- Дед по линии матери у меня русский - Ковалев."
 

- Поневолені етноси часто мімікрують під етнос панівний. Українці у цьому списку не перші і не останні. Чим мотивувався ваш дід чи прадід, коли своєму українському прізвищу надавав російського звучання, не суть важливо. Хотів він вижити чи просто добре жити, ми йому не судді. Незалежно від діянь наших предків ми їм маємо бути вдячними за те, що ми прийшли у цей світ. Слова "коваль"  немає в російській, і був би ваш дід росіянином, був би Кузнецовим. Але, імхо, якщо ваш дід мав можливість змінити закінчення свого прізвища, то, швидше за все, він міг змінити і корінь. Чомусь він цього не зробив... Може, він хотів залишити для вас місток, по якому ви зможете повернутися додому. Подумайте над цим.
                                                                                          З розмов у ординаторській ДД
 

 

- Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями,
  Бо москалі — чужі люде, роблять лихо з вами!
 

У повітрі повисла незручна тиша. Та й з чого б їй бути зручною, якщо ці слова мій дід, Лісовський Григорій Якович, промовив на моєму весіллі як поздоровлення. Я зиркнула на сестру, вона ледь помітно повела чорними бровами: дідусь щось таке утнули  від хвилювання, хотіли вірша врізати, от і вийшло: фрукт - яблуко, поет - Шевченко, лірика - чорні брови. З облич гостей я читала, що й вони трактують це непорозуміння саме так. Хтось, оговтавшись, крикнув: "Гор-рька!" і широкой русской свадьбе знову забракло місця.
 
Мені знадобилося майже 20 років, щоб дійти до того, що ж насправді тоді відбулося. І навіть не зрозуміти - відчути. У мене просто заболіла та сама частина душі.
 
Видає чоловік, українець, заміж свою онуку. Старша вже давно  -ова, менша - годину тому стала  -іна. Син першої вивчає в школі українську, як другу іноземну. А оскільки першою, англійською, займається ще й з репетитором, то й знає значно краще. Гірким було моєму дідові  весільне частування, адже на тому весіллі закінчувався його український рід.
Кохайтеся, чорнобриві ...
 

Я не відношу себе до науковців, але часто себе до них відвожу. Цікаві вони хлопці, хоч і  дещо засистематизовані. Але часом від цього є неабияка користь. От, наприклад, перш ніж вирішувати якусь проблему, вони домовляються про вихідні дані і про терміни.
 
Для окреслення вихідних даних проведемо рекогносцировку. Що ми маємо на довіреній нам Богом території? В очі впадає русский бунт. Бессмысленный и беспощадный. Йому протистоїть український фронт. Перший, він же останній.
 
Тепер про терміни. Момент досить важливий, бо достатньо назвати речі своїми іменами, як частина учасників нашої задушевної дискусії переміститься з рингу за канати.
 
Отже, три джерела і три складові частини українського російськомовства - імміграція, окупація, мутація.
 
Імміграція - в'їзд чужоземців до якої-небудь країни на постійне проживання.
 
Окупація - тимчасове насильницьке захоплення чужої території.
 
Мутація - раптова зміна спадкових ознак і властивостей організму.
 
З іммігрантами та їх нащадками у нас немає предмету спору, адже якщо людина переїжджає зі своєї країни в іншу, значить їй ця країна подобається і не в її інтересах перетворювати нове місце проживання на клон старого. Тези на кшталт, "ми в свій час їхали не в Україну, а в N-ську область Радянського Союзу" не дуже переконливі. Ті ж  кримські татари, наприклад, не влаштовують мовний сабантуй узбекам, марійцям та казахам, а знай собі повертаються в рідні місця. Звісно, тема імміграції далеко не безпроблемна (у німців - турки, у французів - алжирці), але її гострі кути створюють точки дотику, по яких можна вести толерантні бесіди, що й робиться в європейських країнах.
 
Якщо ж іммігранти починають підпалювати землю, на яку вони прийшли, вимагаючи для свої мови/культури тих прав, що вони полишили на своїй історичній батьківщині, то тему імміграції закругляємо, бо з цього моменту мова вже йде про окупацію. Але прошу не збуджуватися тих землевласників, кому посеред городу ввижається здоровенна каменюка. У нас із вами теж геть-чисто відсутня тема для дискусії. Якщо глаголів - два, а вижити має  лише один (історія, як і голод - не тітка), то, зрозуміло, немає проблеми пошуку істини, є проблема виживання. То ж тут - Бог вам в помощь!, а до свого ми самі помолимося.
 
З цієї трійці у нас є про що поговорити хіба з мутантами. А позаяк це розмова сімейна, знімайте, любі хлопчики й дівчатка, боксерські рукавички, сідайте кружка, поварнякаємо.
 
Не спішіть реготати чи дивуватися зі вжитого мною слова. В лінгвістиці є термін "вернакула" , що означає говірку невеликої, замкненої групи осіб. Речі, про які йтиметься далі, дійсно будуть зрозумілими тільки тим, хто відчув на власній шкірі, як воно жити в окупованій країні, не промутувавши.
 
Біологи розглядають мутації як рушійну силу еволюції, де несприятливі мутації - видаляються з генофонду природнім добором, в той час як сприятливі мають тенденцію до накопичення. Зміна мови спілкування відноситься до генеративних мутацій, тобто таких, що можуть бути передані нащадкам.
 
Мутанти бувають першого, другого і третього роду. Я належу до першого. Частина моїх друзів - до другого. Є серед знайомих і мутанти третього роду, але то вже важка форма.
 
Мутант першого роду - це людина з україномовним дитинством, яка для того, щоб ствердитися у дорослому світі, має - або прийняти правила цього світу (чужие здесь не ходят), або витратити своє життя на боротьбу з ним. А вчорашньому десятикласнику - 17-18 років. І щоб бути нарівні зі своїми  російськомовними ровесниками йому треба бути на голову вищим. Якщо він прибув із провінції, а непромутовані екземпляри збереглися, головним чином, саме там, то має подолати іще один високий бар'єр - свою провінційність. Над провінціалами насміхаються у всьому світі. Згадайте хоча б д'Артан'яна. А для жінок існує ще і третій бар'єр, адже світ, у якому їм треба буде стверджуватися, належить чоловікам. Принаймні, чоловіки в цьому переконані. Можна розмахувати шаблюкою, кричати про слабкодухість, я не раз чула подібні докори на свою адресу, але вони чомусь лунали російською мовою.
 
Мутанти другого роду - це люди, батьки яких вже пройшли судомний процес роздвоєння язика і подальшого відмирання рудиментарної його половини. Чим значно полегшили своїм дітям вступ до дорослого життя. До того ж позбавили своїх чад тягаря відступництва. Мутант другого роду ще чує українську від діда з бабою, але сам до них  звертається вже російською. Я знаю одну мутантку І роду, яка нікому не дозволяє розмовляти українською зі своїм сином, 2000 року народження. Її маман-пенсіонерка, яра прихильниця молодожона, у минулому - директор сільської школи, делу дочери верна. В результаті їх зусиль, це дитя, познайомившись зі своїм троюрідним братом, із плачем біжить до бабушкі: "Я не панимаю, што он говорит!"
 
Про мутантів третього роду можна сказати коротко. Це - манкурти. Якщо мутантам першого роду для запуску механізму регенерації іноді достатньо вийти на Майдан, мутантам другого роду ідея повернення приходить, як усвідомлена необхідність (тільки не кричіть тут про пристосуванство - процеси регенерації значно глибші і інтимніші), то мутантів третього роду занадто довго вчили ненавидіти. От і з'являються на світ божий різні  *евченки зі своїми гумово-резиновими проблемами. А все тому, що їх батьки в свій час скористалися бракованим "резиновым изделием" замість того, щоб застосувати надійний гумовий засіб. І якщо вже людина має такий нездоровий інтерес до латексних виробів, то достатньо заглянути до словника, щоб переконатися, що русское слово "резина", як і українське "гума", насправді грецькі і означають "смола, камедь". Про манкуртів я вже згадувала на початку розмови. Але то - клінічний випадок. Колеги, ми його втрачаємо! А якщо без жартів, я не вірю, що розумна і освічена людина співатиме панегірики есересеру. Інша справа , якщо за ці співи платять гроші. Мій знайомий якось сказав: "У кожного в голові свої таракани. Просто у декого вони ВЄЛІКІЄ". Звісно, відсоток пацієнтів із вєлікімі тараканами серед представників третього роду більший, ніж в середньому по лікарні, але на те у нас і божевільня. Левова частка цих божих і вільних людей свої українські прізвища щиро вважають типично русскими фамилиями і, заперечуючи при цьому існування української мови, заперечують по суті самих себе.
 
Для ілюстрації кілька коротких історій.
 
І рід.
Зі мною у групі вчилася дівчинка, як тоді казали - из приличной киевской семьи. Пам'ятаєте в "Чародіях": "Он мужчина видный, она тоже хорошо одевается..." Якось вона розповідає: "Я вчера потеряла свой конспект. Так весь вечер шукала!" Німа сцена. Бояриня стає лицом червлена, бровьми союзна. Для тих, хто не зрозумів: це був провал -  вона вдома з батьками розмовляла українською. Я не знаю, як в інших інститутах, у нашому - група з першого ж дня розділилася на групки  украіно- і російськомовних. Зрозуміло, що діти із приличных семей говорили російською. Подібних історій у мене повна торба. В ній і подружка-киянка, яка в моїй присутності розмовляла з україномовними батьками російською, в ній і друг-киянин, якого кондубасило від слова "узвар", бо є нормальное название - компот из сухофруктов. А мама його говорить дуже красивою українською.
 
ІІ рід.
Моя шкільна подруга після закінчення школи, успішно промутуваши, вийшла заміж за мутанта другого роду і поїхала з ним в посьолок Мірний Архангельської області охороняти ядерні боєголовки. Час там ішов згідно теорії Айнштайна рік за півтора, то ж подружжя швиденько впоралося з покладеним на них завданням і повернулося до великого міста на Дніпрі, ближче до гирла. Якось, погостювавши у мене, подружка приїхала додому і заговорила материнською мовою. На що почула від чоловіка: "Разгаварівай, пажалста, на чєлавєчєском язикє!" Воно б і лепсько, та тільки ж батько цього чєлавєка чєлавечєскім язиком володіє, як Азаров людською мовою. Та й прізвище його - Сидорченко - таки людське, а не чєлавєчєскоє..
 
ІІІ рід
Заманулося нам якось у Хижках пустити трохи грошей на вітер - влаштувати феєрверк. Але для цього треба ті гроші мати, нє? Люди ми серйозні, з кучмою по селу ходити не стали - відкрили національну банку. Точніше, закрили. А що бізнес-плани мали потужні, то й банку взяли трилітрову. Закатали кришкою, прорізали дірку, полягали на пляжу голічерева, стали чекати. Гроші не йдуть. І тоді провідний банкір, що то - голова!, оголосив на теренах села український день. Хто скаже руське слово - пхай до банки гривню! Добірне товариство прополоскало горлянки горілкою, та й защебетало по-солов'їному. Але совкова закваска давалася взнаки - банка почала наповнюватися фінансовим ресурсом. Особливо сприятливою кон'юктура ставала, коли хто-небудь із сибірським корінням зачинав виголошувати довгу промову. Не витримуючи інтелектуального навантаження, викликаного синхронним перекладом російських думок на українську мову, златоуст із криком: "Да гори оно все!" кидав до банки зім'ятого Грушевського і на високій ноті закінчував свою пламенную речь. І лише у однієї людини ця забава викликала роздратування. Товариство до неї: "Ну, Ірусику, ну, давай!, весело ж, ось тобі грошики!" Ірусик відбивалася від розвеселілого гурту, криючи і гурт і мову словами неліцепріятними. Я ж кинулася захищати Ірусикове право на свободу віросповідання. Це, власне, і вся історія. Останній штрих. Прізвище Ірусикового татуся - Коломієць, а матусі - Христенко.
 
Якщо росіяни не дочитали до кінця мого манускрипту (я й сама не цікава до чужих сімейних справ), скажу в пустоту, сказане слово не зникає.
 
Тим, хто кричить, що ненавидить усе українське, що ми не маємо майбутнього, скажу: ми пережили і гунські часи, і варязькі, і польські, і московські. Багато етносів, що приходили сюди панувати, давно зійшли з історичної арени, а ми є, і ви нічим не можете нам зашкодити, бо нами рухає любов до СВОЄЇ країни, а вами - ненависть до ЧУЖОЇ.
 
Своїм же друзям-росіянам, незнайомим людям, що живуть на цій землі, люблять її, вважають своїм домом, скажу: немає нам з вами чого ділити. Ця земля не належить ні нам, ні вам - ми належимо їй. І ніхто не сміє указувати вам, якою мовою розмовляти зі своїми дітьми, а як, бува, хто із жаром закликатиме вас переходити на українську, посміхніться і не судіть його, просто у людини болить у тому місці, де знаходиться серце. Якщо це ваш друг, вивчіть з десяток українських слів, навчіться вимовляти їх з теплом - йому буде приємно. А якщо вашій дитині потрібна буде українська мова для успішної кар'єри, то вона вивчить і її, і ще з п'яток європейських.
 

І кілька слів до голих тамерланових онучат: регенеруйтеся, господа, регенеруйтеся!
 
Все тече, все міняється ... В той чи інший бік ... Процесом, протилежним регенерації є дегенерація.
 
Дегенерація - 1. Процес руйнування органів або клітин організмів чи ослаблення їхньої      
                         діяльності. 2. Зниження життєвості у кожного наступного покоління    
                         організмів порівняно з попереднім; виродження.
Регенерація - 3. Відновлення яким-небудь організмом утрачених або пошкоджених
                        органів і тканин.
 

Як добре гратись в українців
В кав'ярні тихій, віч-на-віч.
Посеред міста наодинці ...
Облиш, пусте, не в тому річ.
 
Не про небесну мова кару -
Про те вирішувать другим.
Що скажеш дідові Захару,
Коли зустрінешся із ним?
 
Там, де родина серед жита
Топтала вікові стежки,
Там зараз родіна немита
Лама березові гілки.
 
Вона ламала, всюдисуча,
Народну долю і талант
І ось тепер в її онучах
Блукає двонімий мутант.
 
А я несу у дім підкову,
Щоб моя донька вечорами
Співала дітям колискову,
Почуту від моєї мами.
 

P.S.
“Мова зникає не тому, що чужинці її не вивчають, а тому, що свої більше не вживають її”.    
                                                                                                       Баскійський поет Х.-М. Арце