для старих юзерів
пам’ятати
[uk] ru

ТОМУ ЩО ХРЕН !


ТОМУ ЩО ХРЕН !
Дві тисячі чи три з половиною, це не тема для дискусії. І те й інше -  пекельно мало.
 
Врахуйте, що всі, хто стояв з партійними прапорами, це - наймані робітники. Серед них дійсно були люди бомжового (навіть не бомжуватого) вигляду. З пляшками в руках і прапором в калюжі.
 
Мені неприємно про це писати, але я хочу, щоб ті, хто не байдужий до того, що відбувається, зрозуміли, що все не так погано, як ви думаєте. Все набагато гірше. Я розмовляла із львів'янином, мені розповіли, що у Львові прекрасна погода, себто - тихо і спокійно. Хто вийде у вівторок? З моїх знайомих добавиться дві-три домогосподарки, от і вся гвардія.
 
Ми добре розім'яли пальці за клавіатурами, кленучи і висміюючи наших пацієнтів. Ми писали один одному дифірамби, виставляли оцінки, шмагали рожеві тухіси смайлам.
 
Молодша ясельна група чи, навпаки, найстарша (здитиніла) група з будинку для людей похилого віку.
 
У кожного залишилося два дні, щоб вирішити - він і далі битиметься зі страшними  віртуальними вітряками чи вийде у вівторок проти звичайних гумових палиць.
 
Хто залишається у віртуалі - нехай вмощується зручніше на своїх горшочках, якщо це молодша ясельна, а якщо старша пристаркувата, то на качкоподібних суденцях і продовжує строчити свої гнівно- (я не переплутала букФи?) викривні памфлети.
 
У багатьох є оправдання - мы люди не мес-сные - а то б ми ого-го! А ви там, кияни, давайте вже груддю, у кого є, за честь родіни-маті! А ми тут за вас поболіємо. Пальці будемо держать навхрест, в чорнило встромимо. Встроміть їх собі в  ... !
 
У дві тисячі четвертому ми, кияни, не лінилися пертися за 300 кілометрів, серед зими ночувати в майже не опалюваній хаті, накривати своїм спостерігацьким десантом кілька сіл і, як за помахом чарівної палочки, міняти результати голосування з [75 - Я, 22 - Ю], на [77 - Ю, 12 - Я]. Зауважте, без жодного липового бюлетеню чи фальсифікованого протоколу. Фокус, правда?
 
Не обійшлося без пригод. Коли місцевий царібог явився керувати виборчим процесом і я стала знімати цей пікантний сюжет на відео, то отримала від царяібога вмах по відеокамері. А оскільки з протилежного боку в об'єктив заглядало моє допитливе око, то полетіла я мов та чайка-небога прямо на столи з виборчими бюлетенями. Все це трапилося так  prestissimo, що на фото видно лише милу чоловічу розмову, та ще по моєму рудому чубові можна прослідкувати траєкторію польоту.
 


 

Веселі були часи. Коли ж учора, з-під Ради, я подзвонила в Конотоп своїм бойовим товаришам, то почула від них лекцію про те, як все занедбано, закуплено, запресовано і таку-іншу лабуду. Наче я цього на ДД мало читаю!
 
Ой, на горі та й женці жнуть. А попід горою? Агов, Богдане?! Нікого...  Мінусуємо. Амінь.
 
А то ще була цікава розмова. Третій, десь так, день Майдану. Перший вал починає спадати. Приходить непевність. Я дзвоню в Снятин Івано-Франківської області хлопцям, що працювали у нас влітку.
 
- Привіт, Ваню, ви де?
 
- Дома. А що, треба їхать?
 
- Та, мабуть.
 
- Ми передзвонимо.
 
Через годину - дзвінок.
 
- Ми вже в поїзді. Куди нам потім у Києві?
 
- А скільки вас?
 
- Усі, п'ятеро.
 
Порівняйте з учорашньою розмовою, знайдіть десять відмінностей.
 
Можу я їм подзвонити сьогодні? Що я їм скажу: "Агов, Ваню?"... Мінусуємо. Амінь.
 

А через п'ять хвилин після цієї розмови дзвонить мені знайомий з телебачення.
 
- Ви на Майдані?
 
- Тільки-но приїхали додому. Вечеряємо.
 
- Слава Богу! Сидіть дома, на Майдан ідуть війська.
 
Я чоловікові:
 
- На Майдан ідуть війська.
 
- Ну, ідіоти! Поїсти не дають!
 
Дзвонить другові. Той:
 
- Ти мене підбереш по дорозі, чи мені викликати таксі?
 

 
Сьогодні мій чоловік криє усіх останніми словами і каже, що це не останні, у нього ще є.
 
А його друг нині - відомий психолог, кандидат психованих наук. Так стильно виглядає на фото в глянцевих журналах і на екрані телевізора. Ось вона - Європа!
 
Сергіє, Володимире, агов?...  Хіба пошепки...
 

 
Вибігає з лісу партизан:
 
- Діду, в селі німці є?
 
- Які німці, сину? Он 65-ту річницю перемоги на Майдані святкують.
 
- Овва!  (ні х... собі!) А я і досі поїзди під укіс пускаю!
 

Це про мене?
 

І ще одне наївне запитання? Вам дуже пече, що частиною дорогущого кримського побережжя буде володіти не один жирний дядько, а інший. Мені, якось, пофіг. До мого шматочка планети в глухому селі у чорта на рогах це не має жодного стосунку.
 
Суть знаходження російського флоту в Криму ясна, як божий день - захист своєї колонії (не Криму - України) від уявних зовнішніх і реальних внутрішніх посягань. Тобто, від нас із вами. Чому про це ніхто не говорить, а сптраву подають під склочним соусом розбазарювання українських земель? Можна подумати, Губський їх менше прихопив. Чи просто потрібен інформаційний шум - ми противилися! Що там шановний колега Професор казали в якомусь коменті про язичок? Запитайте у нього, най розкаже, мені невдобно.
 
В дві тисячі четвертому люди вже розчахнули двері Верховної Ради. Тих, хто прорвався за  загороду (до свиней?), міліція тут же відрізала від решти. Вийти з оточення можна було, а зайти назад - гуляйте!
 
В ті години стояння в оточенні і в очікуванні сигналу до штурму Ради професор (тоді це була просто посада, а не ім'я, через те пишу з малої літери) написав наступні рядки:
 

Моя любовь,
 
Мой комиссар, докладываю:
 
Я против мрази голубой
 
Под Радою.
 
Сегодня Дух имеет честь
 
В людском фарватере
 
Во имя Сына и Отца
 
И Божьей матери.
 
Летит оранжевый платок
 
За ограждение.
 
Сегодня наше Рождество
 
И Воскресение.      
 

 
Невже це було з нами?
 

Перепрошую, що забрала ваш дорогоцінний час. Ми у вівторок прийдемо до Ради і нас дуже зігріє думка, що ви душею з нами. А що тілом - у зручному кріселечку біля монітора, так то - дрібниці, головне у людини - її душа!
 
Тільки не розпинайтеся, ради всього святого, за волю і свободу із вікон Дурдому. Як казала колись моя знайома (Тамаро, агов!!!): "Не можеш любить - сиди дружи!"
 
А у вас є поважні причини - треба нянчити онуків. Нова-стара Родіна, мать її, буде вам за це вдячна. Вона ж бо дуже ласа до свіженького гарматного м'ясця. А апетит у неї - будь здоров! А чого ви хотіли - пащека у чудища стозєвна.
 

Запишіть колискову від Sampo. Згодиться діткам співати.
 

Спи, младенец мой прекрасный,
 
                                        в пушкинском краю,
 
Тихо светит месяц ясный
 
                                        в колыбель твою.
 
Видит он кровавым глазом
 
                                        горные края,
 
где угроблена приказом
 
                                       будет жизнь твоя.
 
Там твой прадед руки-ноги
 
                                       потерял за Русь,
 
ждет тебя туда дорога
 
                                        ты, сынок, не трусь.
 
Будешь ты пускать обильно
 
                                        всем нерусским кровь,
 
ведь у русских беспредельна
 
                                          к родине любовь.
 
И бесформенною массой
 
                                          ты сгоришь в бою,
 
спи же, пушечное мясо,
 
                                          баюшки-баю...    
 

    
© Лісовська [25.04.2010] | Переглядів: 8368

2 3 4 5
 Рейтинг: 47.5/122

Коментарі доступні тільки зареєстрованим -> Увійти через Facebook



programming by smike
Адміністрація: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Адміністрація сайту не несе відповідальності за
зміст матеріалів, розміщених користувачами.

Вхід через Facebook