Путин Владимир Владимирович прокидавсь якось важко, голова гуділа. Де це я? За вікном було якесь маленьке містечко, селище міського типу як їх називають. Дєрєвня какая-то? подумав Владимир Владимирович Путин. А де це я? Владимир Владимирович оглянувся навколо. Навколо був двомісний готельний номер однозіркового готелю. Ліжко навпроти було заправлене вовняним одіялом темно синього кольору з білими поперечними смужками, що приємно нагадало Владимиру Владимировичу казарму. Що воно таке, вчора сидів займавсь звичайною роботою, потім.... а що потім? Голова гула. Незважаючи на приємні спогади про казарму Владимиру Владимировичу захотілось в туалет. Туалету в номері не було. В коридорі туалету теж не було. Можливо він був але всі двері котрі виходили до коридору були закриті і написи на них були відсутні. Людей теж не було видно, питати було ні в кого. Владимир Владимирович вийшов на вулицю. Так це був готель на фасаді якого було старими вицвілими від часу буквами написано “Дружба”. Перед готелем була невелика селищна площа на другому боці якої була інша будівля на фасаді котрої Владимир Владимирович побачив напис зроблений великими буквами: ПОШТА. Кілька секунд Владимир Владимирович мовчки дививсь на цей напис. Я в хохляндії раптом збагнув він. Від цього відкриття в туалет захотілось ще більше і Владимир Владимирович почав озиратись на всі боки. Людей видно не було. Ліворуч від готелю Владимир Владимирович побачив те що шукав. Це була маленька дерев’яна конструкція з нефарбованих дощок котрі від часу набули темносірого кольору. Це сартір зрозумів Владимир Владимирович. Дверей в сортирі не було, мабуть тому що красти там теж не було чого, але відхоже місце від зовнішнього світу затуляв шмат ситцевої матерії невизначеного візерунку. Зручно вмостившись Владимир Владимирович поринув в роздуми. Від вітру шторка, котра закривала від Володимира Володимировича навколишній світ і водночас Володимира Володимировича від світу, відлітала в бік, таким чином світ з’єднувався з Владимир Владимировичем, тим часом краєвид площі змінювали нечасті перехожі, велосипедист, проїхало кілька машин та дядько на возі котрі завдяки вітру мали змогу розглядати роздумуючого Владимира Владимировича і це заважало Владимиру Владимировичу зосередитись в роздумах. Закінчивши важкі роздуми Владимир Владимирович полишив кабінку з ефектом провітрювання і вирішивши ні в кого нічого не питати рушив на північний схід. В школі КДБ його навчили орієнтуватись за сонцем і зірками. Негаючи часу Владимир Владимирович крокував в бік державного кордону України. Тим часом дорога котрою йшов Владимир Владимирович повертала на північний захід і Владимир Владимирович вирішив йти навпростець. Зійшовши з дороги він перетнув лісосмугу і опинився перед чималеньким полем. Жизнь пражить нє полє пєрєйті, подумав Владимир Владимирович і рушив навпростець через оране поле. В’язкий український чорнозем густо лип до ніг Владимира Владимировича і ноги його буквально грузлі наче в болоті. Окрім цього на полі було рясно накидано великі купи гною. Дурниє хахли всьо поле гавном закідалі, что ж у ніх вирастіт послє етаго? Міркував Владимир Владимирович долаючи кучугури гною. Як же всетаки я опинився тут міркував дорогою Владимир Владимирович? Пригадую відзначали з друзями день розвідника і сперичались хто може за один ковток видудлити півлітру? А таки я переміг приємно для себе згадав Владимир Владимирович. Але чого ж я тут? І що ж то останнє наливали в чарку? Там точно було надміру сивухи. Жириновка. Неприємний спогад спохмурнів чоло Владимира Владимировича. Як же тепер бути? Як перетнути кордон? На тому боці звісно все просто. Можна виказати все як раптову перевірку. А тут? Думка про те що Владимир Владимирович може попасти в руки хахляцкім прикордонником неприємно вразила Владимира Владимировича. Підійшовши до прикордонного пункту він обрав піший перехід. Зайшов в магазин він обміняв в обміннику кілька тисяч рублів на гривні і купив два літра горілки. В крайньому випадку спробую відкупитись подумав Владимир Владимирович, але ж пізнати можуть. Владимир Владимирович згадав як в школі КДБ він надягав окуляри щоб видатись розумніше і так проносив горілку в казарму. Тому Владимир Владимирович купив на додачу до горілки ще окуляри для маскування. Таким чином він непомітно перетнув кордон з українського боку. Полегшено зітхнувши і вважаючи що тепер вже нічого його не обходить Владимир Владимирович сміливо крокував через нейтральну смугу. Ну чьо хахол? Почув він на россійському боці. Пазвольтє я ж свой - вигукнув Владимир Владимирович. Ніх.я сєбє хахол абарзєл почув він у відповідь і не встиг зняти окуляри. Через кілька хвилин в туалеті прикордонної застави на горілку і залишки рублів та гривень Владимир Владимирович викупив кілька хвилин розмови по мобільному телефону котрий колись належав йому і набравши відомий лише йому телефонний номер повідомив кодове слово і свою адресу. І вже через годину лімузин віз його від прикордонного мавпятника до найближчого літовища. Міліціонери дорогою віддавали честь. Мачіть в сартірах подумав Владимир Владимирович згадуючи россійську заставу. Наступного дня сержант Ситник зайшовши до вартової кімнати ошелешив начальника варти. Уяви, у кацапів вчора ввечері поміняли всіх прикордонників на заставі. З чого б це? А хто бл.ь цих москалів розбере, злі вони якісь. В кремлі Владимир Владимирович сидячи за столом розглядаючи папери і раптом згадав. Це ж після жириновки він вирішив помити чоботи в Індійському океані, але хитруватий московський таксист мабуть вигрузив його просто в сусідній країні і скавши що океан ось там, направив його в бік чорного моря..На чукотці полковник Ломов вгядаючись в невиразні берега острову Врангеля тихо матюкався не розуміючи чого це раптом його перевели та ще й так терміново.