Етнографічна експедиція СБУ теренами західної України відкрила один цікавий звичай місцевого населення  – посівати «на щастя, на долю» при вході в кабінет. Посівається сіячем «на щастя» власника кабінету, «долю» – начальнику власника кабінету. Коли «доля» начальства замала, «щастя» від власника кабінету може відвернутись…
 
Ех! Були б хлопці з СБУ трохи почекали і провели операцію зі Зваричем 19 грудня у нього була б шикарна відмазка – сказав би, що йому мішок грошей приніс Миколай. А так, довелось збирати всю – гм, як же їх назвати? – братію? Братву? Шоблу? Ну, весь цей ряд у мантіях і з серйозним виглядом. З такими кам’яними мордами. Цікаво, для чого зібрались судді на ту прес-конференцію, де й розказав, упійманий на гарячому суддя про «посівання» мільйоном доларів? Для моральної підтримки «постраждалого»? Для того, щоб своїм авторитетом скріпити бридню, яку ніс Зварич у телевізор? Ота команда, з ланцюгами на бичачих шиях, вони справді не розуміють, що чинять?
 
Жодна піар-акція, всі разом критичні статті про наше «правосуддя» у пресі, звістка про впійманих хабарників не могли б зруйнувати ще більше, просто дощенту, авторитет суддів, так, як це зробила прес-конференція шанувальника народних традицій Зварича. Мені дуже хочеться знати – чи серед тих суддів, що сиділи ззаду Зварича були ті, хто розумів, що сидячи у цій ситуації біля дебіла не можна справити враження розумної людини… Здається там був один блаженний, який щиро тішився з того, що «гнав» Зварич. Може цей один і є надією нашого правосуддя?
 
Після прес-конференції Зварича мене осінило – є рецепт виходу з кризи! Якщо, тільки після «посівання» СБУ змогло зібрати такий урожай і тільки з одного суду, то просто треба дочекатись Коляди. Ви уявіть собі, скільки може заколядувати один суд! Ви можете уявити цю цифру? Я – ні. Бо, якщо «посівають» дрібними, то колядують зараз не за копійки…
 
«Нова радість стала,
Справа «заканала»
У інстанції, у першій,
Склалася Ухвала!»

Колядка процитована, згідно з етнографічним довідником «Українське звичаєве право – витоки і перспективи», укладач - Ігор Зварич, видавництво  СБУ «Перший мільйон», Львів, 2008. Почитаємо ж далі про прекрасні звичаї нашого народу, бо відійшли ми від витоків і не пам'ятаємо берегів…ой!... країв… ой!... ну, межі не знаємо, вобшем.
 
«Після оголошення рішення суду і виконання колядки, адвокат повинен повіншувати такими словами:
 
Віншую вам з тим Засіданням – його спровадити, апеляції дочекати! В щасті, здоров'ї, радості і веселості на ремонт суду зібрати!»
 
Суддя відповідає:
«Я маленький хлопчик, стою собі, як стовпчик, мантію маю, заборону на відчуження майна до розгляду справи по суті, накладаю!»
 
Адвокат:
«Сію-сію-посіваю, Ухвалу вітаю!
Це – щоб вам родила зелень,
Ось це – щоб телилася ваша «Королла»,
А ось це – щоб вам хата була здорова!
Не даємо копійки, бо діряві кишеньки,
А ми люди гонорові – даєм гроші паперові!»
 

 
Від прекрасних звичаїв нашого народу (ну є в українців така традиція, посівати в суді, чого вже там!) перейдемо на Печерські пагорби. Звідти можна окинути оком перспективи і тихо вжахнутись. Ну, то новачок вжахнутись може, а от аборигенам Печерська проблеми, які жахливою примарою вимльовуються у постноворічній перспективі, по… пояс. Але, фольклор каже, що по пояс буває й «больно». Тому, цього тижня, врешті – решт розродилася наша влада новою коаліцією. Ціле щастя, що головних акушерів не було в Україні. Ні Ющенка, ні Балоги, ні Януковича. На жаль, вони швидко повернулись (принаймні дехто) і коаліція знов запрацювала, як настольний будильник «Чайка» - стала мертво.
 
Було б смішно переглядати їх патріотичний розподіл посад, якби не було страшно за країну. А зараз за неї вже дійсно страшно. Спад промислового виробництва з 94-го року найбільший. Жодного плану – а що ж робити з безробіттям? - нема. Всі говорять про заходи впливу на банки, щоб вони не підіймали відсотки на кредити, про валютні спекуляції і таке інше але сьогодні – це просто наслідки. Яку реальну дієву допомогу дати людям у вигляді вирішення проблеми безробіття, яка стає загрозливо-масовою, а отже, і вирішити проблему їх неплатоспроможності, про це ніхто навіть не подає ніяких проектів. Все роблять як завжди – авральним методом і через універсальний владний інтерфейс – жопу. Рятують фінансову систему – це найнеобхідніше на даний момент але що буде далі? Де масштабні антикризові проекти? Де державні замовлення на мости-дороги? Де план, ну хоч якийсь план, з подолання безробіття? Нічого і ніде. Оце так вправні кризові менеджери! Яку кризу «замутили»!
 
Тим часом, злий фатум переслідує Віктора Федоровича. І все через природну щедрість. Поїхав пацанів цукерками в Москву пригостити, а сам, повернувшись до Києва, знов смокче лапу. Знов і знов кажуть Віктору Федоровичу, що він не потрібен Україні. Тому що не Литвин. Так! Україні таки потрібен Литвин. Вона ще не знає навіщо, але по довгому шляху від Литвина до Литвина країна докотилася до прірви і робить упевнений крок вперед. Вікторе Андрійовичу, ви, як президент, який обіцяв нову чесну владу усвідомлюєте, що це ви провели країну від Литвина до Литвина? Жалюгідний плагіатник і «блакитний злодюжка» ім'я якого уже ніхто в політиці не мав пам’ятати знов голова Верховної Ради…  Скільки було пафосу – «нова чесна влада»! Ні «нової», ні «чесної», ні «влади». Пристойний результат за чотири роки правління, так, Вікторе Андрійовичу?
 
Ну, все що не робиться – робиться на краще, виявив для себе Віктор Федорович. І дав уряду і новій коаліції сто днів для подолання кризи. Мовляв, якщо за цей час не справитесь – ми піднімемо народ. Найсмішніше у цій заяві те, що його й послухають! Бо, якщо вже і Київ відчув холодне дихання кризи, зазнавши комунальних «зручностей» провінційної України, то стає ясно – лідерам необхідно очолити процес, якщо його не можна припинити. І тільки хочеться, щоб протестні акції очолив Віктор Федорович – його хоча б можна зупинити. Яйцем.