На дверях однієї багатоповерхівки в одному зі «східних» міст на білому аркуші написано чорним склографом «Тимошенко сука». Чи то партієць якийсь активність виявляв у виборчий період, чи то якийсь груповий недоросль входив у період активності в місті голубих. Вісить напис декілька місяців і нікого не бентежить. Принаймні на стільки, щоб рука взяла ганчірку і витерла.
 
На останніх виборах Юля нарешті дійшла розуміння тієї нездоланної обставини, що «Україна не Росія», а «Галичина не Донбас». І зробила ставку на «Галичину», що було цілком природнім. Якби «Галичина», тобто україноментальні громадяне з будь-якої частини країни, зрозуміли, що у випадку перемоги Януковича вони опиняться під «Донбасом», як колись українські села опинилися під водою «Дніпрогесу», то перемога була б за Юлею, отже, Україна прямувала б у сучасну цивілізацію, звичайно - в міру своє спроможності. Але на загал хохли виявили горезвісну інфантильність.
 
Отже, переміг «Донбас».  Що ж то була за ідея, яка об’єднала 12 міліонів наших співвітчизників і зробила Президентом «авторитета» Януковича? Очевидно, то була не державотворча ідея, інакше рука не потягнулася б ставити галочку в бюлетені за того, хто серед білого дня вкрав у тієї держави її резиденцію, та на додачу потягнув собі величезний лісовий масив під Києвом; за ким завжди стояли найбільші злодії країни, які роздирали цю країну, як вовки розривають косулю. Але ж щось суттєве було? Таке, що об’єднало 12 міліонів?
 
Звичайно, що зазначена мотивація була не одномірною, мотивацій-складових було багато. Але я назвав би одну надмотивацію, яка накриває всі інші: «Дайте нам жити так, як ми живемо, як ми звикли жити і як збираємося жити і далі!». Вони на загал знають що то за фрукт є їхній Янукович, але при тому він є для них єдиним гарантом іхнього способу життя. Більш нікому з лідерів України вони не «вірять». Ну, можна здогадатися, що за такою «ідеальною» ідеєю ховається ще і цілком прагматична ідея – Янукович зобить так, що «Донбас» не пропаде за будь-якої скрути в країні «укрів». І таки так – вони вже оголосили про наміри відкрити «Зони благополуччя Донбасу».
 
А всі негативи правління блакитних відходять «украм». Не фатально, звичайно, а тільки за умови, що не залишається зайвих кусків від благополуччя блакитних. «Потерпіть, панове укри, коли у нас почне сипатись зі столу, тоді і ви почнете радіти життю. Звичайно, ми чекаємо вашого поблакитнення, воно сприятиме». Таким обіцяє бути зміст майбутнього нашого прагматичного життя. І от такою мені відкрилася переможна «блакитна ідея».