Я щирість з дурістю не завжди розрізняв,
І гордість з радістю частенько плутав,
Смиренність самобичуванням заміняв,
Підлесливість, як ту підтримку, слухав.
 
Я прийняв визнаність фальшиву
Замість фальшивої ганьби.
Казав на штучне: це - є диво,
Хоч першотвір не розумів…
 
Вживати знову світу промені-фотони?
Чи ж зрозуміти того Світла "темноту":
Наїстися всієї правди, до оскоми,
Зануритися в "небезпечну" висоту?
 
Зневажу визнаність фальшиву,
Та зажадаю більш ганьби.
Скажу на штучне все: мінливе!
Хоч першотвір не зрозумів…