Коли спитав маріонетковий тиран:
"Кому мою оставить Украину?",
Яйцем повалений безграмотний пахан
Зіткав для неї хамську павутину.
 
Заткнув їй рот посулами біди,
Скрутив її ремнем від патронташа.
Ану, не рви! Віддай її сюди!
Бо Україна не твоя, а наша!
 
Бо від Донбасу до карпатських скель,
Від Сейму до згвалтованої Січі
Горять вогні обкрадених осель.
То ми живем, поглянь же нам у вічі!
 
За нами - Пушкін, Гоголь і Тарас!
Слов'янська не порветься пуповина.
Чума із зони пре, та більше - нас!
Бо з нами - Бог. І з нами - Україна.
 
Росія нам - не мати, не сестра,
А закривавлена простора домовина.
Вставай, Країно, бо прийшла пора!
Хай знають: "Ще не вмерла Україна!"