Ловлю себе на тому, що було б непогано розібратися у дефініціях. Хороше таке слово «дефініція». Таке гарне. Кинув хтось оком на шапочку статті, а там – «дефініція». Йопт! Як пише! Треба почитати. Може хоч ясно стане, що воно таке – та «дефініція». То я, любі друзі, не буду тягнути Віктора Федоровича за язик, а Юлю Володиимрівну за косу і зразу розкажу, а що ж таке є, та сама «дефініція». Дефініція – це «визначення». Тільки воно вживається, наприклад, з телевізора, щоб насмерть вразити «ерудицією» (ерудиція – здатність відрізняти Бабеля від Бебеля) «електорат», тобто тих, хто відрізняє Бабеля від кабеля але з того нічого не має крім боргів і зарплати. Як правило, чим більше люди вживають слова «дефініція» і «ерудиція» разом зі «словами інфляційна складова» і «непокриті деривативи» - то тим більша небезпека є в тому, що скоро їх можуть побити в табло.
 
Ось, наприклад, Володимир Семенович Стельмах, Голова Національного Банку України. Цей поважний чоловік проблем з дефініціями не має. Воно все правильно – старий мудрий воїн поки що не давав підстав вважати його легковажною людиною. У старих мудрих воїнів все має своє місце і означення. І це зовсім не проблема старих мудрих воїнів, що щось функціонує не так, як повинно, згідно з дефініціями.  Володимир Семенович заявив, що «накопичувальні вклади»  є фальсифікацією. Я звик різне чути з екрану свого телевізора і, як справжній мешканець Дурдому, нічому не дивуватись. Проте, щось таки не йде так, як потрібно, коли мене роками накачують інформацією про «накопичувальні депозити» з можливістю «вільно класти та забирати свої гроші», а головний банкір країни, м’яко кажучи, не розуміє таких – а гарне ж, спасу нема, слово! -  дефініцій.
 
Що ж, потратьте хвилиночку своєї дорогоцінної уваги і я вам поясню, що роблять банки, чого не розуміє головний банкір і чи справді він цього не розуміє?
 
Отже, Володимир Семенович говорить, що у плані рахунків бухгалтерського обліку для банків існує поділ на два типи вкладів – термінові (депозитні) і на вимогу (поточні). Абсолютно вірно! В чітких рядках Плану рахунків бухгалтерського обліку комерційних банків України не передбачено того, що гарно називається «маркетинговий хід». А ходи такі шукали протягом кількох останніх років практично всі банки. Вони створили цілу купу депозитних продуктів з привабливими назвами і не менш привабливими умовами – клади гроші на депозит, поповнюй його і, коли хочеш – знімай. Продукт, безумовно, привабливий але суттєвий мінус полягає у тому, що коли смажений півень дзьобнув наших банкірів в те місце, де, як тепер видно, у них знаходився мозок, то через складки жиру дійшло – славетна унтер-офіцерська вдова якраз підходить на роль банківського топ-менеджера. Вона також любила мазохізм – сама себе шмагала.
 
В результаті Нацбанк робить воістину героїчні зусилля на стабілізацію ситуації і, навіть такий аксакал, як дідусь Стельмах повинен вдавати, наче він не знає про звичайну практику комерційних  банків укладати депозитні договори на умовах, які, начебто, передбачають вільне зняття коштів у будь-який момент. Поряд з випуском незаконної постанови про заборону дострокового розірвання депозитних договорів, що грубо порушує права громадян, голова Нацбанку пояснює нам, що банки, виявляється, працювали за перевіреною схемою – «тут пишем, тут не пишем, тут – рибу загортали», а ті хто повірив у те, що гроші віддадуть за першою вимогою, просто відносяться до тієї категорії населення, яка платить не один, не два і не три рази, а все життя. Виявляється, що своїх обіцянок про повернення коштів банки дотримати не можуть, а, зрештою, і не хотіли, бо, як правило, про всяк випадок, у договорі не прописується однозначно право на дострокове отримання грошей з депозиту з виплатою всіх нарахованих процентів.
 
Володимир Семенович сказав, що Нацбанк буде розбиратися з такими фактами приховування суті термінових депозитних вкладів "залізною п'ятою" походивши по менеджменту деяких банків. Та я не можу повірити, що тисячі біг-бордів по узбіччях доріг, тонни рекламних летючок і мільйони хвилин нав’язливої телереклами з ніжноусміхненими, як свідки Єгови між райськими тиграми, банкірами, промайнули повз Володимира Семеновича без сліду. Просто він чудово знає – якщо зараз не вибачити банкам їх маленьку брехню, то страшна правда суцільного краху поставить усіх перед болючою процедурою загального взаємного мордобиття. А воно ніколи не допомагало у вирішенні поточних проблем, хоча й допомагало у досягненні стратегічних цілей – биті потім боялись помилятись…
 
Дивлячись на політику Нацбанку протягом останніх кількох тижнів я остаточно зрозумів, що ж таке змішані почуття. Змішані почуття – це мати депозит у комерційному банку і читати постанову НБУ №319 від 13 жовтня 2008 року.  У таких випадках однією півкулею мозку  розумієш, що з панікою треба боротися жорсткими заходами і Нацбанк робить правильно, а друга протестує – а чому ж, все-таки, за мій рахунок, чому я не можу отримати назад свої гроші?   Але геть сумніви і сум! Треба набрати в груди побільше повітря і гордо підняти голову – я і мої гроші ПОТРІБНІ країні!  Але ще залишилось тільки уточнити, як писав Бабель, "на хвилиночку" – а от мені ТАКА країна нахріна?!
 
Наче у відповідь на моє питання про країну, директори металургійних заводів приїхали на засідання уряду щоб просити допомоги. У зв’язку з цим, я повинен сказати, що практично всі лозунги, які кидали нам на голови наші ді-джеї помаранчевої сцени, зараз реалізовані. Враховуючи ще ситуацію в банківському секторі я радісно констатую факт: багаті поділилися з бідними! Відповідальністю. А бідні тепер поділяться з багатими своїми грошима.
 
Я не пригадую собі, щоб Рината Леонідовича Ахметова, Ігоря Валерійовича Коломойського, Віктора Михайловича Пінчука чи Володимира Семеновича Бойка колись сильніше цікавили проблеми країни. Принаймні, поза межами власних інтересів. Ні-ні, привести Пола Маккартні чи Елтона Джона до Києва та купити  «Шахтарю» нового футболяку – це звичайно одна з важливих соціальних складових, яка називається «видовища», а от з хлібом… За хліб глядачі видовищ подумають самі.
 
Воно й справді – чи потрібні, наприклад, Віктору Михайловичу Пінчуку металургійні заводи? Та нафіга?! Є хатка в Лондоні у сто мільйонів доларів, а як  би так стало нічим платити за опалення такої хатки, то можна стати антерпренером Елтона Джона чи Пола Маккартні.  Бо якщо б наші олігархи мали довгострокові плани щодо СВОЇХ металургійних заводів, то вони б могли надприбутки, які металургія одержувала кілька років поспіль вкладати в модернізацію своїх заводів та зменшення енерговитрат. Недосконалі закони заважають робити модернізацію? А якої холєри ви терли і трете штани в парламенті та купуєте напівдебільних «томущолідєрав»? Для того щоб добрий народ України поторгувався вустами свого чергового найпатріотичнішого уряду зі своїм Старшим Братом і, торганувши суверинітетом, безпекою, честю чи просто – за свої гроші, а купив-таки у того ж брата його блядсь…, пардон, братський газ для НЕ СВОЇХ металургійних, хімічних та інших заводів?
 
І це правильно! Бо, хоча ці заводи чужі – пінчуків, ахметових, коломойських – а найбільше вони потрібні роботягам. Бо як закриють – то не зможуть бідні роботяги оплачувати кредити, за які куплені квартири. А зараз це ой як не варто робити! Бо Юлія Володимирівна, у своїй поривистій любові до громадян, збирається дозволити банкам звертати стягнення на заставлене майно навіть без рішення суду. Відповідний антикризовий законопроект  зареєстровано у Верховній Раді. Ми одержали чудову можливість позбавлення майна навіть за незначні прострочення боргу. Яке роздолля відкривається перед різної масті рейдерами!
 
Уявімо собі ситуацію: ви взяли кредит в банку на купівлю квартири. Виплатили більше половини кредиту і ви втратили роботу. Кілька місяців ви шукаєте нову працю і просите банк відстрочити виплати по кредиту. У сьогоднішній ситуації, коли банк повинен накладати звернення стягнення на майно на підставі виконавчого напису нотаріуса чи рішення суду, 90% вірогідності, що банк піде вам на зустріч, бо довга сама процедура звернення стягнення на вашу квартиру. У випадку, коли законопроект уряду буде прийнято, банк швиденько готує довідку про прострочку по кредиту і забирає вашу квартиру. Продадуть її за суму боргу, що залишається сплатити.
 
Боже! Скільки позитиву готує нам цей закон! У чорних ріелтерів відпаде потреба підгодовувати, а потім труїти, заради квартир, одиноких бабусь. Просто треба буде знайти кількох працівників служби безпеки чи кредитних відділів банків з анатомією динозавра – великий шлунок і маленька совість. І все. Невеличкі відкати в розмірі 10%-20% від ринкової вартості потрібного активу надійно організують таких «банкірів» у конвеєрний спосіб відбору заставленого майна. І не кажіть мені, будь ласка, про пильний контроль з боку наших правоохоронних органів! З ними всіма можна працювати. Плідно працювати. Скажіть мені краще, Юліє Володимирівно, по секрету так скажіть – ці зміни до Закону про заставу Портнов писав чи Губський? Не стільки рука майстра відчувається, як звичка…
 
Ви знаєте, я вражений тим фактом, що наші можновладці виявились – всі без жодного винятку! – такими махровими, запліснілими совками. Таке відношення  до Права  у них в крові. Ще не встигли ми перетравити скасування судів Гарантом  Конституції (скільки гіркої іронії в цьому титулі!), як тепер можемо сповна обговорити чудові антикризові законодавчі ініціативи рідного уряду. Не думайте, що це випадковість! Ставлення до Законів, як до досадної перепони на шляху до мети, у Юлії Володимирівни, очевидно, в крові. Ви пам’ятаєте чудову постанову уряду  від  23 січня 2008 року  про «Невиконання неправосудних рішень судів» ? Так я і не міг зрозуміти, а хто ж мав встановлювати правосудне чи не правосудне рішення ухвалив суд? Кабмін, конкретний державний орган? Хто? Порівняйте цю Постанову з оцінками Президента, як  антиконституційних, ухвалених Радою у вересні законів. Знайдіть якісь відмінності. Бо я не можу. Зате я можу сказати, що виконана ще одна обіцянка, дана нам на Майдані: «В цій країні все буде робитися по закону!» Я, правда, у зв’язку з реаліями, хочу винести вам на обговорення друге читання цього гасла: «Все буде робитися законом!» Думаю, що це більш сучасно, а легка зміна кількох літер просто точніше відбиває суть виконаної обіцянки. Класна цяцянка. Чотири роки чекали…
 
Ще тільки рік нам чекати й на реванш нашого дорогого  Віктора Федоровича. Те, що цей реванш буде і що Віктор Федорович таки має шанси нашим стати президентом ще якось не дуже вкладається в голові але уже не викликає однозначного сміху. Справа в тому, що очолює передвиборчий штаб Віктора Федоровича сама Юлія Володимирівна, а його головним іміджмейкером є Віктор Андрійович. Такі потрібні кроки, як от блокування трибуни фракцією БЮТ та активна протидія виборам, дуже класно підіймають рейтинг Віктору Федоровичу. А нав’язлива ідея Віктора Андрійовича в усьому бути схожим на Віктора Федоровича приводить до певного взаємопроникнення цих видатних особистостей. Судіть самі: Віктора Федоровича викарбував на монетах Луганський патронний завод, а тепер і Віктора Андрійовича  зобразив на монеті  Нацбанк. При чому зобразили так, щоб за одним рипом обскакати Віктора Федоровича, якого в Донецьку ще й намалювали на іконі – на монеті Віктор Андрійович стоїть з вселенським Патріархом Варфоломієм. Трішки не допрацювали, я вважаю, творці монети – треба було Віктора Андрійовича не тільки на голову вищим від патріарха зобразити, а й намалювати над ним німб. Бо Віктор Андрійович якщо й не святий то блаженний, бо керується він у своїй діяльності євангельським принципом – ліва рука не відає, що робить права.
 
Яскравою ілюстрацією цього принципу є той факт, що сумнозвісний «марш УПА» 18 жовтня цього року відбувся завдяки тому, що Окружний адміністративний суд м.Києва, який заборонив цей «марш», був розпущений президентом. А нема суду – нема й заборони. Отже, 18 жовтня ми мали нагоду помилуватися, як Діма Корчинський, великий друг Дугіна і ЄСМ (Єбанутий Союз Молодьожи – кретини, на чиїх язиках те, що на думці в Кремлі)  повів провокаторів з «Братства» і наївних хлопчаків з інших ультра-патріотичних організацій саме під «Беркутівські» кийки та російські телекамери. Таким чином,  російські телеканали одержали ще одну прекрасну картинку для страхання власних глядачів привидом нацизму в Україні, а народ в Україні одержав чудовий зразок контрпропаганди націоналізму. Бо у свідомості залишився скупий осад з телевізійної бурди, в якій було проспівано про жорсткий розгін  правоохорнцями неадекватних  та агресивних українських націоналістів. Те, що справжній марш ветеранів УПА та пошанування річниці її створення  відбувся 14 жовтня, саме на Покрову, без усіляких ексцесів, на Майдані з концертом, уже ніхто не пам’ятатиме.  Корч і йому подібні натхненно малюють замовлену в Останкіно картинку «українського нацика» з  виряченими від крику «Зіґ Хайль!» очима. Схоже, тридцять срібняків сьогоднішні діти Юди беруть в кредит. А в іпотеку дають совість.
 
Є все-таки цінності, на які не впливає інфляція.