Протоієрей Олег Ведмеденко
 
Свято Вознесіння Господнього – рухоме дванадесяте свято православної церкви. Рухомим воно називається тому, що відзначається не в числі, а залежить від дня, на який випало світле Христове Воскресіння – Пасха, і святкується на сороковий день після Великодня.
 
Про вознесіння Ісуса Христа на небо були пророцтва ще в Старому Заповіті. В 109-му (110-му згідно з єврейсько-масоретською Біблією) псалмі Давида читаємо: “Промовив Господь Господеві моєму: «Сядь праворуч Мене, доки не покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм!” (Псалом 109(110), 1 вірш)
 
Після воскресіння Сам Спаситель говорив Марії Магдалині: “Не торкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця. Але йди до братів Моїх та їм розкажи: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!” (Євангеліє від Івана, 20 розділ, 17 вірш)
 
Про подію вознесіння Господа Ісуса Христа розповідає нам святий апостол Лука в книзі “Діяння святих апостолів”:
 
“Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся (тут мова про першу книгу цього апостола – Євангеліє від Луки. Теофіл – грецькою “Боголюб” – ім’я символічне, звертання до всіх, хто з любов’ю досліджує Слово Боже). А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з’являвся та про Боже Царство казав.
 
А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалима, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван бо водою хрестив (Іванове хрещення – хрещення покаяння. “Хрестив” – тобто повністю занурював в очищаючу духовну воду покаяння. Як вода очищає тіло людське від тілесного бруду, так і сльози покаяння очищають душу від бруду гріхів. Церковнослов’янське “хрещення” – грецьке “баптисма” – українське “повне занурення”), – ви ж охрещені будете Духом Святим через кілька тих днів!» (Тут мова про повне занурення апостолів в день П’ятидесятниці – на п’ятдесятий день після воскресіння Господнього – у Святий Дух любові Божої, Дух милосердя й богопізнання. Хрещення Духом Святим – період ствердження, оспівування та розповсюдження віри, що чинна любов’ю, помазання на служіння).
 
А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі».
 
І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей...
 
А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте і задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!.. (тобто в тілі. Як возносився Господь на небо, – а небо в біблійній мові це світ невидимий, сфера духовна, – так і прийде у славі Своїй. Возносився в тілі – і прийде у тілі. Він глава, тіло ж Його – то є Церква, зібрання праведників (див. Послання апостола Павла до Колоссян, 1.18). Прийде в серцях тих, хто увірував, восиновив, тобто здійснив цю віру смиренну, що чинна любов’ю, в своєму житті, і ствердився в ній, оспівав та розповсюдив навколо себе)” (Діяння, 1.1-11).
 
У євангеліста Марка так читаємо: “Господь же Ісус, по розмові із ними (з учнями), вознісся на небо, і сів по Божій правиці...” (Від Марка, 16.19)
 
Який же духовно-символічний зміст вознесіння Христового? Сказав апостол Павло: “Таємниця, захована від віків і поколінь – Христос в нас, надія слави!” (див. До Колоссян, 1.27) Душа людська, сфера духа, світ невидимий людини – це копія сфери духа вселенської, світу невидимого, біблійною мовою – неба. Як краплина роси відбиває в собі увесь світ видимий, відображає всю безмежність всесвіту – і сонце, і місяць, і зорі, і землю, – так і душа людська відображає в собі увесь невидимий світ.
 
Тож у ці святкові дні запитаймо себе: чи міцно поставлений в нашому серці престол Божий (а престол Його – “правда і суд”) – правдиве судження, властиве розуміння істини? Чи маємо ми відповідно міцну віру, яка від слухання Божого слова? Чи Бог дійсно є Господом – господарем, паном, володарем нашого життя? Чи вознісся Христос в наших серцях на ту висоту, коли Слово стає вже не просто учителем, не просто джерелом інформації, не просто “садівником”, що обробляє виноградник сердець наших, як бачила Ісуса Марія Магдалина одразу після воскресіння Його (див. Від Івана, 20.15), але керівництвом до дії, по-справжньому керманичем нашого життя? Чи не спить бува Христос – внутрішній, духовний потенціал боголюдини в нас, насамперед совість наша, посольство Господнє в людині, – на кормі човна життя нашого “на подушці” (Від Марка, 4.38)?
 
Чи дійсно хліб виконання волі Божої, слова Божого, став плоттю Христовою в нас? Чи справді новозавітне вино вчення Господнього вчинилося кров’ю Христовою і живить нас, і гаряче пульсує в жилах наших? Чи ствердився Христос в серці нашому, чи сів “праворуч Отця”? Чи правим життям стверджуємо ми свою віру? Чи не випромінюємо зло? Чи приносимо плоди цієї віри? Чи діла наші дійсно праві, на ділі “одесную”? А відтак, чи злинув на нас Святий Дух-Утішитель, чи царює Він в нас, чи постійно відчуваємо ми оті “мир і радість в Дусі Святім”? Якщо так, то амінь, збулися для нас ці слова Господні: “По правді кажу вам, що деякі з тут-от приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть царства Божого, що прийшло воно в силі” (Від Марка, 9.1)...
 
Що ж до самої історії встановлення свята Вознесіння то, згідно з дослідженнями православних істориків, маємо його з самої глибокої давнини. Так уже Апостольські Постанови приписують здійснювати святкування в 40-й день після Пасхи. Особливо цінні у цьому відношенні свідоцтва святого Івана Златоустого та блаженного Августина. Перший називає означене свято важливішим і великим, і відносить його до розряду свят, які так само як і Пасха, і П'ятидесятниця, без сумніву встановлені самими апостолами. Останній, згадуючи про повсюдне величання торжества згідно з переказом, прямо відносить його до апостольського установлення.
 
Канони свята написані святими Іваном Дамаскіним та Йосипом Піснеспівцем.
 
Тропар (основна пісня) свята: “Вознісся Ти у славі, Христе Боже наш, подавши радість учням обітницею Святого Духа, ствердивши їх у вірі Своїм благословенням, що Ти – Син Божий, Спаситель світу”.
 
www.vedmedenko.org