Зима-падлюка наближається прогнозовано, щоб знов прийти несподівано. Я сиджу, дивлюсь у вікно і стараюсь не притулятись до батарей. Бо до них притулився – нирки відмерзли. А мені тепло. По телевізору сказали, що опалювальний сезон давно вже почався. Це мене гріє замість батарей. Я вірю телевізору і уряду. Вірю нашому президенту, політичним партіям та громадським організаціям. Я вірю в те, що ми велика європейська країна з унікальними шансами. І ось, перед такою унікальною країною стає унікальний виклик, який уже замахав своєю традиційністю – велика європейська країна стоїть перед Зимою. Велика європейська країна вирішує проблему початку опалювального сезону. Я уявляю собі Ісландію в дефолті («жопа» писати непристойно), яка дивиться на нас і думає:  «Нам би їх проблеми!» І я бачу нас в жопі (у нашій ситуації непристойно писати слово «дефолт») з німим криком в бік ісландців: «Ех! Ну хоч би місяць при такому «дефолті» пожити!».    
 
Усі кричать про кризу, а ми чого? Он, криза в Америці, Європі, Ісландія взагалі банкрут. А у нас кризи нема. Не може бути у країні, де початок опалювального сезону є проблемою національного масштабу, кризи. Не може. Раз всі сили уряду, всі кращі голови країни зараз зайняті: 1. Центральним опаленням житла громадян; 2. Збереженням ліквідності підприємств певних галузей, які належать певним громадянам; 3. Переговорами з сусідньою державою про поставки газу за пільговою ціною для певних громадян; 4. Проведенням\недопущенням виборів – то ця країна не має ніякої ринкової економіки, а, отже, й криз. Вся її європейськість полягала у жесті полковника Кожі Арсенію Яценюку. У хвилину епохального напруження сил перед опалювальним сезоном, навіть ця європейськість злетіла, як фальшива позолота і Арсеній Петрович просто пішов накуй, навіть без прощального євроатлантичного жесту від колег-депутатів. Сталося! Арсеній Петрович довго просився у відставку, його туди й відправили. І тільки я трішки заплутався,  шо це було зараз – перемога чи зрада?
 
Я мацаю свої батареї як мінімум два рази в день. Я зовсім не переживаю, що вони не гріють, бо міністр ЖКГ і всі офіційні особи, включно з прем’єр-міністром запевнили мене в тому, що опалювальний сезон почався без ускладнень. У тепломережі, куди я просто подзвонив пересвідчитись у тому, що опалювальний сезон почався, мені підтвердили – так, ми подаємо тепло. У своїй рідній будинковій управі мені сказали, що «не може бути» і сказали, що «подивляться».
 
Я знаю, що про мене дбає моя держава, а у якій-небудь збанкрутілій Ісландії чи фашистській Естонії я б був змушений сам вирішувати питання опалення свого житла. Я б мусив вибирати, а чим і як мені опалювати свій дім? А у кого брати паливо і яким гріти? А коли ж починати опалювальний сезон? Це була б тільки моя особиста проблема. А тут – державна. І не можу я сам вирішити таке глобальне завдання державної ваги, бо істинно народний уряд Віктора Федоровича Януковича заборонив встановлювати автономне газове опалення громадянам, а демократичний уряд Юлії Володимирівни Тимошенко не зняв цю заборону. Тож я, як законослухняний громадянин, не став самовільно встановлювати «автономку», щоб потім, заплативши штраф, легалізувати її, не став платити хабарі за дозвіл, в обхід заборони МінЖКГ, не став бігати по всіх квартирах  збираючи підписи з мешканців про відключення цілого будинку від Тепломережі та примушуючи пенсіонерів брати кредит на встановлення «автономки», а вирішив покластись на рідну державу. Як і покоління, що прожили вік під невсипущою турботою спочатку радянської, а далі й української влади. І я згоден замерзнути але не здатись. Бо скільки там тої зими? Явно менше ніж Україна видобуває газу.
 
Хтось заперечить мені, а як можна порівнювати тривалість зими і кількість газу? Місяці і кубометри? Можна! У нас тепло вимірюється у квадратних метрах, а патріотизм у гривнях. У нас чесність ілюструється місцем у передвиборчому списку, а стратегічну перспективу  встановлює пульт у студії Шустера. У нас держава займається опаленням будинків і фінансуванням приватних проектів. І у нас ніхто вже не згадує про відділення бізнесу від влади. А як же ти відділиш, коли влада то і є найкращий у нас бізнес?!
 
На перший погляд у нас все парадоксально. Кажуть про заохочення до енергозберігання, а натомість забороняють громадянам встановлювати автономне газове опалення, яке у порівнянні з совковим монстром Теплокомуненерго з його котельнями і теплотрасами, які гріють білий світ, а не помешкання, просто як японський електропоїзд поряд з паротягом. Пише спікер заяву про відставку, хоче бідний піти, сам за свою відставку голосує бюлетенем, а коли його прохання виконують – ображається так, що відмикає телефон і падає в депресію. Криза навкруги, купівельна спроможність громадян паде, а податкове навантаження на тих же громадян уряд пропонує збільшувати. Прикладів таких маса величезна але розібратись у природі речей української політики не так складно, як здається. Насправді жодного парадоксу нема. Є логіка. Залізна логіка тих, хто знаходиться при владі в Україні.
 
Посудіть самі. Останнім часом Віктор Михайлович Пинзеник став страшенно схожим на Миколу Янавіча Азарова. Все, що пропонує Кабмін Тимошенко наче вийшло з-під Миколи Яновіча. А Микола Яновіч настільки припух від здивування, що перейняв погляди та риторику свого вічного візаві – Пинзеника. Воістину – точка сидіння визначає точку зору! Коли ВОНИ сидять в опозиції, то стають лібералами-ринковиками. В уряді – совок і цинічний жлоб. Для ілюстрації – ось як виглядає пакет антикризових заходів від сьогоднішнього уряду та НБУ:
 
1. Збільшення податкового навантаження. Дуже мило. Навіть Микола Янович – не сподівано змудрілий в опозиції – сказав, що в умовах будь-якої кризи це абсурд. МиколЯнич вумний, як студент першого курсу будь-якого економічного вузу.
 
2. Зміни до закону про заставу, якими банкам дозволяється звертати стягнення на заставлене майно без рішення суду і виконавчого напису нотаріуса – якщо й справді приймуть, то це може означати тільки одне – в країні стартував такий переділ, що 90-ті роки тихо куритимуть у жменю. Рейдерство стало офіційною доктриною держави.
 
3. Заборона імпорту секонд-хенду, як давальницької сировини – складно придумати більш шкідливий крок для рейтингу прем’єрки. Це фактичний початок розвалу електорального ядра БЮТ. Юлія Володимирівна політичним самогубцею не є але це не її ініціатива, а просто пролобійоване, як і всі решта, рішення з метою конкретної вигоди когось з зацікавлених учасників ринку продукції легкої промисловості. Повна і абсолютна залежність Юлії Володимирівни від своїх «спонсорів» у цьому випадку ілюструється надзвичайно яскраво. Навіть яскравіше ніж наявність Губського у списку.
 
4. Збір інформації про доходи громадян, які працюють за кордоном з подальшим їх оподаткуванням. Ця опція, за своїм цинічним та безмежно захланним потенціалом, могла б бути анекдотом, однак, такий прожект реально бродив коридорами мінфіну ще за часів коли там пахло (слово «пахло» з великої літери тут  писати не треба) Азаровим. Схоже, що він знайшов свого адресата. Те, на що не міг зважитись МиколЯнович, імовірно, втілить Юлія Володимирівна. Це реальний кошмар і державний рекет стосовно людей, яких держава викинула геть за своєї неспроможності дати їм роботу і достойний заробіток, жодним чином і ніяк не захищає їх та їхніх інтересів і нахабно та безпідставно вимагає плату за послуги, яких вона ніколи не надавала, не надає і відмовляється надавати своїм громадянам за кордоном.
 
5. Розширені повноваження ДПАУ для боротьби з ухилянням сплати від податків – точно ніхто не знає, що ж це за звірина але з досвіду відомо – формулювання «розширені повноваження» розширюють горизонти апетитів вітчизняних податківців до нескінченно великих величин. Чекаємо арештів всіх активів через відсутність вивіски фірми за юридичною адресою.
 
6. Обмеження на дострокове розірвання депозитів – вимушений панікою захід. Абсолютно не законний. У даній ситуації ефективний. Насмілюсь ствердити – у жодній країні, де існує на практиці судова система – неможливий. Яскрава ілюстрація того, що громадяни України є безправним бидлом з точки зору її державних структур. Рішення, однак, реально рятує банківську систему від швидкого падіння.
 

7. Жорстке адміністративне регулювання курсу гривні. Фактична відмова від валютного ринку.  Цьому передували захоплюючі ігри з курсом національної валюти по відношенню до долара. Можемо сказати, що справедливість перемогла – на початку року гарно обібрали тих, хто одержує свої доходи «у конвертах» і доларах, під кінець – адекватно грабанули тих, хто заробляє у гривні. За такі ігри у якій-небудь висококультурній і толерантній Франції народ би розтерзав фізично правління Національного банку та уряд з президентом (за компанію і за діло!).
 
8. Постанова уряду про неправосудні рішення – прийнята ще задовго до того, що зараз називають кризою, однак, прекрасно лягає в канву "антикризових заходів". Не можна сказати, що з цього все почалось але це реально найяскравіший зразок смачного харку на судову систему. Держава, нормативним актом одніє зі своїх гілок влади дезавуювала іншу. Суд остаточно перестав виконувати свої функції через те, що всім була дана команда і приклад – невиконання неприємних рішень суду офіційно схвалено.  
 
На перший погляд – купа парадоксів. При другому погляді стає ясно, чому так відбувається. А просто тому, що політики та державні чиновники не можуть діяти інакше в тих умовах, які склалися. Вони діють виходячи з того, що є. За відсутності реформ державного та економічного механізму нема змоги діяти інакше, як тільки методамии «Охрімової свити» - тут відрізали – там підшили. Але свита уже залатана і заношена до дір. Вона просто розвалюється в руках і не спроможна гріти бідного Охріма.
 
Однак, шматки від Охрімової свити непогано гріють Охрімових кравців. За сімнадцять років існування держави усі її уряди, президенти, прем’єри, голови та інші частини державного механізму певно мільйон раз повторили про необхідність реформ. У мене виникає питання: «Панове, що реформувати?» Ви щось створили?  Як можна реформувати, наприклад, нашу податкову систему, якщо її нема. Вона не створена. Не існує Податкового кодексу України – тобто нормативної бази для оподаткування громадян та суб’єктів підприємницької діяльності. Без нормативної бази – це саморегулівна діяльність групи осіб, які мають в руках повноту виконавчої влади, за допомогою якої можна здирати гроші з бізнесу і громадян на принципах рекету з документальним обліком але не можна проводити осмислену державну податкову політику.
 
Що реформувати? Податкову? Її створити треба. Здавалося б, що такого? Створити податковий кодекс – спеціалісти є, фінансування є… Чого ж нема? Нема головного – бажання. У жодного з урядів чи праламентів України не було бажання прийняти такий Кодекс. Чому? Та тому що так як воно є – добре. Добре для тих, хто звик працювати за пнринципом «Друзям все, ворогам – закон». Та поняття друзів і ворогів у політичному істеблішменті України є надзвичайно розмитим. Там нема смертельних ворогів. Там нема вірних друзів. Там є кланова солідарність, яка, попри різнокольорову гаму штанів і штандартів є  безпомильною системою ідентифікації «свій-чужий». Риба краще ловиться в мутній воді. Не важливо в якій ти партії – важливо, який у тебе бізнес або кого ти «кришуєш». І можна домовлятись. Тому всі зусилля всіх урядів, президентів і парламентів України спрямовані на якомога довшу консервацію стану невизначеності, недомовленості і відсутності будь – яких правил гри.
 
Основний лейт-мотив Помаранчевої революції був – «дайте нам Правила!». Народ не хотів ні ковбаси, ні більшої зарплати, ні річниці Голодомору, ані НАТО. Народу потрібен Закон. Той, що один для всіх. Народ стояв за вільну конкуренцію. Поштовхом до єднання і дії було грубе порушення права. Через чотири роки стало ясно – цинічні тварюки, чиї імена стоголосо лунали на Майдані і тоді були символом надії на становлення того самого Закону, не спромоглися навіть на косметичні зміни. Вони гідно продовжили справу попередників. Власне – це було ясно набагато раніше. Однак, найнижчої точки свого падіння тварюки досягли саме тепер, у час «кризи», коли вони, уже повністю відкинувши будь-які умовності, просто і без лишніх затій  грабують громадян країни та її бюджет.
 
Що ж робити? У переддень виборів, які затіяв і про які вже забув Віктор Андрійович Ющенко у час великих «жнив», заготівлі «капусти» і «стрижки» лохів (для нас це називається «криза») я дозволю собі, врешті висловити свій рецепт порятунку країни з вічних кіл «реформ» і «криз».
 
1. Політичні сили, представлені у Верховній Раді України VI скликання, отже, наділені реальною владою в країні, не можуть, не мають права приймати участь у виборах; Члени парламентських партій і блоків не мають права приймати участь у процесі державного управління, займати будь-які державні посади і балотуватися на будь-яких виборах до будь-яких органів влади. Заборона довічна.
 
2. Посадові особи, які відповідали за функціонування і розвиток державних інститутів, галузей народного господарства, культурний та суспільний розвиток у період 1991-2008 років (Президенти України, прем’єр-міністри України, міністри профільних міністерств, голови відповідних державних комітетів, комісій і фондів, директори державних підприємств та інші представники  державної влади) повинні відшкодувати шкоду Українській державі, а, отже,  громадянам України. Розмір  шкоди визначається у грошовому виразі, як різниця між показником ВВП  Польщі та України за 2008 рік. Польща, як еталонна країна для порівняння з Україною, обрана з огляду на чисельність її населення (38,5 млн. чол.), географічного розташування та схожих вихідних умов для відродження, становлення та розвитку сучасної держави. Питання «еталонної» країни є відкритим і може бути змінено у зв’язку з підбором більш схожої до України держави з подібними вихідними умовами для побудови держави.
 
3. Розмір відшкодування заподіяної шкоди конкретним чиновником визначається як % від встановленої її суми (див п.2), пропорційно до питомої ваги конкретного чиновника у системі державного управління. Пропонується до відшкодування: 30% - президенти України; 30% - прем’єр-міністри України, міністри та керівники Державних комісій та комітетів ; 30% - депутати Верховної Ради України VI скликання та депутати, які були обрані в Раду більше 1-го разу. 10% - сума розділена порівну між головами місцевих адміністрацій та Рад.
 
4. У випадку не сплати відшкодування у розмірі встановленому у попередніх пунктах, вищеперелічені особи підлягають суду за статтями Кримінального кодексу України:
Стаття 192 ч.2 – «Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою вчинені за попередньою змовою групою осіб, або такі, що заподіяли майнову шкоду у великих розмірах»,
П р и м і т к а. Матеріальна  шкода,  яка заподіяна  фізичним особам,  вважається  великою,  якщо  вона  у двісті і більше разів перевищує    неоподатковуваний   мінімум   доходів   громадян,   а матеріальна  шкода,  яка  заподіяна  державі або юридичним особам, вважається  великою,  якщо  вона у тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
Стаття 209. ч2. «Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом».
Стаття 210. ч2. «Порушення законодавства про бюджетну систему України»,
Стаття 211. «Видання нормативно-правових або розпорядчих актів, які змінюють доходи і видатки бюджету всупереч встановленому законом порядку;
Стаття 219. «Доведення до банкрутства»;
Стаття 220. «Приховування стійкої фінансової неспроможності»;
Стаття 228. «Примушування до антиконкурентних узгоджених дій»;
Стаття 364. Зловживання владою або службовим становищем;
Стаття 367. Службова недбалість
 
5. У випадку, якщо сума сплаченого відшкодування перевищує суму, вказану у податкових деклараціях чиновників за період 1991 – 2008 роки, таким чиновникам інкримінується Стаття 368.ч3. «Одержання хабара в особливо великому розмірі або службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище».    
 
Саме тому, що бідна і обдерта Польща, яка починала свою трансформацію після комуністичної епохи майже тоді, коли й ми, і  змогла вийти на рівень нормальної європейської держави, де громадянин почуває себе соціально захищеним і впевненим у завтрашньому дні, можна й порівняти з нею свою країну. Там нормально гріють батареї і працює промисловість. Там цілком реально достойно жити на зарплату і, порівняно з нами, величезна свобода для бізнесу. Там зима не є національною катастрофою, а ціна на газ – ціною Незалежності. Польща надзвичайно скромна країна але навіть її рівень для нас недосяжний. Хто відповідальний за таку ганьбу України? Хто змарнував стільки шансів і часу? Хто свідомо затягував і затягує становлення нормальних Правил гри для всього суспільства. Хіба не наші горе-керівники? Хіба не злочинну недбалість проявляли вони простягом 17 років? Хіба не хабарництвом вони займались? Хіба не довели вони до банкрутства всю країну?  Хіба не логічно, що всяке діяння повинне винагороджуватись?
 
Давайте видавати нашим «героям» їх нагороди. У політичних банкрутів потрібно забирати управління Україною. Залишилось тільки знайти механізм, за допомогою якого можна це зробити. Я знаю два таких – вибори і автомат «Калашникова».
Вони обидва ефективні але від виборів ще ніхто не помер, а від «Калашникова» ніхто не народився.
Давайте використовувати те, від чого не вмирають.
 
Ми ж жити збираємось тут, правда?