На вечорницях світського життя
Виблискують коштовним антуражем
Без сорому, без каяття
Народом обрані народні пажі.
 
Ті, що вночі і вдень повинні,
Не почуваються в боргу ні перед ким.
Луною котяться про витівки «невинні»
Гіркі чутки крізь сміх навпередки.
 
Одне у них на чорнодушій гадці –
Прожити солодко пустотливі роки.
На горе обрані з довірою обранці –
Сини негідні і такі ж  доньки.
 
Брутально демонструють свої писки
Обвішані цяцьками, як ляльки,
Вгодовані, начищені до блиску,
Бездушні, недолугі і бридкі.
 
Прикривши охороною тіла,
Страхаючись «коханого» народу,
Творять неправедні діла
Собі та ситим шефам на догоду.
 
Нахабно дивляться згори униз
Презирливо усміхнені очиці.
Сміття їм люди, під ногами хмиз.
Вони ж самі – тупе середньовіччя.
 
Мерзенні чорнороті холуї
Без крихти мук продавши людську гідність,
Своїми тушками мої краї
Витоптують, гониветри огидні.
 
Якби у правди сила полум’я була,
Вони б давно горіли, сучі діти.
І спопелилися б давно до тла,
Як і годиться грішникам горіти.
 
Невже мовчатимо й тепер?
Невже замало ще вони зробили?
Щоб зупинити клятих ненажер
І показати їм народну силу?!