Завжди вважав психоаналітиків шкідниками. Ці люди, покликані зорганізувати лад, спокій і мир в умовах мегаполісу, руйнують творче начало у людини, зомбують людину заради її душевного комфорту.
 
Ось уявіть: ви прийшли до психоаналітика з якоюсь проблемою. Він пояснює вам шляхи подолання, для цього формуючи у вас певний позитивний погляд на оточуючий світ. Він вводить вас у рамки зручного для нього і для вас світосприймання, примушує оцінювати вас усе, що з вами відбувається, у рамках цього світосприймання, звужуючи ваш духовний світ. Фактично зомбує вас на певну модель поведінки.
 
Тепер, коли ви підсіли на штучний позитив, він може пояснити вам кожен ваш крок у звичних рамках цієї моделі поведінки, і ви стаєте осоловіло щасливим. Все чудово, все ясно, все зручно.
 
В умовах мегаполісу, де різноманіття людських стосунків та життєвих ситуацій осягнути людині важко, це дуже зручно і частково доцільно. Але як в тому анекдоті: людина знаходиться в кімнаті, а не в сорочці.
 
І якщо ти хочеш бути адекватним світові і насолоджуватися повнотою його проявлень, а не пробігти через життя, як через вузький затишний коридор, то ти вибереш не заспокійливий комфорт, а болючі пошуки свого місця у цьому світі.
 
Теж саме відбувається і з владою, коли вона міняє державну безпеку на, начебто, дешевий газ. Коли, в полоні догм і заданих стереотипів поведінки, крокує у залежність від сусідньої держави.
 
Теж саме відбувається і з опозицією, коли вона звичними простими методами намагається повернути свій вплив на суспільство. Нав’язуючи суспільству прості відповіді на непрості питання, і не розуміючи: чому ж це суспільство не бажає втягуватися у систему їх поглядів і дихати з ними в унісон.
 
Суспільне світосприйняття, панове націонал-демократи, набагато ширше і в дечому відмінне від вузького віконця з якого для вас "площадь Красная видна" чи то пак Майдан Незалежності.
 
Наша політопозиція ніяк не може з’єднатися в єдиний кулак. Повстати одним фронтом для захисту Конституції.
 
І вина в цьому в найбільшій мірі лежить на їхніх політтехнологах, які відіграють для політеліти абсолютно ту ж роль, що і психоаналітики для пересічних громадян. Тобто загоняють їх та їх діяльність у рамки звичних і зручних політтехнологій. І політикам комфортно і за рибу знов отримуються гроші. Доки політики клюють на цей гачок.
 
Політтехнології завжди працюють на вигоди політиків, а не держави чи народу. Вони дієві, коли мова йде про політичну боротьбу, а не про порятунок країни.
 
Створений "Комітет Захисту України". Ну, беззаперечно, свята справа. Хто ж із тих, хто любить Україну, відмовиться її захищати? А ось Анатолій Гриценко, в любові якого до України я не сумніваюсь, відмовився. Заявивши, фактично, що цей комітет намагаються перетворити на проект чергового піару для Тимошенко.
 
І, в принципі, я його розумію. Юлія Володимирівна в будь-якій справі звикла тягнути ковдру на себе. Для неї будь-яка справа цікава лише тоді, коли вона може її очолити і збирати вершки.
 
Пані Тимошенко чомусь впевнена, що будь-які проблеми в країні можна вирішити за допомогою політтехнологів та політтехнологій. З ними так зручно! Вони так зрозуміло пояснюють будь-яку ситуацію і все розкладають по полицях. Вони люб’язні, ніколи с тобою не сперечаються, враховують твої побажання і, взагалі, працюють на тебе, на твою вигоду. Інша річ політики, громадські діячі та інша публіка: мають свіої зацікавленості, своє бачення проблем, свої думки з різних приводів.
 
В наборі штампованих політтехнологій, які витягують з рукава, політтехнологи розібратися набагато легше, аніж в тому, що насправді хвилює суспільство, аніж в корисливих мотивах діяльності соратників, аніж у відповідних механізмах реалізації
державницьких потреб нації.
 
Юлія Володимирівна намагається примітизувати підходи в політиці до будь-чого.
 
Головною потребою суспільства вона бачить висування лідера, який очолить спротив режиму Януковича.
 
Але лідер завжди виникає на теренах, коли у ньому з’являється суспільна потреба, якщо його немає, значить, немає запита у суспільства на нього. Була така потреба - з’явився Ющенко. Зараз немає. Чому і чия у цьому провина - інша ромова. Але її неможливо створити штучно.
 
Протиприродність усього, що робить Юлія Володимирівна обумовлена тим, що її мізки налаштовані лише на політтехнології. Розуміти, що насправді відбувається в суспільстві, вона не бажає.
 
Дуже доречну думку для цієї ситуації висловив герой роману Акуніна "Квест". Він сказав, що кожен має діяти так, начебто, крім нього рятувати світ немає кому. Наші націонал-демократи повинні діяти таким же чином: рятувати Україну, як вміють, а не визначати своє місце чи свою частку роботи в цьому рятуванні. Їх щира діяльність на користь України стане рушійною силою народного підйому, а структури і посади створюються для зовсім інших цілей.
 
Визначіться з цілями, пані та панове.