Деякий час тому, ще до того, як пацієнт обійняв високу посаду, він демонстрував симптоматику новонародженого демократа, він же - перероджений автократ, він же - модернізований домкрат, він же - вихований на автобазі аристократ.
Тенденцію до набуття демократичності неуклінно і повсякчас підкреслювали голоси його шлункової фракції та підшлунковий почет. Він і сам намагався демонструвати риси та ознаки притаманні цьому діагнозу на телевізійних консиліумах та виступаючи перед хворими у західному крилі лікарні.
Але, як виявилось, коли вже було пізно, пацієнтові була лише потрібна довідка про його доброякісну демократичність, бо без неї неможливо було влаштуватися на бажану ним посаду. Це був необхідний атрибут пакету документів, який мав надати кандидат на посаду. До складу пакету входив також диплом про отримання професії об’єднувача третього сорту, як з’ясувалося теж підробний, і високий результат тесту по знанню української поезії, який був отриманий шляхом апеляції, на якій довірена жвава пані переконала довірливу комісію, що не тільки українська поезія входить до складу міжнародної, але й міжнародна поезія є частиною української - а, значить, усе правильно.
Перші ж кроки пацієнта на отриманій спритним чином посаді засвідчили для медиків помилку в діагнозі, викликану вмілою симуляцією та, як з’ясувалося, певним, в тому числі і матеріальним, тиском, на деяких лікарів з комісії.
Наразі постало завдання визначити природу хвороби пацієнта і встановити за ним догляд належних фахівців, аби знати чого чекати від нього, могутнього в своїх повноваженнях і підтримці різномастних друзів, але безсилого протистояти власному діагнозу.
Оскільки перші кроки визначають не тільки всі наступні та напрямок шляху, але й свідчать про здатність орієнтуватися у просторі, правоногість та лівоногість пацієнта, наявність та відсутність плоскомислення, то можна, на підґрунті поверхневих спостережень, зробити певні висновки щодо ймовірних захворювань на нездорових політичних нахилів пацієнта.
Почав пацієнт з дрібних шкод, які нагадували крадіжку сметани котом - призначення байстрюків на роль рідних синів України, її міністрів.
Те, що призначений пацієнтом Кабінет Міністрів - це сімейка Адамсів на гастролях, сумнівів не викликає, але й оплесків від сумної експозиції вистави - теж.
Врешті-решт, не лайте піаністів - вони грають, як вміють. Ретельно за партитурою. Усі питання до композитора, він же диригент.
Аналізуючи призначення в Кабміні, можна припуститися думки, що наш пацієнт має садистські нахили з родзинкою неперебірливості у методах їх втілення та об’єктах спрямування.
Ну, як можна було призначити смертельно хворого Цушка на посаду міністра економіки? Кинути тушку Цушка на цей невдячний, майже штрафбатівський прорив? Ми ж усі пам’ятаємо, як він пробігши стометрівку, потім роками лікувався від смертельної недуги в німецьких клініках. "Шпріцен-шпріцен, данке шон, юнге фрау!" - мабуть йому вже сниться в жахіттях.
Досі, до речі, діагноз нез’ясований: чи то обісрався від оргазму, чи то перехвилювався, рятуючи Вітчизну.
Зрозуміло, що Вася з водокачки має досвід ЗМОПівського прориву: увесь світ бачив, як його соколята з насолодою били на стадіоні "демократизатором" дівчину по голові, але чи згодяться ці методи для поправки здоров’я економіки викликає великий сумнів. І огидно навіть не те, що для бессарабського череваня "демократизатор" - безумовний важіль демократії та інструмент її впровадження в голови народу, а те, що він не відчуває власної провини в цій ганебній події, як і кожен керівник радянського ґатунку, для якого дії підлеглих - не сфера особистої відповідальності.
Ну, зрозуміло, били ж не Монтян, а якусь іншу, невідому жінку. Її понівечені черепушка та хребет суспільному обговоренню не підлягають.
Але знущання над бессарабським баклажаном Васею - то справа сімейна. Призначення інших синіх міністрів інакше як намаганням познущатися над широким загалом і не назвеш. Це вже килимне бомбардування психіки суспільства плювками з донецьких териконів. Знавіснілий українофоб Табачник на посаді міністра освіти - підтвердження того, що роздратування суспільства викликають в пацієнта насолоду. І хоча якість цієї насолоди дуже сумнівна, вона окреслює коло бажань та примх пацієнта.
З іншого боку знущання над власним народом може свідчити про мазохистські нахили пацієнта. Цю тенденцію підтверджує неабияка поступливість пацієнта перед більш сильними партнерами, відомими садистами. Як школяр, він міняє загорнуті ненькою для нього сніданки на буцімто дружбу й покровительство шкільних хуліганів. Звичайно, Діма з Вовою - пацани авторитетні, але вірити, що вони сплять і бачать, щоби тебе ощасливити, може тільки людина, для якої бути в них на побігеньках вже й є велике щастя.
Повідомляємо пацієнта, що віддавати нирку для того, аби купити ковбаси - то не шлях до видужання. Можна, звичайно, спробувати в оренду, але ж Діма і Вова не дурні, щоби повертати таку чудову нирку. Скоріше усього завтра вони зацікавляться іншими доброякісними органами пацієнта.
Наш пацієнт вже згодний на це. Веде перемовини. Каже: дуже вигідні. Тому відкидати версію про його природній, але ретельно прихований, мазохізм ми не можемо.
Звичайно, дитячі комплекси та брак належної освіти, посилені важким юнацьким життєвим досвідом, вплинули на захоплення пацієнта своєрідним чином. В дитинстві він був у захваті від фільму про Франкенштейна. З тих пір побудувати суперорганізм
для нього стало нав’язливою ідеєю. Замість того, щоби віддавати належне в економіці взаємовигідному кооперуванню, він мріє зшити монстра, який виконуватиме роботу усіх задіяних на виробництві фахівців і ще за пивом для пацієнта бігатиме. Цей міждержавний монстр має втілювати в собі безглузду міць з некерованою агресією до всіх, хто не подобається Вові і Дімі. Тому пацієнт вже вирізає необхідні для Франкенштейна органи з живого організму України і марить щільним об’єднанням. Чого не зробиш за недбалу подяку від старших друзяк.
Симптоматика пацієнта громіздка, захаращена й занедбана, але поки вимальовується лише єдиний діагноз: ця людина просто симулює президента України.
(Підпис лікаря, як завжди, нерозбірливий).
