20 років незалежності показали, що Україною можна керувати як п’яний фірман (їздовий, він же “водитель кобылы“, а можливо і коня) возом. Президент Кравчук Л.М. керував країною як знав,  Кучма Л.Д. – як вмів хоч і не знав, В.А. Ющенко – як не вмів. Тепер починає ясно вимальовуватися свій стиль керування від В.Ф.Януковича. А з фіктивної «апазиції» уже лунають крики, що ми дуже скоро відберемо віжки управління і знову поїдемо в протилежному напрямку (дослівно: «прийдемо і усе повідміняємо»). Тому пасажирам, які сидять на возі, не маючи ні доступу до віжок, ні заходів впливу на тих хто нас везе, дуже некомфортно, бо невідомо – куди нас знову завезуть і яку плату за цю поїздку доведеться заплатити.
 
Тепер трішечки теорії щодо держави і права
 
З тих пір як одні люди стали керувати іншими і виникла держава, мудрі люди стали думати – як запобігти узурпації влади. Бо будь-яка людина слабка і безконтрольна влада зриває у неї дах остаточно. Прикладів в історії безліч. Щоб правитель не надто далеко відривався від землі, йому намагався протистояти інший орган влади: Сенат в Давньому Римі, пізніше парламенти – монархам, президентам, канцлерам – в Європі (перелік явно не вичерпний).
 
Цивілізований світ уже давно визначився з формами організації суспільного життя. Вони тому і цивілізовані, що живуть за правилами, встановленими законами. А щоб самі представники влади закони не порушували, функції влади розподілені між законодавчою, виконавчою і судовими органами влади. Ця теорія започаткована Дж.Локком і розвинута Ш.Л. Монтескьє. Суть розподілу функцій влади в тому, що при правильному розподілі повноважень між гілками влади, створюється система стримань і противаг для запобігання узурпації влади будь-якою з них та забезпечується їх взаємний контроль.
Це – шаблон. Якщо подивитися на форми організації влади різних держав, можна побачити – однакових немає. Більше того, США і Франція є президентськими республіками але, чи однакові ці форми за змістом? Тому, деяким нашим «політикам» не потрібно спекулювати загальними запитаннями: яка форма для України краща – парламентська чи президентська?
А яка з президентських? Вони також різні.
 
В Україні також є якісь закони, навіть Конституція. Біда в тому, що начисто відсутня правова культура у представників влади, а заодно честь і совість. Діставшись до влади, наші люди чомусь впевнені, що вони одержали індульгенцію на будь-які порушення правил. Тому, закони і Конституція можуть читатися зліва направо і навпаки, а можуть ігноруватись взагалі, це уже як вигідно нашим представникам влади. Тобто з нами – народом – сувереном влади, грають в наперстки. І до тих пір, поки органи державної влади будуть комплектуватися людьми з психологією наперсточників, нам усім не варта сподіватись на торжество справедливості.
 
Нинішня форма правління в Україні, тобто – спосіб формування усіх без винятку вищих органів державної влади, розподіл між ними повноважень, їх взаємовідносини між собою, з місцевими органами влади та з народом, довела свою недієздатність. Про це свідчить кількість накопичених і невирішених суспільних проблем в державі. Ротація відомих персон при владі уже нічого не змінить без зміни системи.
Дуже важливо розуміти, що законодавча, виконавча і судова гілки влади складають неподільну державну владу. І коли хоча б одна із них не функціонує або ще гірше – дискредитує іншу – втрачається авторитет всієї влади. Це саме сьогоднішня ситуація в Україні. Законодавча влада – в особі Верховної Ради – уже давненько не працює нормально, а професійно працювати вона і не зможе, бо для написання будь-якого Закону необхідна висока кваліфікація, а не належність до псевдопартії. Судова влада – це сором для будь-якої цивілізованої держави. Потуги виконавчої влади – ми відчуваємо усі роки незалежності, а особливо – за наслідками фінансової кризи. Недарма існує вислів, що будь-яке урядове вирішення проблеми є гіршим від самої проблеми. В Україні цей вираз необхідно звести в степінь.
 
Ефективне функціонування механізму державної влади напряму залежить від способу його організації. Сьогодні в Україні навіть найсміливіший реформатор нічого не зробить, бо існуюча бюрократична система не дозволить. Спонукати на здійснення зміни форми правління можемо тільки ми – народ, при умові, що об’єднаємося і добре «попросимо» або безпосередньо самі змінимо.
 
А зараз ближче до практики
 
Державний механізм влади не є чимось загадковим. Як будь-який механізм він створюється людьми.
 
На сьогоднішній день державний механізм в Україні – калька держапарату УРСР. Посаду Першого секретаря ЦК КПУ назвали Президентом. Саме тому, ця посада і не вписується до жодної з гілок влади – просто Гарант!
Стара форма реанімує і відмерлу суть – керувати всім. Згадайте Кучму Л.Д.: як він тиснув на депутатів ВРУ, як змінював уряди, за які частини тіла рекомендував вішати суддів, – тобто впливав на усі гілки влади. Тепер Янукович В.Ф. вибудовує владну вертикаль: свої депутати, свій уряд, свої судді, скоро буде свій репресивний апарат – СБУ, прокуратура, МВС. Що ще треба для повного щастя?
Я особисто не вірю, що в Україні може бути диктатура. Якось історично так на цій землі склалось, що не приживались ніякі диктатори. Тому не лячно, але, на всякий випадок, для чого нам така радість?
 
Щоб на високих державних посадах нікого не зваблювала і не вводила в оману власна значимість, необхідно чітко визначити посадові обов’язки, перш за все, для найвищих посадових осіб держави.
 
1. Президент України.
Потрібна і посада і всенародний спосіб обрання Президента, для його легітимізації як символу єдності народу України. Це важливо, бо загроза децентралізації України існує. Крім того, українська ментальність віддає перевагу персоніфікованій владі. А щоб Президент не витворяв, що йому заманеться, пропонується, крім представницьких функцій, закріпити за ним обов’язок: на контрактній основі формувати Нижню палату Верховної Ради з числа фахівців – вчених і практиків, яким поставити завдання – здійснити кодифікацію того, що понаприймали і готувати проекти сучасних законів і кодексів. Вважаю, що 200 - 250 фахівців достатньо. Хто не виконує роботу або не має достатньої підготовки – розривається контракт. І ніяких шоу по телевізору, тільки реальна робота. Закони не повинні бути чорновими варіантами наспіх досягнутих компромісів в парламенті, в які потім нескінченно вносяться зміни, а кваліфіковано складені авторитетними фахівцями документи, що системно регулюють суспільні відносини, а не лобіюють інтереси якогось клану.
Коментар: пропозиція не стандартна. Але,  той стан, в якому опинилася країна, вимагає оперативного реагування і кваліфікованого підготування проектів законів. Необхідно змінити і законодавчу техніку, тобто спосіб написання законів. Нинішні закони пишуться ще соціалістичним способом, який  вимагає його «підправляння» і розвитку  підзаконними нормативними актами, що часто зводить його положення нанівець.
 
2. Для прийняття законів та виконання інших функції найвищого законодавчого органу країни створюється Верхня палата Верховної Ради, яка є представницьким органом.
NB! До Верхньої палати делегуються представники від обласних Рад, з числа депутатів, обраних на місцевих виборах (наприклад, по 3 представники від області). Діяльність обласних представників у Верхній палаті парламенту повинна фінансуватися з обласних бюджетів, що має гарантувати їх зацікавленість в розвитку свого регіону, а не в київських перспективах.
 
Таким чином, вирішується питання професійного складу законодавчого органу, стане спокійніше в державі від виборчих істерик і конфліктів, відпаде необхідність безкінечних переформувань коаліцій і змін урядів, поменшає кількість псевдопартій, зросте якість виборів на місцевому рівні, бо в регіонах люди краще знають своїх героїв, гармонізуються взаємовідносини між регіонами і державою, та і економія коштів буде значна, а політичні битви переростуть в здорову конкуренцію за довіру виборців в регіонах. Там же людям також жити і працювати потрібно.
NB! В запропонованій системі Президент буде вимушений рахуватися з інтересами регіонів, бо невигідні їм законопроекти, підготовані Нижньою палатою, не будуть мати перспективи бути прийнятими Верхньою палатою. Такий от захист від одноосібного самоуправства.
 
3. Виконавча влада – Уряд: має формуватися виключно за фаховим принципом, а не за квотами від олігархічних груп, котрі купили місця в парламенті для своїх представників. Кількість міністерств і відомств необхідно кардинально скоротити і позбавити їх права законотворчості. Виконавча влада повинна виконувати закони, а не творити їх і підправляти підзаконними нормативними актами на свою користь (до речі, одно із джерел корупції). Нинішній бюрократичний апарат вищих органів державної влади, міністерств і відомств та на місцевому рівні непомірно роздутий. Але, необхідної реорганізації адміністративного апарату не відбудеться, хоча б з тієї причини, що політична боротьба спрямована на заволодіння державними ресурсами: фінансовими, матеріальними, природними, силовим впливом і т.п. Згадайте: за що усі торгуються діставшись влади. Правильно – за посади. Їх не цікавить наша думка, їм важливо використати одержану можливість, бо іншої може і не бути. Оптимізація бюрократичного апарату до розумно обґрунтованих меж необхідна народу, який вимушений його утримувати.
 
4. Держава не може існувати без нормальної правоохоронної системи. Те, що існує в Україні називається репресивною системою.
Вкрай необхідно привести до тями судову гілку влади, бо безвідповідальність суддів за прийняття рішень дискредитує і владу і державу. Судова влада надзвичайно важлива для відновлення справедливості в суспільстві і працювати там повинні люди за покликанням, бо не кожному дано бути суддею як за фаховими так і за особистими якостями. Не може бути вперше обраним на посаду судді претендент, що не має досвіду роботи з надання правової допомоги фізичним та юридичним особам. Віковий ценз – не молодше 35 років і ніякого пожиттєвого обрання – це нонсенс.
Існуючий в Україні спосіб призначення суддів і розподіл судів на спеціалізовані суди має один результат – неефективність і корупцію. Всю цю систему необхідно зламати і вибудувати іншу. Існування спеціалізованих судів в Україні – невиправдано.
Не потрібно плекати ілюзій щодо якихось реформ, особливо у виконанні нинішніх керівників судів і наближених до цієї системи. А без можливості відновити справедливість, гарантовану судовою владою, нормальне життя і розвиток суспільства немислимі.
 
Більшість представників судів, прокуратури і міліції в Україні не відповідають елементарним вимогам, що висуваються до їх колег в цивілізованих країнах. Реформування прокуратури і апарату слідства уже давно перезріла проблема. Це окрема тема, але нічого складного для фахівців, з точки зору перебудови цієї системи, немає. Основне, що все вимагає системного і комплексного підходу і не втручання дурнів у цей процес.
 
5. Не повинна бути окремим незалежним органом податкова служба і не має вона права тлумачити на свій фіскальний розсуд Закони України. Юридичне забезпечення діяльності податкових служб ніколи не було бездоганним і нині покращення в бік зростання правосвідомості в головах керівників цих служб ніяк не проглядається. Значить питання до самої системи.
 
6. В районах, районних містах та в селах Ради зайві, потрібні тільки виконавчі органи. Ради – це колективна безвідповідальність при прийнятті рішень, що створює ілюзію вседозволеності і плодить місцевих «феодалів».  Залишаються обласні Ради, кількісний склад яких необхідно скоротити. Не потрібно більше 2-3 представників від району в раді обласного рівня.
 
7. Із врахуванням розбещеності чиновників в Україні, необхідно створити органи Народного контролю з повноваженнями його керівних органів ставити питання про недовіру та усунення з посад чиновників, що порушують або не виконують чинне законодавство. Люди повинні скаржитися до органів народного контролю, а не Президенту, Прем’єр-Міністру, Голові ВРУ та іншим чиновникам на їх підлеглих.
В складі народного контролю повинна бути Рахункова палата, яка має слідкувати – куди наші гроші із бюджету та інших держфондів витрачаються.
Ця пропозиція – не туга за соціалізмом, а необхідність мати дієвий механізмів впливу на бюрократів на даному етапі розвитку держави.
 
Будь яку кваліфіковану роботу мають виконувати підготовлені фахівці. Особливі кваліфікаційні вимоги мають висуватися до претендентів на високі державні посади, бо бездарні чиновники високого рівня шкодять державі і їх некомпетентність зачіпає інтереси усіх.
Ми, в Україні, допускаємо до влади представників великого бізнесу. Питання їх компетентності і фахової придатності до виконання державних функцій часто під великим сумнівом. Керувати бізнес-корпорацією і міністерством, наприклад, зовсім різні речі. Тому, проблема відокремлення бізнесу від політики на сьогодні найактуальніша. Надіюсь, не потрібно пояснювати чим займаються бізнесмени в парламенті та з яких причин олігарх, наприклад, не може очолювати силову структуру, податкову службу, митницю, міністерство чи будь-який інший державний орган, гілку влади чи займати найвищі посади в державі.
Бізнесмени при владі ще і вірна ознака іншої біди – корупції.
Відокремлення політики від бізнесу необхідне також і для формування професійного апарату управлінських кадрів, без якого неможливий стабільний розвиток держави. Не зважаючи на зміну політичного лідера країни, державний апарат управління повинен продовжувати працювати чітко і злагоджено, як працює годинниковий механізм, незалежно від того, що змінився його власник.
 
Нам усім необхідно усвідомити, що ми змарнували 20 років незалежності. За цей час із індустріально розвинутої держави з міцним агропромисловим комплексом держава перетворилася на сировинний придаток з ледь животіючим сільським господарством. Нинішня показна боротьба державних мужів за дешевший російський газ дозволить продовжити агонію металургійної  та хімічних галузей на рік-два. Довше не витримає металургійна галузь України конкуренції з китайською, котра і сучасна і ресурсів має більше. А потім гаплик. Не може бути довго дешевим природний ресурс, запаси якого зменшуються, а потреби в ньому зростають. Ті, кому сьогодні конче необхідний дешевий газ, допакують ще трохи мільярдів до своїх статків і будуть жити в екологічно і економічно благополучних державах.
А нам залишиться виснажена країна.
Щоб цього не відбулося, ми не повинні бути байдужими до долі своєї держави. Реальні зміни необхідні нам, а не тим, хто сьогодні висмоктує із України все, що можна. Тому саме нам і необхідно братися до справи, в тому числі і управління власною державою.
 
Що ми можемо зробити
 
Спочатку обговорити саму ідею нової форми державного правління в Україні, яка має бути досконалою і ефективною, ніякого дебільного тюнінгу у вигляді синекур для братів, сватів, кумів, дітей і т.п. – виключно прагматичний підхід.
Ідея, яка одержить схвалення, повинна із вузького кола у віртуальному просторі переміститися на більш серйозний рівень обговорення.
Цікава ідея повинна стати популярною. Після цього можуть використовуватись будь-які можливості для її втілення в реальне життя «через  вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії» - ст.69 Конституції. Але про це згодом, щоб не наврочити.
 
Ми, а не за хтось нас, повинні вирішувати як нам жити і розвиватись в Україні, що і закріплює стаття 5 Конституції : «Право визначати і змінювати  конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».
 
Що ж нам заважає відмовитися від гризні один з одним на дражливі теми минулого та сучасного і спрямувати зусилля на майбутній розвиток? Це допоможе нам об’єднатися і досягти поставленої мети.