Ще перед останніми парламентськими я провів таке собі примітивне опитування: перечислив з півтора десятка відомих українських політиків і напроти кожного – дві графи, „персональна довіра” і „надія на зміни”. В результаті отримав дві фамілії, які, по певним причинам, в цьому тексті озвучені не будуть, оскільки про одного, отримавшого перше місце в номінації „довіра”, далі піде мова.

 
Пару днів тому, на простій шестисотковій дачі чисто випадково зібралися чотири особи. Якщо точніше, то випадково туди потрапив саме я, але це не суттєва деталь.
 
Ітак, чотири особи. Фамілій не пам`ятаю, тому для більшої конкретизації назовемо їх так: Банкір, Депутат, Священник і я, себто особа, що має дуже далеке відношення як до світу, де обертаються банкіри з депутатами, так і до клерикальних кіл. Скромна дача була не протоплена, тому спочатку грілися біля мангалу, на якому шкварилося м`ясо в фользі за рецептом Банкіра, а потім – чим Бог велів грітися під м`ясо з мангалу і квашені домашні помідори з баняка.  Загалом, якось зігрілися...
 
Вважаю нема сенсу говорити, що Депутат – це й був той політик, який отримав перше місце в рейтингу довіри. Тому фрагмент загальної розмови, який стосується його бачення подальшого розвитку національного вектора в політиці є для мене досить несподіваним. Суть його зводиться до тези, що Ющенко ще зарано списувати, як реального політика, оскільки він особисто все ж набрав 5%. А це дає підстави сподіватися, що партія чи блок, очолювані ним, мають реальний шанс потрапити до ВР. Ось такий, чисто математичний, розклад, в якому начисто відсутня якісна складова і самого Ющенка, і тих його п’яти відсотків.
 
Цілком можливо, що без участі Ющенка ніяка з правих партій не має шансів потрапити до парламенту. Але це свідчить тільки про те, що ці партії нікого реально не представляють і існують самі по собі, без найменшої прив’язки до правого електорату. Їхня єдина задача на даний момент – любою ціною, під любим прапором попасти до ВР. Якщо це їм вдасться, то я буду за них щиро радий, бо ще п’ять років ці панове не будуть страждати через погіршення щоденного раціону. Але мені-то що з цього? Їхня бурхлива діяльність, як завжди, ніяким чином на моєму повсякденному житті (мається на увазі – на краще) не позначиться. Взагалі, що до їхньої багаторічної діяльності, то на пам`ять доречно приходить вислів Жванецького: „Процесс, это – жизнь, результат, это – смерть».
    
Та й чи потрібні взагалі в парламенті праві партії, якщо вони будуть диригуватися руками, які, маючи президентську владу, так нічого путнього і не зробили? Ющенко, це – короста на національній політиці. Його подальше перебування в парламенті знищить кінцево навіть надію на гіпотетичне відродження довіри людей до когось з політиків в принципі. Чи розуміє пан Депутат, що саме через відсутність послідовної і принципової позиції його партія на сьогодні знаходиться поза межами прохідного бар’єру? Чи розуміє він також, що у випадку спільної з Ющенком політичної діяльності, автоматично займає в певній мірі конфронтаційну позицію відносно досить значної частини правих симпатиків, які ні під яким прапором не примиряться зі спробою повернення Ющенка в політику під національними гаслами?
 
Тепер я задаю собі наступне питання: якою мусить бути моя реакція на таку позицію шановного Депутата, який і на даний момент є одним з впливових фахових політиків в правому таборі? Розуміючи, що мої критичні зауваження для нього, скоріше за все, мають вагу, близьку до нульової, все ж зроблю те, що, на мою думку, мусили зробити ті політики, які перебували в оточенні Ющенка, коли той почав лицемірно гендлювати довірою людей. Вони мусили спробувати його зупинити. Тоді б ми мали шанс не втратили все, як на даний момент, а Ющенко не втратив би своє політичне лице.
 
Відповідно до тієї ситуації я вважаю правильним висловити своє незадовільне відношення до тієї політичної стратегії, яку планує шановний пан Депутат і його оточення, оскільки вважаю її абсолютно хибною і як такою, що може спровокувати посилення негативних тенденцій в національно орієнтованому середовищі.  
 
Певна справа, що з позиції соціального розмежування моя точка зору не має для депутата великої ваги. Але я просив би рахуватися зі мною, як з особою, що успадкувала певну, рівну з ним частку відповідальності за нашу спільну Батьківщину, до збереження якої ми всі мусимо прикладати певні зусилля.
 
П.С. Буду вдячний, якщо хтось з шановного персоналу викладе свою точку зору на це питання в достатньо коректній формі, щоби у мене була можливість ознайомити пана депутата з позицією пересічних громадян.