Хто у світі не любить гроші? Погодьтесь, що той, хто не любить гроші, або придурок, або галімий бик.  А великий українець Сєня Марамойський, навпаки, був людиною ніжною, чуйною та щедрою. Духовно. Колись.  
 
             Сєня народився у знаменитому місті наполегливих трударів, криштально чесних та порядних людей, місті, що унаслідувало свою величну назву від вічних його мешканців, - Дніпрожидовську. З юних років, з, так би мовити, младих ногтєй, Вєня почав реалізовувати магістральну  мету свого непересічного марамойського життя – робити людям... ну що у нас зазвичай роблять людям? Про що у нас на селі чи, там, в уряді, тільки влізли кудись по самі вуха, кажуть: „Поро-облено”? Канєшно, про добро.  „Отримав бабло – віддай добро!” -  от головний, ще з дитинства власноголов придуманий девіз Сєні, за довгі роки зазнавший лише одного незначного доповнення: „А краще не віддавай”.
 
             Як справжній патріот-українець, в часи комуністичного гньоту Сєня тяжко страждав від тупих москалів-антисєнітів, що на кожному углі кричали про сто двадцять рублів, на які можна купити тридцять пляшок горілки і так щасливо проковбаситись до наступної получки. „А закуска? А перше-друге-третє?” – питав схильний до роздумів, як всі українці, Сєня, на що вже навчені постійними тьорками з корінними дніпрожидовцями антісєніти завжди приводили спірний, але переконливий довід: „А бити будемо не по паспорту, а по морді, пойняв?”. Мужньо дивлячись у ці хронічно п’яні рожі перед тим, як стрімко тікати, Сєня, як і всі ми, мріяв лише про одне: „Коли ж прийдуть наші!?”
 
               І вони таки прийшли. Правду кажучи, вони і раніш були... та де їх тільки не було! А тут... наче у каналі каналізацію прорвало! Що цікаво, далеко не всі з них були такими породистими, кольорованими українцями типа самого Сєні чи нас з вами, і це зайвий раз доказує відому істину: талановиті пройдисвіти є у кожному народі. Та у нас їх, якщо придивитись, все ж, мабуть побільше. Така от земля багата!
 
                Сєня тоді якраз просиджував штани інженерішкою на секретному заводі, де  переробляли танки на каструлі, танками ж давали зарплати, пенсії і допомогу по вагітності та родах. Таке складне та славне було врем’я! Але отримавши на свої сто двадцять рублів положені йому три танка, Сєня не пропив їх на металобрухт, як все інше населення країни, а на останні чотири рублі, позичені у його вірної супутниці-дружини під 16% річних, найняв трьох полковників КГБ та перегнав тих танків до Африки, де зміняв у першого ж зустрівшогося вождя на пів-Гвінеї. Потім розплатився з кагебістами тамтешніми путанами, великодушно віддавши їм (не путанам, кагебістам) цю галузь економіки, яка, слава нашим яйцям, й досі росте і квітне. Ну а потім за ще  небачені нашими йолопами гвінейські тугрики, що реально забезпечувались банановим запасом Гвінеї, прикупив у рідному містечку три банки, чотири заводи, двадцять базарів, дві політичних партії, інвалідну футбольну команду (заради приколу) та синагогу для інакомислячих українців. Коротше, все, що було.          
          
                Це був початок легендарного українського економічного чуда. За якісь три неділі чудо розповсюдилось майже на всю нашу велику державу. Хотів Сєня і Америку за ті тугрики купити, та у тих козлів своїх сєнь хватає. Отже, дали вони йому стусана під ..опу, але ж як налякались, виродки!    
 
                Героїчна Сєніна біографія налічує ще декілька великих етапів, які пройшов цей непомітний, миршавий, хоч і пикатий, як більшість українців, геній. Хто не знає хохми, як Сєня прийняв на депозит гроші Діда Мороза, і всі діти країни залишились без подарунків? А хто не пам’ятає, як Сєня купив собі на дєнь рождєнія кабінет міністрів, а наступного ранку знову побіг в аптеку за резиновими виробами? Більше по етапах Сєня не ходив. Поки що.      
 
               Не розкидуючись дешевими штампами про роль особистості в історії, як і належить сучасникам великої людини, скажемо словами древньої грузинської приказки: без Сєні жить нельзя на Свєтє, нет! Як, впрочем, і на Лєнє, Галі та Віолєтті.  Сєня – він усюди, він проникає навіть туди, де... та й  подумати жах, туди ще й сексопатологи не лазили, лише патологоанатоми. Тож тепер, коли у нас є Сєня, всілякі там мікроби, епідемії та епізоотії нам не страшні. Щастя тобі, Сєня, а грошей, мабуть, більше не треба, бо тоді рухне не тільки економіка, а й математика. Тримайся, Україно!