Прогрес – страшна сила. Він навіть планету може зрушити з місця.  Ну скажіть, хто б міг подумати, що Судети перекочують на Кавказ, європейці самі проситимуть газу у свій затишний газенваген, а євреї душитимуть Газу, а не навпаки? Не треба мене сварити за поганенькі каламбури – якщо президент однієї великої країни може палити у пічці будь-який офіційний парпір від іншої країни, то я просто зразок доброго смаку і терпимості.  
 
Я перечитав купу статтей про плідну співпрацю між Газпромом і Нафтогазом і хочеться мені, після всього прочитаного, народові все пояснити по-простому, по-пацанячи. Знаєте, що насправді роблять "Газпром" і "Нафтогаз"? Грають в гру «Купи слона». При чому, розпочав гру «Газпром». Переможців у цій грі, наскільки я пам’ятаю, нема. При намаганні пригадати, чим і коли ця гра закінчується, всі мої знайомі сказали, що хтось, як правило, продавець слона, йде на.... Далеко, одним словом, йде.  Мені дуже-дуже хочеться, щоб ми не купляли слона, а гра закінчилась за класичною схемою і, навіть, є у мене з цього приводу обережний оптимізм.
 

 
По-перше – у керівництва країни і «Нафтогазу» є якась позиція. По-друге – навіть Верховна Рада, хоча й повернулась з канікул, але сама себе відправила в режим очікування бабла в комітетах, а не горлання на сесіях. «А як же - спитаєте ви мене – позиція Партії Регіонів та іншої, прости Господи, опозиції, наприклад, комуністів, в особі матушки Александровської у її ідейному червоному жакеті? Хіба їх камлання про те, що: «Україна краде газ і так нам і треба, і врєж нам, батюшко Путінє-газотворящій, сільнєє», – це не свідчення слабкості і роз’єднаності політикуму?» Ну, тут я заспокою – курва не має позиції, курва має позу. А баришня, у нашому випадку не вся лягли і просють, бо навіть конфлікт між Шуфричем  і Бойком наочно показує те, що не всі можуть довго бути в позі. Тобто, в позі воно може й можна але задоволення при цьому на обличчі малювати вже не варто, тому що газ той, який куплятимуть в "Газпрому" – це для тих підприємств, які і наповнюють нашу політику реальним кешем… тобто змістом, а для телевізора і «масковскіх» можна  гавкнути разок в ефір – глядиш і згадає Дмітрій Анатоліч канфету вкусну…
 
Ну, зі слоном ясно – це форма діалогу така, а от суть подій у тому, що кістлява рука Вашингтона зімкнулась на горлі Європи. Так! Хто не помітив – тому пояснюю. Агенти ЦРУ Путін і Мєдвєдєв проводять спецоперацію з виведення США з кризи. Ах, як вчасно і як гарно виник священний газават проти невірних хохлів! Подивимось, а хто ж – ні! – не виграв, а не постраждав у цій священній війні? Європа? Давайте не будемо знущатись! Постраждали не тільки побутові споживачі, а й промислові підприємства, а це – концерни з гучними іменами. А це – скорочення виробництва і втрати – багатомільярдні втрати. Постраждала Україна – хоча й найменше. Нам зараз губити вже нічого. За «доброю» традицією, ми програємо інформаційну війну «Газпрому» і наша репутація, як надійного транзитера, внаслідок затягування конфлікту і дрібно-шулерських фокусів «Газпрому» з, начебто відновленням транзиту – швидше може виправитись аніж ще більше погіршитись.
 
Росія? Тут навіть важко коментувати. Мільярди втрат (чи не по 150 мільйонів доларів в день!), остаточне підтвердження свого реноме оператора «газенвагена», а не постачальника газу – це сухий залишок православного «газавату». Правдоподібно, Росія всі принади сьогоднішньої війни ще тільки відчує і мені, насправді, важко повірити в те, що такий розвиток подій був спланований заздалегідь, бо якщо його планувати – то невже тверезомислячі лідери такої країни, як Російська Федерація могли таке планувати? А якщо планували – то з якою метою?! СРСР у часи свого розквіту і холодної війни жодного разу так і не здогадався перетворити поставки енергоносіїв на засіб політичного тиску. Не дивлячись на всю обмеженість тодішніх можливостей з постачання своїх енергоносіїв, СРСР, чия військово-політична потуга була набагато сильнішою за сьогоднішню Росію, використовував «трубу» тільки як пряник і, попри всі спокуси покарати, наприклад, неслухняних східноєвропейських васалів – так і не наважився використати її як батіг.
 
От і приходимо до парадоксального висновку – особи, які здійснили операцію примушення Європи до економії газу, діють явно не в інтересах «Газпрому» і Російської Федерації.    
 
Більш того. З російських ЗМІ – друкованих і електронних – ми чудово знаємо, що копирсатися в носі, йти в НАТО, загравати зі США і розводити «дімакратію» (це російське слово у відношенні до України означає бардак у владі) «дюже (це таке російське слово, яке має означати український колорит) ніхарашо».  Охоче визнаю чиєсь право побачити піщинку в наших очах і заборонити нам колупатись в носі, однак, відмовити собі в симетричній реакції не можу. Ідучи слідом за євангельськими принципами, буду пізнавати «за плодами», сиріч – результатами.
 
Отже, ВВП України у 2000 році становив 170,0 млрд.гривень, або 31,3 млрд. доларів США (курс – 5,44 грн/дол.)  , ВВП Російської Федерації у тому ж році, відповідно, 7305 млрд. рублів, або 260 млрд. доларів США (курс – 28,1 руб/дол.). У 2007 році ВВП України становив 712,9 млрд. чи 141.2 млрд баксів (курс 5,05 грн/дол.), ВВП Росії - 33113 млрд. чи 1293 млрд баксів (курс – 25,6 руб/дол.). Середня заробітна плата в Україні у 2000 році становила 42.3 бакса, а у Росії – 70 тих же клятих американських доларів. Уже у 2007-му році середня зарплата в Україні була на рівні 267,5 доларів, а в Росії – 529 доларів.      
 
У цифрах відносних ми бачимо, що за роки укріплення владної вертикалі і стрімкого підйому Росії з колін під мудрим керівництвом справжніх національних лідерів, ВВП РФ зріс у 4,97 рази, а зарплата у 7,55 раз! За роки ж повного бардаку, політичних криз, непристойної вовтузні навколо влади та постійних Майданів – ВВП України зріс в 4,53 рази, а зарплата – в 6,3 рази!  Чи не здається вам дивним, що при вражаючій різниці у кількості населення, промислового потенціалу, природних багатств і – головне! – СИЛЬНОЇ І СВЯЩЕННОЇ ВЛАДИ, яка все правильно робить, результати росту головних показників економічного стану Російської Федерації та добробуту її громадян є практично однаковими з тією країною, яка в багатьох російських ЗМІ, та багатьма ж російськими офіційними особами визнається, як безнадійно відстала американська підстилка? З огляду на такі цифри у мене закрадається підступна думка, а може я не правий щодо наших українських владарів? Все пізнається в порівнянні – наші, виявляється, крадуть менше!  
 

 
Не треба мене знов ганити за те, що копирсаюсь у сортах лайна і визначаю котре ж менше пахне. Я йду за порадою Володимира Володимира Путіна, який чітко кваліфікував нашу рідну українську владу, як «корумповану». І я бачу, що здобутки наших корупціонерів нічим не відрізняються від здобутків чесних кремлівських патріотів. Там так само ганяють дорогами діти поважних батьків і безкарно вбивають простих громадян своїми дорогими автами, там так само браконьєрствують вищі державні чиновники, однак, у наших ізюмських вовків є тільки автомати, а у алтайських  архарів – стінгери, якими вони й валять вертольоти з представником президента РФ на борту.
 
Так от, якщо повірити не тільки прем’єр-міністру РФ, а й деяким, у тому числі, «нашим» ЗМІ і припустити, що наша влада не тільки всуціль корумпована, а й всі поголовно, співробітники  ЦРУ і працюють на користь США, розвалюючи систему державного управління та економіку країни, то абсолютно ті ж результати ми маємо і в Москві! У поєднанні з усвідомленням того, що газовий конфлікт не вигідний жодній з трьох її європейських сторін, констатуємо факт – керівництво Росії і «Газпрому» завербовано спецслужбами якоїсь країни, яка прямо виграє від конфлікту продавця-транзитера-споживача російського та середньоазійського газу. І тепер залишається тільки гадати – на яку країну працюють Путін і Мєдвєдєв? Все-таки на США чи, може, наприклад, на Китай? Ех! Нема Йосифа Віссаріоновича і Лаврентія Павловича! У них навіть уругвайські шпигуни тачку на Колимі катали, а не міжнародною торгівлею займались.
      
Втім, я, здається, переборщив з пошуком руки світової закуліси у причинах «газавату». Священна війна проти невірних має просте пояснення, яке сконцентроване у Символі Віри газпромславного: «Нема газу окрім як в «Газпрому» і Путін – продавець його!» Таким чином, той, хто не вірує у наявність достатніх об’ємів газу в «Газпрому» для безперебійного постачання в Європу і в те, що викуплений у туркменів та узбеків газ по ціні 300 і більше доларів має бути проблемою, наприклад, України, а не Росії, яка і так страждає від світового падіння цін на нафту – той є безумовним єретиком і має бути гуманно покараний без пролиття крові – заморожений або обдертий до ниточки цілком канонічною ціною в 450 доларів. Бо у іншому випадку, навіть при існуючих ставках на транзит того ж таки газу, при незмінній ціні на газ середньоазійський, Нафтогаз забуде, що таке борг за газ, а Газпром знатиме, що таке борг за транзит…
 
Ось так весело почався рік. Він міг би початись і несподівано, якщо б заяви та позиція по газових переговорах  нашого президента і прем’єрки були справді одностайними. Певний час так і здавалось але, не був би то Секретаріат Президента, якщо б вустами тепер уже Безсмертного, не звинуватив Тимошенко у спробах підтримати руку Москви у боротьбі з «Нафтогазом» та її намаганні отримати дивіденди від російсько-української газової війни. З цього робимо три висновки:
 
а) Кислинський не фартовий;    
б) нічого страшного не відбувається, бо українські політики об’єднуються тільки перед розстрілом. Поки що об'єднанням зі сторони СП і не пахне;
в) маленька переможна фігня з газом була вкрай необхідна для відволікання двох народів – російського і українського – від внутрішніх проблем з економікою, якщо це так можна назвати. Тепер, внутрішні проблеми з економікою - «криза» - буде дуже до речі, щоб відволікти народи від газового протистояння.
 
Все-таки не перестаю дивуватись дієвості простих і перевірених часом способів зайняти чимось розум своїх громадян. Прищі на морді сусіднього президента і помаранчевий прапор – універсальний спосіб просто і дохідливо пояснити, чому слуги народу живуть краще ніж їх господарі.  І спрацьовує таке пояснення досить довгий час. Або до Нюрнберга, або до Біловежської Пущі. Ну, але до того ще треба дожити…