Коли мені було 15, а це було 11 років тому, я стояв щасливий під офісом комуністів, захопленого деякими українськими націоналістами. Це було на Подолі, а офіс комуністів і досі стоїть на тій самій вулиці. Я не пригадую причину, з якої молоді люди взяли каністри бензину й увірвалися до штабу червоних, але пам’ятаю, що це дуже захоплювало і вражало.
Звісно, нині (та й тоді) ми скажемо за старою звичкою, що то була, певно «заказуха», і будемо, певно, праві. Хтось замовив, комусь вигідно. Там є підтекст, а якщо ми його не бачимо, то значить, недостатньо поінформовані… Але наразі – була то «заказуха», чи ні – немає жодного значення, адже мова тут зайде не про націоналістів. Зрештою, навіть якби я сказав, що якийсь націоналіст вчинив дію, і дія ця була смілива й рішуча, і запевняв би, що жодного підтексту там нема, невже співвітчизники мені повірили б?
Так ось, у 15 я захопився сміливими вчинками. Людина я несмілива, тому до реалізації не доходило. Але з друзями-однолітками по різних націоналістичних організаціях ми часто обговорювали одне важливе тоді питання. Ми, юнаки, начитавшись Донцова, Історію УПА і ряд брошурок націоналістичного змісту й сумнівного походження – жадали помсти за тих, хто помер у 40-х за Самостійну Україну. Як же так, гадали ми: негідники, які воювали проти нас, катували наших дідів, муштрували селян і вішали партизанів, зараз спокійно живуть у нашій незалежній, калиновій, колисковій і ніхто не спитає в них за те, що вони чинили…
Безумовно, то все було юнацьке неофітство на націоналістичному підґрунті. Звичайно, старого пердуна, навіть якщо він закатував чотирьох моїх дідів, шкода. Але ж треба зважити на юність і максималізм.
З юнацьким запалом ми розпитували у старших соратників, чому ж припинилась війна? Чому ми не добиваємо гадину? Чому, як європейці вишукують нацистів і досі, ми не ловимо ворога, а натомість платимо йому пенсію (яку він отримує з частини моєї заробітної платні)? Старші соратники були розсудливі люди, й тому відповідали, що ми, малеча, занадто палкі і жорстокі. Ворога (тим більше, в такому віці) варто перемагати жартами та сміхом. Комуністи скоро самі вимруть, не пройде й 5 років, а Росія… Ну, яке відношення має Росія до ветеранів МГБ?
Мушу погодитися з моїми давніми старшими соратниками. Але перед цим зроблю невеличкий відступ…
В Україні все комуністичне, червоне, ветерани «Великої вітчизняної», навіть РПЦ – все це Російські бренди. Співвітчизник, говорячи «комуніст», уявляє Радянський Союз, говорячи «Велика вітчизняна» - уявляє Сталіна, кажучи «червоний» – уявляє МГБшника у шкірянці. Безумовно, є крихта інтелектуалів (тут я зроблю комплімент людям, яких справді поважаю), які усвідомлюють, що «комуніст» - означає не Путін, а «комунізм» - не антиукраїнська діяльність. Але говорячи про маси, слід зважати на загальну тенденцію й людську простоту. Саме тому ми розуміємо, що кожен, хто є носієм будь-якого зі згаданих брендів, є потенційний ворог України.
Безумовно, це параноя. Але погляньмо на Україну не 11-річної давнини, коли якийсь мужик на повному серйозі заявляв мені, що він(!) першим підняв у Києві жовто-блакитний прапор. 11 років тому події 30-річної давнини вважались не аби чим (серед певних кіл).
А от нині всі дивуються: як же таке може бути, щоб людині, яка організовувала голодомор в Україні, в цій же Україні встановлюють пам’ятники!? Саме Сталіну буде встановлено три пам’ятники на 9 травня – в Одесі, Запоріжжі й Севастополі.
Нині логікою неможливо осягнути – чому ми святкуємо день перемоги Сталіна над Гітлером? Святкуємо 1 травня? Даємо Героя України Медведчуку, і в той же час, знімаємо Героя України з Бандери? Забудемо вже про те, що дали це суто символічне звання Бандері аж через 20 років незалежності (після чого, урочисто й забрали).
Ми здивовані, як Табачник міг стати міністром культури. Нас обурює, чому в Одесі російський консул проплачує антиукраїнську пропаганду, напади на «Просвіту», побиття активістів патріотичних організацій, вбивство патріотів (Максим Чайка). Чому міліція влаштовує репресії проти українських націоналістів, проводить обшуки й арештовує без жодного приводу будь-кого з тих, хто проявить активність (і це в 2010 а не в 45-му!). Чому працює канал АТВ (головна ідея якого – ганьбити все українське й закликати до сепаратизму). Чому Російські війська після 20 років незалежності лишаються на нашій території ще років на 50…
Ми чекали на смерть ветеранів МГБ через 5 років. А вони живі через 15. Ми сміялися з їхніх кумедних вірувань у Сталіна. А тепер сам Сталін сміятиметься з нас на майданах. Ми «розбудовували» (було таке модне слово в 90-х серед націоналістичних кіл) Україну, а ворог перебудовував свої лави. Ворог – не старпери радянських спецслужб. Ворог – це багатолика Москва, образ якої переховується у всіх згаданих вище об’єктах, суб’єктах та поняттях.
Саме тому (не приведи, звісно, Господи) не дивно було б, якби по проголошенні незалежності в Україні піднялися традиційні для нашої культури масові погроми «гадини», що лишилась по відступу основних окупаційних військ.
Сподіваємось, і надалі не станеться спалаху народного гніву, не горітимуть офіси комуністів, прокремлівські телекомпанії, не вбиватимуть російських шовіністів при владі й на пенсії, а на стареньких убивць (ветеранів ВВ) з орденами не виливатимуть з вікон помиї.
Ми сміятимемося з пам’ятника Сталіну, а він – з нас. Завтра нас, українців, не буде, а пам’ятник – стоятиме віками. Не варто обурюватись, любі співвітчизники. Адже все, що не стається – стається справедливо.
Кажуть, зараз підросли інші діти. Їм уже по 15. Кажуть, вони жадають помсти та крові. Пробачимо ж їм цей юнацький максималізм, і спробуймо їх переконати, що все буде добре…
P.S.:
«Ой яка чудова,
Українська мова.
Є в ній ліс-лісочок,
Пуща, гай, діброва,
Бір, перелісок, чорноліс,
Є іще байрак…»
