Як не прикро це визнавати, але приказка «Де два українці, там три гетьмани» таки правда. Досить поглянути, як утворюється Комітет Захисту України.
 
Здавалося б – перед реальною загрозою втрати незалежності, перед загрозою існуванню української нації як такої  всі небайдужі  мали б відкинути політичні амбіції, забути образи й об’єднатися. Але куди ж там.
 
Почнемо з Ющенка, бездарне правління якого (всі ці універсали, компроміси, закулісні домовленості, інтриги й власна безхребетність) призвели до нинішнього невтішного стану.
 
«Наша Україна» відмовилася входити в згаданий комітет, а натомість оголосила про створення власного спільно з такими партіями як УНП, "За Україну", "Фронт змін", "Громадянська платформа", "Українська платформа", "Собор".
 
Лідер УНП Костенко взагалі договорився до того, що той комітет зовсім не той який потрібен, бо створений на замовлення Москви. Мені особисто важко уявити Левка Лук’яненка, який щось робить на замовлення Москви. Але залишимо ці вислови на совісті відомого розкольника Костенка (згадаймо розколотий Рух) ці слова.
 
Кириленко й Кролік Сєня більш відверті в своїх висловлюваннях. Зокрема Яценюк заявив, що ніхто не давав Тимошенко права бути лідером руху опору. Одразу видно звідки вуха стирчать. Ну, звичайно ж в ролі лідера обозний фронтовик бачить себе. Смішно. Якщо Кириленко бодай мужньо відстоював під час голосування по ЧФ Росії ввірений йому відрізок фронту, то камуфляжний Кролик боягузливо ховався десь під столом в кулуарах.
 
Та всі вони якось забули одну беззаперечну річ – у лідера повинна бути харизма. Вони, без усякого сумніву, за час свого перебування у ранзі депутатів, президентів, спікерів, голів партій харі наїли добрячі. Та от біда – харі є, а харизми нема. Ну, немає харизми, хоч плач.
 
А Юлії Володимирівни, як би ми до неї не ставилися, харизма є. Здоровенна така харизма. І нікуди від цього не подітися. З цим слід погодитися і це потрібно використати.
 
Кажуть, що Янукович і Тимошенко однакові. Так це ж і добре. Можна тут згадати і про клин, який клином, але найкраще тут підходить історія про щурячого вовка. Знаєте що це таке? Якщо ні, то я розповім.
 
Щурі – вони така зараза, що плодяться швидко, повсюдно й боротися з ними дуже важко. До одних отрут у них виникає звикання, інші вони швидко вчаться розпізнавати. Найбільше щурі дошкуляють різним кораблям. Особливо тим, які перевозять продукти.
 
Так ось ще здавна моряки придумали результативний спосіб боротьби з цими гризунами. Ловиться з десяток щурів й поміщається в клітку. Щурів нічим не годують. Бідні тварюки кілька днів страждають від голоду, а потім починають косо й ласо поглядати одне на одного.
 
Зрештою це стається. Один з найрішучіших нападає на найслабшого. Як результат – вся компанія зменшується на одну одиницю, але набиває шлунки. Так продовжується до тих пір, доки не лишається двоє найсильніших. Вони кілька днів сидять в різних кутках клітки не зводячи очей з суперника.
 
В ці дні азартні моряки роблять ставки на переможця. Щоб якось розрізняти щурів одного мітять фарбою.
 
І ось настає цей день. Двоє сходяться в смертельному двобої. Вони обидва досвідчені, сильні, але нічиєї бути не може. Такі правила цієї жорстокої гри.  Врешті решт все закінчується і переможець, час від часу шкірячи скривавлені зуби, поїдає переможеного.
 
Все – після цього його можна сміливо випускати з клітки й чекати результату. Щурячий вовк готовий до праці.
 
В найближчому порту всі щурі, яких ще не загриз щурячий вовк, наввипередки покидають корабель. На судні залишається один єдиний щур, а це погодьтеся вже не біда. Він чітко стерегтиме свою територію, не допускаючи на корабель інших щурів й великодушно приймаючи їжу з рук вдячного екіпажу.
 
Правда лише до того моменту, як йому захочеться продовжити рід. Отут він може привести на корабель пару. Цей момент варто не проґавити й вчасно позбутися негідника.
 
Юлія Володимирівна вже давно готова стати таким собі щурячим вовком, чи, якщо хочете, - КрисЮлею. Так чому ж не скористатися старим морським рецептом. Подібних може пожерти лише подібна. Чи може ті, хто так активно виступають проти її лідерства теж відчувають себе такими щурами й бояться за свою нікчемну шкуру?
 

Ну, Кроліку Сєні боятися ж наче нічого. Хоча… Він же теж гризун. Все може бути.