Нагла смерть навіть однієї людини – це трагедія. І земля стає біднішою на цілий світ. Одночасна несподівана масова загибель людей, зведених долею у замкненому просторі літака, забирає в людської спільноти стільки світів, скільки душ відлітає у небуття, коли стається катастрофа.
У часи, що передували добі перебудови і гласності, я була впевнена, що радянські літаки – найбезпечніші в світі, я зі спокійною душею вирушала у повітряну подорож. Пам’ятаєте рекламу «Летайте самолетами Аэрофлота!», наче інші були.
І тільки тоді, коли в авіакатастрофах гинуть твої знайомі, знайомі твоїх знайомих, починаєш розуміти, що кожен політ таїть у собі небезпеку. Пригадую жах, коли загинула футбольна команда «Пахтакор» у повному складі. Кияни, мабуть, добре пам’ятають трагедію 1982 року, коли над Білорусією впав літак, що летів у Київ з Ленінграду, бо ним поверталися додому родичі і колеги багатьох киян.
Попри усталену думку, що літак – найнадійніший вид транспорту, що на дорогах країни ( от і сьогодні в Києві сталася чергова страшна ДТП) гинуть люди набагато частіше, ніж в авіакатастрофах, їх бояться більше. Коли падає літак, за рідкісними винятками, приречені ВСІ! І якщо судилося статися катастрофі, ніщо не врятує, ніяка висока посада, бо перед смертю всі рівні. Те, що я пишу, це, мабуть, off topic, адже призначення ДД – лікування політиків і політзалежних.
І наприкінці цього чорного дня, протягом якого так багато було сказано, починаючи від першого повідомлення про катастрофу в Інеті, після перегляду новин і прочитання статей на «ДД», хочу всіх попросити, бодай сьогодні не шукати політичного підтексту, не згадувати ані «масонів», ані «руку Москви», ані того, що загиблі – всі поспіль олігархи.
Прості люди сьогодні ставлять свічки, покладають квіти, розділяють горе, яке спіткало польський народ. Сьогодні не час для спекуляцій, зловтішання. Слава Богу, що серед персоналу ДД небагато знайшлося реально хворих на голову, в перекрученій свідомості яких знайшлося місце для самоствердження на ще не зібраних кістках жертв Безжалісного Женця.
Схилімо голову перед пам’яттю загиблих. Бо всі ми смертні.
