону у всесвітній колотнечі. УПА боролась за самостійну українську державу. І такий статус – борців за державну незалежність України – знімав би питання, хто і за що боровся. Але, нажаль, політики, які були при владі завжди боялися закрити це питання, щоб завжди можна було до нього повернутися напередодні виборів і зіграти на емоціях електорату. Мій великий народе, зрозумійте, що без власної правдивої історії у нас немає майбутнього, адже історична правда любить тих, хто її захищає!!!
Прикро, але прихильників ідеї визнання ветеранів-оунівців в Україні приблизно стільки, скільки її противників. Але є і вагома третя сила, якій не вистачає рішучості, які за інерцією минулого бояться, що явна правда може якимось чином завадити національній єдності. Як правило, більшість наших держаних діячів дотримувались останньої позиції, що було завжди політично зручно. У січні 2010-го В.А. Ющенко нарешті підписав указ про надання воїнам ОУН-УПА статусу учасників боротьби за незалежність України та доручив Кабінету Міністрів України розробити проект Закону України «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». Та нажаль, чомусь це було зроблено в останні тижні каденції Віктора Андрійовича, що при подальшій зміні влади заморозило зрушення в даній проблемі на довгі роки.
На мою думку вже досить знущатися з самих себе і пора визнати воїнів ОУН-УПА героями і віддати їм належну шану. Слід вже визначитись: або ми будуємо Велику Державу з Великою Історією (ці два поняття нероздільні), або будемо вічно пригнобленим людом та годуватимемо кого завгодно, окрім наших родин.
Вкотре наведу декілька простих і зрозумілих аргументів, які зрозумілі і є аксіомами історичної логіки:
• Якщо УПА воювали на стороні нацистів, то чому вони не мали нацистського обмундирування! Чому не носили значки Вермахту і Рейху?
• Проти упівців використовувались лише спеціально навчені частини внутрішніх військ НКВС. І коли почути від людини, яка називає себе ветераном, „они стреляли нам в спину”, після вивчення відкритих архівних документів з’являється обґрунтована підозра, що це не ветеран червоної армії, а боєць НКВС.
• УПА мала свій статут, написаний в серпні 1943, який чітко встановлював її мету – домогтися вільної, процвітаючої та незалежної української держави без "офіційного встановлення в суспільстві будь-яких доктрин чи то догм, враховуючи світову думку". Більше того, УПА підтримувала "свободу віросповідання та поширення будь-якої релігії, яка не суперечить моралі суспільства", що закріплював статут. (Назвіть хоча б одних бандитів з таким державницьким документом).
• Проведемо паралелі на прикладі Латвії, де "лісові брати" - партизани, що воювали в 1944-1957 роках на території Латвії проти радянської влади вже давно мають чимало пільг, зокрема спеціальну надбавку від міністерства оборони Латвії та національне визнання. Про рівень життя і національної свідомості прибалтів ми всі чудово знаємо.
Єдиною формою визнання боротьби Української Повстанської Армії нині є законодавча – у вигляді закону України. Будучи реалістом, можна легко зрозуміти, що такий закон Верховна Рада України може ухвалити лише після виборів. Так що все у ваших руках, українці!!!