Політика – річ дуже оманлива. Наприклад, вся країна спостерігає за несамовитим груповим сексом, а це, виявляється, засідання РНБО. Воно просто у формі групового згвалтування проходить. Так веселіше і людям зрозуміліше. У такій формі і про економічне становище країни можна поговорити. Доступними і правдивими термінами все описати.
 
Бо «жопа» - це вам не «грошово-кредитний мультиплікатор». Це простий і кожному зрозумілий термін, який дуже точно характеризує наслідки зміни кон’юнктури світових цін на метал помножені на безконтрольний ріст кредитних вкладень, що відбувався завдяки непропорційно великим зовнішнім запозиченням в умовах нехтування ризиками та недостатності забезпечення кредитних операцій. «Жопа» також надзвичайно правильно і гармонійно поєднує в собі наслідки популізму в економіці, відсутність транспарентності і адекватного підходу до господарюючих суб’єктів фіскальними органами, завищене навантаження на державний бюджет і нереальне планування економічної діяльності країни, у поєднанні з некомпетентністю керівництва основних фінансово – економічних регуляторів, вимушено спричинену надмірною політизацією фінансово-економічних інститутів та тісним зрощенням бізнесу і влади.
 
Важко зрозуміти про що це? Повторіть ще раз вголос – «жопа». Ясно тепер, що про кризу і її причини? Ну от. І не треба, будь ласка, кидати в мене всім, що під руку втрапило – я слово «жопа» вживаю цілком свідомо, як офіційний термін, що ним оперує Президент України на такому поважному зібранні, як засідання РНБО. Якщо він каже, що до прем’єр-міністра її партнери без хабарів «жопою повернуться», значить він знає про що, кому і де він це говорить. І це слово вже введено у високий штиль спілкування гілок влади. Тому не бачу причин, чому б не використовувати його широко не тільки в розмовному і художньому, а й офіційно–діловому стилі української мови.  
 
Юлія Володимирівна на цьому святі групового словоблуддя залишилась вірною собі і показала всім ще раз, що таке сублімація. Просто послала Віктора  Андрійовича в суд, хоча, мала на увазі інші три букви.
 

 
На тому можна було б і закінчити, бо словом «сублімація» зараз можна описати абсолютно весь процес, що відбувається в органах державної влади України. Наприклад, Верховна Рада разом з Кабінетом міністрів активно сублімувала боротьбу з кризою в улюблену справу поділу портфелів. Враховуючи те, що в переговорах про поділ вакантних посад в уряді вів, у тому числі, Роман Зварич (з тонкими натяками на Мінюст), домовленостей досягнути ризикували акурат до наступних виборів. Але – о диво! – домовилися досить швидко. Увага, загадка! На якій хвилині переговорів Юлія Володимирівна  демонстративно поклала перед собою портрет Віктора Федоровича? Я думаю, при вході Зварича в кабінет. Щоб напевне. З гарантією і швидко. Класно! ВікторФедоричем можна не тільки дітей лякати, а й НУНС вцілому та Зварича зокрема!  
 
У всій красі постала монолітна Коаліція, якій трішки вадить арифметика. Чотири внесених на розгляд парламенту антикризових законопроекти набрали 216, 215, 208 і 193 голоси. Враховуючи те, що два з цих законопроектів подані коаліціянтами (Терьохін і Катеринчук), успіхи коаліції вражаючі – 216 і 215 депутатів проголосували за них. Схоже, це вся коаліція. Я людина проста до безсоромності тому можу запитати – чи цей парламент, чи ця влада дієздатна?  Чи, може, «більшість», кількість членів якої менша за необхідних 226, вважати себе коаліцією? Якщо вона такою себе вважає – то на якій підставі? Якщо їй вистачає депутатів – то де її робота?  Дуже цікаво.
 
Але робота йде. Навіть попри те, що оцінити її результати не зовсім легко. Одвічний фетиш української влади – ВВП – засекречено. Давно пора! Я пропоную також засекретити і курси обміну валют і ціни в магазинах. Тоді для нас кожен день буде повний сюрпризів. Очі не бачать – серце не болить.    
 
В принципі, могли б і не ховати ті дані. Ми звикли. Коли ВВП у Миколи Яновича догори перло, шо німий до суду, у нас ціни також догори перли, а доходи за ними постійно не встигали. Тепер, коли ВВП навернулося з гірки, у нас ціни так само пруть догори, а доходи остаточно «забили» їх наздоганяти. То яка нам різниця – знаємо ми про ВВП чи ні? Ми ж з тих знань, практичної користі для себе не добуваємо.
 
Простий приклад: «Укртелеком» закінчив минулий, 2008 рік, зі збитком в півтора МІЛЬЯРДИ гривень. Звична картина, нє? Така собі буденна інформація. Я от думаю: ким треба бути, щоб маючи майже 80% ринку телекомунікацій України, надаючи послуги майже 10 мільйонам споживачів – безальтернативні, фактично, послуги – таким чином господарювати? Що це, за дивовижного таланту «манагери», керують цим підприємством? Як можна, взагалі, маючи практично монополію в країні, закінчити рік зі збитками?!  Ну, добре, бувають в людей золоті руки, які ростуть не з плечей. Бувають складні періоди. Криза, зрештою, вчасно підвалила. Але півтора мільярди?!  На що це списати? Ви знаєте хоч одну людину, яка має заборгованість за телефон? А юридичну особу? І я не знаю! Боржників в Укртелекому нема. Як тільки щось – раз. І вже ти без телефона. Іди та жалійся. Тому я просто не уявляю, як можна дійти до таких показників. У якійсь дикій Америці директора такої фірми розтерзали б на вулиці, вимазали в дьогті, виваляли в пір’ї та  згноїли в тюрмі або хоча б прибрали від гріха подалі, щоб ніколи, ніколи-ніколи, ніколи-ніколи-ніколи не довірити йому керувати навіть хором народної самодіяльності пенсіонерів на Пенсильванщині.
 
Але то – Америка. Втілення вселенського зла і страшна нелюдська система. У тій системі не дають другого шансу тим, хто не зміг – з різних причин! – досягти результату, який обіцяв. Альберт Гор програв Бушу двісті голосів. І все. Він – лузер. Він не справився, тому ніколи більше він не буде кандидатом на найвищу посаду в країні, він ніколи більше не буде на перших ролях у своїй партії. Бо він несе відповідальність за все, що робилося від його імені та в його ім’я. А у нас система гуманна. У нас лідери ані не відповідають за дії своєї команди, ані не міняються. У нас не політики, не лідери, у нас – талісмани. Надзвичайно цікаві талісмани.
 
Ті талісмани зроблені з субстанції, що ніколи не може втонути. Вони так і плавають верхніми шарами нашої влади, наприклад, ті,  хто катастрофічно провалився у 2004-му. Як би то запитати і Юлію Володимирівну, і Віктора Андрійовича: яку таку цінність мають, наприклад, Сергій Леонідович Тигипко або Степан Богданович Гавриш? У вас в команді, шановні, нема «професіоналів» подібного рівня? А ви ж розказували, що у вас є «команди», які вміють, знають і можуть робити правильно. І ось зараз… Та де там зараз! Практично одразу, після вашого приходу до влади, ви витягаєте догори все те саме, що керувало при Кучмі. Шановні, з яким Кучмізмом ви боролись? У ваших командах повний набір тих напівпровідників, які проводили волю Леоніда Даниловича через власні інтереси. Недолугі, немічні брехуни! Ви не принесли з собою нових облич влади, ви не принесли з собою нових методів керівництва і нових стандартів державницької – справді державницької роботи.
 
Власне, говорити  про наших політиків варто або добре або ніяк. Це «мертві» люди. За кожним з них тягнеться такий шлейф невдач, який навічно зробив би їх політичними трупами у будь-якій нормальній країні. Це і влада, і опозиція така. Що спромігся виграти для Партії Регіонів, наприклад, Віктор Федорович? Або що він, хоча б, не програв? Для чого ПР цей чемодан без ручки? Загадка, яку мені розгадати не під силу…
 
І тим, не менше, наша влада здатна на багатоходові логічні комбінації. Ось який гарний Візантійський захист у поєднанні з Дипломатичним гамбітом продемонструвала влада в умовах загального цугцвангу. Бачачи, що МВФ, попри все своє бажання, все-таки може Україні другий транш не дати, уряд попрохав кредит в Росії. Начеб то Росія зможе дати хоч копійку в умовах практично ідентичних нашим. Уже киргизи просили. Але навіть згода їхня на виведення американської військової бази з території Киргизстану не матеріалізувалася в кредит. Нема такого філософського каменю, який перетворює політичні обіцянки у реальні гроші. Проте, як метод шантажу МВФ – це могло «проканати». Щоб – не доведи Господи! – Білокам'яна, яку розумом не зрозуміти, вупереч логіці, цього кредиту нам таки не дала, МЗС вирішило  поспілкуватись з Віктором Степановичем Черномирдіним його мовою. Затія програшна, з точки зору дипломатії, бо в посольстві Росії у Києві нема посади «посол РФ», а є посада надзвичайний і повноважний Віктор Степанович Черномирдін в Україні. І я не розумію подив і обурення Росії і Віктора Степановича на дії МЗС. Черномирдін – не Мілібенд. Його словами Лаврова, -  «ти хто такой, сука, шоби меня учіть?» - не спитаєш. Тому, дали ноту, де просто порекомендували «фільтрувати базар». Як то кажеться – нема злого аби на добре не вийшло! Якби не гарячкові пошуки в кого б то позичити – так і не згадали б про те, що іноземних хамів таки треба ставити на місце…
 
На цій оптимістичній ноті і хочеться завершити цей гарний тиждень. Ми щасливі люди – наші обранці розказують нам казки, співають нам пісень (Черновецький другий після Нерона великий артист, сила таланту якого повністю розкриється на руїнах столиці!) і демонструють кращі зразки поведінки. Тому нам лишається просто рятуватися самотужки. І це буде до тих пір, поки ми не зрозуміємо одну просту істину – людей, які вже були при владі і не зробили того, що обіцяли, ні в якому разі, ніколи не можна обирати до тієї влади знов.  Простіше кажучи – на майбутні президентські вибори не мають права йти ні Ющенко, ні Тимошенко, ні Янукович, ні Симоненко, ні Литвин. Можливо тоді, вони подумали б про країну і про себе у ній – сьогодні, невідкладно.
 
Але то фантастика, а ми реалісти. Де там чужопланетяни? Леоніде Михайловичу, запєвай!