Я хочу бути політологом. Або експертом. Ну, щоб мене в телевізорі показували. Щоб, значить, стоїть собі журналіст збоку, а камера так – раз. На мої руки. А я так картінно їх опа – в сторони. І погляд в небо. І так глибокодумно, щоками, наче Карасьов, багатозначно,  гривою – чисто Погребинський,  твердо в очі в очі, мов Корчинський і губами плям – викапаний Джангіров! А за кадром голос: «на питання, «А чи можлива нова коаліція БЮТ і НСНУ і, якщо можлива, то коли?»  відомий політолог та експерт  Канаріс сказав…»
 
І тут камера дає  крупненько так мої окуляри, які не залишають сумніву у компетентності і мій ніс, який породжує сумніви у національності:
 
«Коаліція можлива у тому випадку, коли співпадуть не обведені ручкою дати, на календарику, який носить в сумочці прем’єрка, з такими ж, на календарі бджоляра, який висисть у кабінеті президента. І тільки тоді.»
 
А ще, я можу авторитетно транслювати думку народу. Бо я сам від народу недалеко. Осьо я, а напроти мене – народ. Він з Закарпаття і продає парадички. Файні, круглі як дівоче коліно і смачні, як перший поцілунок. Він веселий і, неповторною закарпатською говіркою та безпосередністю бездоганно пасує до гомінкого базарного тла. «ПАмідори городОві, тАки-тАки зИрвані, дорогов ниразу не кИвані, нич не биті, сонцьом налиті!», - золотозубо блискає народ, сидячи на бампері бувалого «фольксвагена», вщерть запакованого тими ж помідорами.  З таким народом політолог може одразу ж бути і соціологічним інститутом – при проведенні опитування вибірка ґарантує майже стовідсоткову точність результату. Тому, прикупивши помідора, можна й спитати:
- А вам при кому краще всього жилось: Кравчуку, Кучмі, Януковичу, Ющенку чи Юлі?            
- Е, мой! При Бальозі. У нас бензина на гривень дешевша, чим у вас!
 
А ви кажете, що народ не знає своїх героїв. Знає! Ого! Він про тих героїв стільки знає, що навіть не дивується, коли йому «к.рва з косою» про «уркаганів-гінекологів» з телевізора розказує. Але ж стиль! Віктор Федорович по–жизні не попадає в тєму, бо тільки його видресирували говорити довгі речення з суфлера без артикля «бля» і не поминати козлів всує, як стало модно розумітися на баранах і уркаганах… О, зла доле, ти приносиш подарунки до Віктора Федоровича на мить пізніше потрібного часу! Якби воно зараз, то не треба було б Віктору Федоровичу тратитися на купівлю титулу проффесора на далекій Каліфорнійщині – цілком вистачило б освітнього рівня і словникового запасу здобутого там, де молодого Віктора, за офіційною версією, аж два рази не було…
 
Схоже, що ми небагато змінилися за останні тисячу з гаком років – колись просили варягів, щоб прийшли та правили нами, нині, той самий народ на базарі мені каже, що керують здебільшого шотландці…  Ага так і кажуть – все буде добре, якщо ті «скоти» на горі не зіпсують… О! Пардон, неправильно поставив наголос – наші скотИ описані не Бернсом, а Оруелом у «Фермі тварин», отже до шотландців та й до людей взагалі, якщо вірити Пояркову, відношення не мають. У Оруела, правда, здебільшого свині фігурують, а у нас – барани та кози. Одних хочеться пожертвувати, іншу – припнути за роги. Бо, судячи з її декларації про доходи, вона чисто тобі хрестоматійна Дереза – за три копи куплена, а враховуючи складну політичну кар’єру, ще й півбока луплена. А поки що, ми стоїмо на воротях у червоних чоботях та слухаючи про місточок, листочок, грабельку і крапельку впереміш з «фєнєю» очманіло спостерігаємо боротьбу за головну хатку у нашому колгоспі, яка потроху починає нудити.
 
Справді, чого стільки тягнути? Для чого всі ці кокетливі танці навколо почилої коаліції? «Наша Україна», наче остаточно з'їхавши з глузду, висуває умови свого повернення в демократичну сім’ю, діючи за принципом «піди туди, не знаю куди та зроби то, не знаю шо». Вимога до БЮТ висловити позицію по Грузії, засудивши російську агресію, виглядає дещо дивно, враховуючи те, що НСНУ так і не спромоглася висловити свою заяву щодо грузинсько-російської війни маючи аж 4 проекти такої заяви та не прийнявши, в результаті жодної.  БЮТ, натомість свою позицію висловила і, як би там не було, у ній нема нічого поганого для Грузії і нічого доброго для Росії. Які претензії? Стриманий тон таких заяв дає привід президенту і його сантехнікам звинувачувати у зраді державних інтересів Юлю, а розгнуздані слововиверження професійного православного Дмитра Табачника, схоже, нікого не шокують. Оцініть пасаж Музейного Діми:
 
«Первое чувство, которое возникает от действий украинской власти до и во время цхинвальского кризиса, – жгучий стыд. Ведь именно поставленными Ющенко танками Т-72 давили в Цхинвале женщин и детей, именно украинскими ЗРК Бук-М1 с львовской обслугой сбивали российские самолеты, именно украинский горный спецназ «случайно» оказался в Грузии за несколько дней до начала агрессии.»  Версии    
 
Львівську обслугу грузинських ЗРК Діма, очевидно, знає з тих часів коли крав старовинні документи з Львівського музею, бо навіть Наймирніша у світі Армія, крім українських транзитних номерів у Грузії не знайшла більше нічого такого вартісного, щоб трішки постріляти у «хахлов». Помилився Борис Вікторович Колесников коли назвав Діму «дешевим клоуном». Це клоун дорогий. Він нам дорого обійдеться.
 
У світі є поняття «православний поп», Дмитро Володимирович Табачник народив поняття «православний поц». І там така поцавата вся партія, яка вустами Віктар Фьодрича витворила заяву про  потребу визнання Південної Осетії та Абхазії поставивши себе на один щабель з такими поважними у світі політичними силами, як «Хамас» та «Хезболла». І з цими людьми ведуть переговори про створення коаліції ОБИДВІ «демократичні» сили! Просто дивина! Це демократичні, про-європейські і про–українські сили! Принаймні, так пише на різноманітних їх рекламках. Схоже, перед майбутніми виборами на бігбордах НУ і БЮТ, щоб бути правдивими, ліпше писати те коротке слово з трьох букв, що його пишуть на парканах – бо за парканами, як правило будова, а за цими партіями – члени. У непристойному значенні цього слова…
 
Дивина на цьому не закінчується. Наш дорогий Тато Нації поїхав до Америки і, як виявилося, єдиною вартісною причиною туди з’їздити було бажання пожалітися на те, що Тимошенко хотіла повернути у державні службовці Медведчука. Я думав, мене вже нічим не можна здивувати але те, що президент суверенної держави жаліється політикам іншої держави на свого прем'єр-міністра та ще й з приводу кадрових питань, оперуючи поняттями, «а що було б якби», «а добре що не» і «Медведчук плюс Тимошенко дорівнює кака» на фоні палкої любові до решти кадрів з СДПУ(о) вражає просто до глибини душі. Я не знаю, як акцептувати цю унікальну амбіцію. Чесно. Мені здається, що це нові виклики для України. І, по-моєму, ми щось десь губимо… Якісь шанси чи що?
 
Але облишмо пусті розмови про юридичне оформлення коаліції і помилуймося її фактичною результативною роботою. Прийняла Верховна Рада нові «Правила дорожнього руху». Ну що ж, я вас вітаю! Всіх. Бо це нас всіх торкнеться. Хороша ідея була реалізована звичним для наших державних мужів булгаковським методом «лікувати подібне подібним». Логічно поміркувавши, що на дорогах відбувається те, що можна охарактеризувати влучним словом «жопа», вирішили створити для всіх учасників дорожнього руху «жопу» законодавчу у вигляді нових ПДР. За планом нашої влади «жопа» на дорогах має зіткнутися з «жопою» в законодавстві та взаємно побороти одна одну. Теорія прекрасна, як нові розміри штрафів, збільшені більш ніж у десять разів.  Відтепер за розмови по мобільному за кермом ви заплатите 500 гривень штрафу, за не пристебнутий пасок – приблизно 200, за перевищення швидкості від 500 до 700 гривень, за водіння у нетверезому стані – до трьох з половиною тисяч.
 
Я за наведення ладу на дорогах але я знаю, що наше ДАІ – ці суворі люди зі смугастими паличками в натруджених руках – є великими шанувальниками інтимної лірики Лесі Українки. Звичайно, вони поважають і Тараса Шевченка але реально – це найпослідовніші прихильники Григорія Савича Сковороди. Філософи. Люди з шляхетним хобі – боністи та нумізмати. Люди безмежно щасливі, бо мають прекрасну нагоду колекціонувати грошові знаки без відриву від місця праці. Я думаю, в нових умовах, швидко пройде заміна приватного автопарку співробітників ДАІ усіх ланок і значно покращиться якість їх нього життя. Ось вона – не показна, а справжня турбота про працівників ДАІ! Якщо б депутати потурбувались ще і про безпеку на дорогах, то очевидно, що вони могли б організувати кілька слідчих комісій з приводу бездіяльності правоохоронних органів чи навмисного прикриття фігурантів резонансних ДТП – Петросяна, Нефедовича, Каліновського та багато-багато інших.  Поцікавились би роботою прокуратури на цей предмет. Але парламент не може розпорошуватись на дрібниці, він повинен хоч комусь зробити добре. От і зробили.
 
Я не вірю, що у ясновельможних представників законодавчої влади, у відповідних представників влади виконавчої, нема розуміння того простого факту, що поки в Україні президент Франклін має більше влади ніж президент Ющенко, поки Леся Українка вирішує більше проблем, ніж Юлія Тимошенко – нові правила працюватимуть тільки і виключно як посібник Наполеона Хілла для працівників ДАІ «Думай і багатій».  Жорсткі покарання водіїв за порушення, при повній відсутності контролю за ДАІ та навіть спроб його реформувати і очистити – це шлях до того, що вбивці на дорогих автах ще легше зможуть відкупитись, а решта водіїв просто оплатять черговий «Каєн» якого небудь Кожі. До речі, я розумію чому Кожа хоче повернутися до лав «Кобри». Чи як там вона зараз називається? Бо тоді, за два дні роботи, він зможе стати тим, хто не тільки пошле Яценюка подалі, а й прийшовши до Верховної Ради просто наб'є пику тому, хто замість того, щоб чемно сходити туди, куди його послав офіцер ДАІ сам відправив офіцера! Резюмую – нові правила кажуть: «Хочеш кататися – умій і грошики возить!»  Куди? А МРЕВ його знає…
 
А гроші не вода. У тому значенні, що їх на всіх не вистачає. Цікаво проаналізувати на що ж найбільше не вистачить у наступному році? На медицину, освіту, армію? Ще не знаю. Знаю тільки, що у дитячій інфекційній лікарні мого рідного міста справжнє свято, бо там перекрили дах. Це стало можливим через те, що на ремонт лікарні виділили на 2008 рік 100 тис. грн. Зараз лікарі мають зухвалі надії на те, що хтось їм проспонсорує купівлю інгалятора – небулайзера Омрон С29 за 1200,00 (Одну тисячу двісті гривень), бо практично вся наявна медапаратура не тільки вичерпала свій термін служби, а й списана. Її ремонтують як можуть і далі використовують з завмиранням серця клацаючи тумблерами і чекаючи, що це вже останній раз вмикається який не будь апарат. Зрештою, вони б і самі скинулись та купили той інгалятор але справа у тому, що лікар з 25-літнім стажем, на півтори ставки, має зарплату «чистими» якраз ту саму  тисячу двісті гривень. Це найвища зарплата у лікарні.
 
А всього за 80 кілометрів знаходиться польське містечко Перемишль, де найнижча лікарська зарплата складає тисячу двісті злотих,  за сьогоднішнім курсом – це 2640,00 гривень. Це у доктора, який щойно тільки почав працювати і не має жодного досвіду і додаткового навантаження – чергувань та ін. Про рівень польських цін можна судити хоча б по тому, що наші співвітчизники ще зовсім недавно, до запровадження шенгенських віз, везли з Польщі продукти харчування та різноманітний крам, який чи не вдвічі дешевший від аналогічного, що продається у нас.  Мимоволі, я порівнюю сто тисяч гривень на рік, «вибитих»  для ремонту приміщення лікарні, про які з гордістю, як про перемогу, розказували наші лікарі з півтора мільйонами злотих на місяць, які складають бюджет Перемиської лікарні. Це 3,3 млн. гривень! В місяць. Ви знаєте, мені здається, що це мабуть і є та лікарня нашого майбутнього на яку з помпою збирали кошти «маленькі» та «великі» українці. Тільки для поляків – це сьогодення, а для нас – туманне і непевне майбутнє…
 
Зате які у нас перспективи! Нам весело - полякам нудно. Мені їх шкода – до них не привозять Пола Маккартні і «Квін». Вони не знають, скільки коштує запросити «зірок» естради  на день народження колишнього президента у найбільший зал країни з телетрансляцією по загальнонаціональному телеканалу. Ми теж цього не знаємо. І це, мабуть, добре, бо якщо б співставили річний бюджет будь-якої української районної лікарні з гонораром Колі Баскова за «шарманку» для Люди, то… А що «то»?  Кому я кажу «то»!? Країні, де стокілограмовий лось чотири роки тому мокро і з запахом впав від кинутого в нього яйця? Країні, яка і далі вважає, що це підмочене непорозуміння, разом зі свитою «дешевих клоунів» має право претендувати на звання одного з національних лідерів?!
 
Унікальна нація!