Існує така думка, що бандити й українофоби, відомі загалу як ПР-влада, неспроможні створити ефективний репресивний апарат протягом 3-5 років. Аргументи наводяться прості: бюджет країни перевантажений соціальними зобов’язаннями, вкрасти з нього дуже багато – викликати шалене незадоволення саме «чавунного» електорату, який розглядає ПР-владу в якості гаранта повернення совкового патерналізму держави. Отже, вкрасти та водночас нагодувати клієнтів на Сході – завдання нерозв’язне.
 
      З іншого боку, наявний силовий ресурс (армія, міліція, СБУ, тощо) до виконання репресивних завдань не дуже придатний. Небоєздатність армії стала темою численних анекдотів, а спроби її використання всередині країни породжуватимуть по-справжньому складні проблеми, зокрема, як потім розшукати «вояків» та повернути їх у казарми, а зброю на склади. Особовий склад органів системи МВС віддавна годується на підніжних кормах (скільки вдасться відняти й проковтнути), а тому спробувати його підкупити справа марна, таких грошей просто в природі не існує, та й важко запідозрити бравих правоохоронців у бажанні ризикувати власною шкурою, коли їм і без цього живеться не зле. Опереткові спецслужби загрузли у вирішенні своїх та чужих бізнесових інтересів, отримання особистого прибутку в них на першому місці, відволікатися на бздури їм не час та й не з руки.
 
      Ну, є ще «вільні стрільці», охоронці, кримінальники, інша цікава наволоч. Але дуже накладно утримувати банду на постійній основі, вона хоче жерти безперервно й апетити має безмежні. А з власних кишень олігархи ніколи нічого не видобувають, навпаки, за гріш готові вдушитися. Віддати їй (зграї бандитів) країну на поталу – викликати негайний бунт із важкими наслідками, коли самим ПР-владцям може не пощастити втекти.
 
      Отже, міцного підґрунтя ПР-влада не має, розраховує на фантастичну тупість власного електорату, продажність інтелігенції (точніше, освіченої потолочі), деморалізованість громадян, яким не байдужа свобода, вільна конкуренція, демократичні та цивілізаційні цінності. Така собі фабрика, що продукує перекинчиків, підгодовуючи їх грошовими подачками та дрібними преференціями.
 
     Кожна серйозна справа мала б плануватися, виходячи з найгіршого варіанту розвитку подій. От і припустимо, що все вищенаведене не відповідає дійсності. Нехай уже за рік Україна зусиллями ПР-івців перетвориться на поліцейську державу, де жандарм і кримінальник, наче рідні брати, обслуговуватимуть інтереси великого олігархічного капіталу, вбиватимуть всіх інакодумців, залякуватимуть та грабуватимуть пересічних громадян із їхніми дрібними бізнесами та невеличкими статками. Як зустріти таку пошесть та дати їй належну відсіч?
 
      Очевидно, не завдяки підтримці наявних політичних та суспільних структур (партій, рухів, профспілок, тощо). Політична система України наказала довго жити, порпатися в гнилих тельбухах і шукати причини політичного дефолту – справа невдячна, варто лишити її археологам. Слід чесно сказати самим собі: ми дожилися до нульового рівня, ремонтувати дрантя чи пробувати відживити трупа – завдання, до якого треба кликати античних напівбогів, та й то, ще не відомо, чи впораються. Зумісно не кажу про особистості наявних  політичних лідерів, бо вони не важливі, від них наше майбутнє вже не залежить.
 
     На часі створення загальнонаціонального всеукраїнського політичного руху – ну хоча б Української Вільної Республіки (назва суто умовна). Принцип організації УВР має бути на кшталт військового – полки й сотні (кому до вподоби – батальйони) за територіальним розташуванням. Українська звичаєвість знавала такі утворення. УВР – це армія, організована сила, що готова будь-якої миті виконати поставлене перед нею завдання: змести з обличчя нашої країни ПР-владу та вибудувати нову політичну систему, яка б відповідала цивілізаційним засадам та ліберальним цінностям людства. Варто обирати собі командирів, лідерів, провідників самотужки, з власного середовища. УВР, спочатку як народна самоорганізація в умовах ворожої ПР-влади, а потім як переможна сила, ставитиме собі головним завданням повернення до чинних засад Конституції України – відродження справжнього народовладдя. Жодних олігархатів, диктатур чи деспотій, лише воля народу, висловлена навпростець, без посередників і плутократичних структур.