Було написано у 2006-му році, тому не дивуйтесь, що говориться про той час. Але зараз це все абсолютно актуально, тим більше що у 2006-му році Тимошенко вибрала третій, свій шлях – тягти Ющенка на своїх плечах скільки було сил, їй навіть вдалось врятувати його від імпічменту та тимчасово відтіснити "регів" від влади. Зараз можливості такого вибору в неї не буде, сам плин подій поставив її у ситуацію "або-або". Тож витягнув цю стару статтю для того, щоби, можливо, у нових реаліях хтось побачив для себе щось цікаве і потрібне. Про Губських, та інших "Юліних любих друзів" було написано в інших статтях, потім колись ще й те викладу, так що питань "а де про Губських" прохання не задавати, все є, тільки не конкретно тут.
___________________________________________________________________________________________________
 

 
Що ж, підіб’ємо деякі підсумки подій. Можна сміливо казати, що 3.08.2006 року помаранчева революція завершилась. Скінчилася одночасно і поразкою, і перемогою. Як це не парадоксально. Але варто проаналізувати, що для нас означає це закінчення, і чим нам може обернутися наступний перебіг подій.
 
Помаранчева Революція – це унікальна у своєму роді революція, яка була цілком і повністю зраджена майже всіма своїми лідерами. Практично жодна з програмних засад революції не була виконана, проте вона зуміла породити ідеали, бажання здійснити котрі лише міцнішало з кожною новою зрадою чергового лідера революції. Швидше всього так сталося тому, що та Революція не була революцією у повному розумінні цього слова. Це була народна стихія, активація свідомості величезної кількості людей, поштовх до пошуку в до того незнаних та невідомих більшості України краях – пошуку мрій про Нову Україну та пошуку нової самоідентичності нації.
 
У національному плані лідери Революції відображали два потоки свідомості народу: лінію Ющенка та лінію Юлі. Лінія Ющенка була якнайбільше поєднана з давньою Україною, її історією, традиціями, світоглядом та способом політичного мислення. У своєму вищому вольтажі це була спроба вирішувати абсолютно всі питання в мирний, ненасильницький спосіб, властивий особам духовного сану, що відповідало як психології землеробів-гречкосіїв, так і психології брамінів-священників. Однак у найнижчому вольтажі це була безпринципність, схильність до зрад, безвідповідальності. Це був егоїзм. Крім того комплекс характеристик, які Донців у свій час цілком влучно висловив, як «психологію свинопаса», психологію людини, нездатної на самостійні кроки, що цілком і повністю залежна, і цілком та повністю керується обставинами свого життя, замість керувати ними.
 
Той час, який ми звикли називати   зародками демократії, тобто час у проміжку між Революцією та остаточною зрадою Ющенка, був часом внутрішньої боротьби тієї частини народу, котру представляв Ющенко, цих двох основ: вищого та нижчого. У силі Ющенка було, або по максимуму захистити майбутню Україну, плекаючи паростки нової всередині України минулої, або ж раз і назавжди стати на бік підлості та зрад, і стару Україну, разом із «новонародженим післяреволюційним дитям» вихлюпнути, повністю знищити. Таким чином Новій Україні доведеться поставати з уламків старої, що не може бути простим та безболісним.
 
На жаль те, що сталося 3.08. є явним і безальтернативним вибором саме цього, другого шляху. Даремно зараз нарікають на Тимошенко, що вона недостатньо активно організовувала акції протесту, щоби донести істину до самого Ющенка. Це було неможливим – допомогти йому прозріти чи поділитися з ним власною силою волі, мужності та переконання - він повинен був би зробити свій власний вибір. І в його волі було або вчинити заради народу, або схибити задля власного інтересу. Можна було не пустити Януковича до прем’єрського крісла, але без мужності, гідності і честі, які мав би проявити Ющенко, неможливо було би втримати Україну в її сучасних кордонах, і неможливо було побудувати ту владу, яка потрібна людям. А вибір Ющенка на даний час – це не вибір особисто Ющенка, це вибір тієї частини «позасвідомого» народу, яка не змогла очиститися від минулих зрад та підступів. А оскільки цей вибір психології свинопасів, де панують підступи та дурість, то нині немає новому іншого вибору, аніж народжуватись на уламках старого. Новому, яке буде базоване на чесності, дотриманні своїх обіцянок, незрадливості та справедливості.
 
Велика перемога цих часів, у періоді з 2004 по 2006 р.р., - такого роду психологія в Україні встигла народитися. Психологія, з якої виростуть підвалини цілком нової держави, оскільки не було держав, перед виникненням яких не народжувалась інша психологія, інших типів людей, які й творили інші типи держав.
 
Що ж ми маємо на цей час? Ми маємо ФАКТИЧНУ СМЕРТЬ старого типу української держави. Фактичну смерть тої психології, що утворювала ті типи держави.
 
1)Смерть психології старої України, бо після зради Ющенка, який вийшов на хвилі національно-патріотичних сил, ніхто в новій Україні вже не повірить представникові національно-патріотичних сил, якщо всі його заслуги будуть лише в бутті націонал-патріотом;
 
2) Смерть психології соціалістичної та комуністичної України, оскільки проявивши повну безпринципність та зрадливість, вони залишили від своїх ідеалів лише оболонку, яка вже нікого ні на що не зможе надихнути.
 
3)Початок смерті «русофонської антиукраїни», оскільки Регіони, прийшовши до влади, почали реалізовувати свої СПРАВЖНІ прагнення, а не свої обіцянки виборцям, що примусить незабаром «русофонів» переосмислювати свої позиції або штовхне до партій, подібних до партії Вітренко, що приведе до безвихідної ситуації.
 
Також це початок короткого періоду побудови кримінально-олігархічної в повному об’ємі України, але це також глухий кут розвитку, з якої нічого не може виникнути за визначенням. Не може й не буде існувати країна, у якій діти у школі будуть знати, що чим більше крастимеш, брехатимеш та зраджуватимеш – тим більшу вагу отримаєш у суспільстві, і тим більше шани тобі за це буде. Країна із таким «наповненням» - це не країна, а оболонка, труп, наповнений хробаками. Складно по іншому ставитись до тієї країни, яку ми маємо на цей час.
 
У 2004 ми відмовились від тотальної та миттєвої влади паріїв, покидьків суспільства, але у 2006 році допустили повзучий реванш, який кращий за 2004р. лише тим, що нарешті всі гнилі яйця складені в одній корзині та тим, що «блискавичної бандократії» в «Регіонів» за нинішніх обставин не вийде. Тому в нас є ще час для того, щоби зробити роботу над помилками, перегрупувати сили і отримати повну та остаточну перемогу у близькому майбутньому. Тому, як у не дуже віддаленому майбутньому ця держава або ПОВНІСТЮ щезне з лиця землі, по причині невиконання своєї історичної місії, або народиться новий тип держави з корінням тієї нової психології, яка нині виникла в Україні.
 
Однак змушений чітко зазначити, що цей «повзучий реванш» стався не внаслідок великої сили старого, а внаслідок ще недостатньої дорослості нового. В українського «нового» зараз завдання, як у немовляти Геракла з відомого міфу, якому довелося у колисці задушити двох змій, посланих його вбити. Тому наступну частину я присвячу аналізу причин, які привели до недолугості «нового», а також роздумам про ті шляхи, на яких це нове буде намагатись надалі реалізовуватись.
 
Протест 2004 року виник як завершення багатьох до того історичних циклів. Основним і найголовнішим з яких був цикл, що вимагав винесення «на поверхню» з підземелля кореня давньої України, щоби вона могла знайти свій шлях у нових історичних умовах. 99% ідейно-культурного життя України до 2004 року відбувалася виключно у двох напрямках: «оживлення» старих первнів (традиціоналістський підхід) та приєднання до глобальної світової цивілізації (модерністський підхід).
 
Але ні те, ні інше не виводило душу України з кола давніх ницостей та зрад, традиціоналізм оживляв у свідомості українців будь-яке минуле, у тому числі й це, а модернізм був міцно зав’язаний на поклонінні Зеленому Богу, тому за сутністю ідеології проти вад традиціоналіського підходу нічого проти мати не міг. Оскільки у цій модерністській системі цінностей особиста вигода та політична доцільність може, у принципі, виправдати абсолютно все і запобіжників «вищого ґатунку» у цій системі координат просто не передбачено.
 
І так як ідейно-культурне життя України дуже мало виходило за межі цих двох потоків (точніше виходило, але «протуберанцями», «проривами», без якої-небудь стрункої світоглядної та ідеологічної системи), то не було нічого дивного, що після 2004 року країна опинилася у стані «підвішеності» й стала перед вибором або будувати країну, ґрунтуючись на психології та практиці старих зрад, або народити «зсередини себе» принципово іншу систему координат, і на ґрунті цієї системи координат побудувати нову державу та нову країну. Ющенко довго зволікав і, нарешті, безальтернативно вибрав перше, чим і прирік державу, про яку він у свій час мріяв, на загибель.
Але завдяки зусиллям Тимошенко та багатьох людей, котрі зуміли притягнутись до її магніту, найбільш сильна «підводна» течія сучасної України – це пошуки шляхів реалізації другого варіанту, який не зміг вийти зараз на перший план з багатьох причин.
 
1. Несформованість самої системи координат. Усі погоджуються з тим, що жити треба чесно, що треба будувати СВОЮ державу. Але система поглядів часто являє собою еклектичну суміш першого та другого способу ідейних українських пошуків до 2004 року, що не сприяє експансії системи координат. Оголошена у 2005 році платформа солідаризму – прекрасна річ, але потребує часу для повноцінне «проростання» у суспільну свідомість і, отже, часу для того, щоби дати повноцінні плоди.
 
2. Міцна пов’язаність якоюсь астральною «пуповиною» Ющенка і ЮВТ, яка не дозволила Юлі до 3.08.2006 заявити про себе, як про цілком самостійного та самодостатнього політика. Це відштовхнуло від неї багатьох виборців, особливо на Сході України, оскільки вони не хотіли голосувати за політику Ющенка, і не змогли розгледіти повноцінну, адекватну і самодостатню позицію ЮВТ, яку вона може й хоче здійснювати без залежності від наявності чи відсутності у світі Ющенка- президента.
 
3. Ставка ЮВТ на «краще з гіршого», що проявило себе при формуванні списків БЮТ – Юлія Володимирівна всюди, де тільки можна, намагалась не сваритись з місцевою владою та місцевими «сильними світу». Особливо поганий жарт це зіграло з нею в Києві, де вона могла перемогти, якби виставила свого кандидата, але замість цього переміг Черновецький.
 
4. Недостатнє усвідомлення саме євразійського вектору майбутніх можливостей розвитку України, що схилило її до примітивного ющенківського європоцентризму, який цілком має право на існування сам по собі, але далеко не є всім тим, що може скласти основу основ світоглядних координат нової України.
 

Перші три пункти більш-менш зрозумілі, попробуємо розібратись ближче з пунктом 4, бо саме навколо нього може виникнути найбільше суперечок та непорозумінь. Справа в тому, що люди східних областей України у силі відмовитися від ідей російської імперії, але нездатні відмовитися від ідей євразійства, як такого, і це в них у крові. З цим нічого не поробиш, і з цим нічого не треба робити, кожен має своє, природжене, дане йому Богом.
 
Але немає жодних підстав для того, щоби обов’язково мислити про можливу геополітику України в Євразії, на ґрунті буття сателітним придатком держав, подібних до путінської Росії. Якщо ми хочемо будувати насправді велику державу, то повинні думати не менше, ніж на сто років уперед. І не ставитись до тих територій, які зараз знаходяться в одній політичній системі координат, а завтра можуть знаходитися зовсім в іншій так, як ніби для нас їх не існує. Це не так. Вони існують, і для нас там є свої геополітичні інтереси, їх лише треба сформулювати і доводити до відома інтелектуальної еліти Сходу. Тільки знайшовши достатньо союзників на Сході, ми зможемо знести режим бандократії. А про Європу, то, як мінімум, сучасні кліматичні зміни дають багато підстав до думок щодо ФІЗИЧНОГО існування впродовж наступних ста років Європи у сучасних континентальних кордонах. І примушують задуматися стосовно сенсу занадто тісного входження в економічні структури, що цими змінами будуть значно зрушені. Взяти найкраще з європейської системи координат і запровадити у себе не одне й те ж саме, що бездумно мавпувати чужі зразки.
 
Сказане хочу підсумувати наступним: необхідні невідкладні, системні та масштабні кроки по кристалізації, формулюванню нових світоглядних та ідеологічних моделей, та доведення їх до думок та сердець тих людей, розбуджених Революцією, які зараз ці ідеї настирливо шукають. Вибір Ющенка ставить жирний хрест на всіх спробах «задравши штани» устрибнути до Європи, або «виростити» нову систему координат усередині старої, тому є час оглянутися, поміркувати й модифікувати позицію. І саме від успіху у цій, фундаментальній, частині всього майбутнього й буде залежати весь подальший перебіг подій.
 
Завершу статтю аналізом деяких найбільш явних тенденцій політичного майбутнього, з якими не можна не рахуватись, і з якими ми вже стикнулися.
 
Почну з аналізу майбутньої діяльності «Регіонів». Тут простіше за всіх.
 
Вони прийшли до влади з дуже простими намірами. А саме: монополізувати владу, «підгребти під себе» усі фінансові потоки, які можна підгребти, для цього по максимуму «зачистити» простір політичних та фінансових конкурентів. Питання мови, державності, соціального захисту і т.п. для них глибоко вторинні, якщо це буде задля їхніх ОСНОВНИХ інтересів – введуть завтра другу китайську. Я не думаю, що вони хоч за якихось обставин виконають свої передвиборчі обіцянки стосовно мови і т.п.: Їм, навпаки, вигідна така «резервація», яку на виборах завжди можна налаштувати голосувати «проти української мови». Тим більше, що зараз все можна спихнути на Ющенка і його «Універсал». Їхній план простий: зараз ствердитися в тому, на чому сторгувалися з Ющенком, потім Ющенка прибрати, а потім монополізувати всю владу самим. Бажано прибрати Ющенка так, щоби перевести всі стрілки на Тимошенко, щоби паралельно, «під шумок», нейтралізувати й Тимошенко. Тобто, не так довго чекати або імпічменту, або вбивства Ющенка, або ще чогось у такому роді, і на цьому критичному етапі все буде залежати від мудрості та адекватності дій ЮВТ.
 
У питаннях того, щоби здати нас «із тельбухами» Росії – то тут усе неоднозначно, занадто активно на Януковича у 2005-2006р.р. працювали американські політтехнологи. Присутність «Нашої України» в коаліції забезпечила б взаємо виключність інтересів: одним було б вигідно дешевий газ, іншим – «європейські тарифи», так що поки Ющенко «при дєлах» буде доволі цікава патова ситуація, у якій Путін буде бити по головах обидвох – як НУ, так і «Регіонів», що може спровокувати цікаві суспільні колізії. Про так речі, як обвал гривні задля вигоди експортерів це і так зрозуміло – тому запасайтесь доларами хто може. Соціалістів та комуністів не аналізую, тому що вони в жодному випадку провідної ролі не грають і грати не будуть.
 
Стосовно того, що стосується БЮТ – то, окрім наведених угорі пунктів, необхідними кроками, без яких нічого не буде, було б наступне:
 
1) постійна дія громадських приймалень БЮТ, куди зверталися б за допомогою люди, ображені діями влади;
 
2) формування, починаючи із сьогоднішнього дня, мобільних загонів з людей, що пройшли військову підготовку та найширшої, РЕАЛЬНОЇ роботи з симпатиками БЮТ у всіх можливих конфігураціях, а не як з благополучно проваленим проектом «громадський помічник». Підготовка до адекватної та пропорційної реакції на майбутні спроби повної узурпації влади, які неминучі. Реакції, що буде випливати з інтересів тих людей, які повірили в можливість нової, чесної України й почали співпрацювати з БЮТ, а не з законів, написаних олігархами задля утримання своїх привілеїв недоторканними. Базуючись на основному принципі «народ – основне джерело влади» та таке інше.
Інакше кажучи треба виходити зі стану перманентної опозиції у стан самодостатньої, повноцінної та потужної політичної сили, побудованої навколо певної світоглядної системи координат, а не тимчасових бізнес-інтересів.
 
Ще після даного рішення Ющенка в Україні неминуча радикалізація суспільства, активізація суто націоналістичних та навіть фашистських рухів як проукраїнської, так і антиукраїнської орієнтації. Не виключено, що у країні загримлять вибухи й буде зроблено максимум спроб списати це саме на БЮТ, і з БЮТ на ґрунті цього «розібратись». Інакше кажучи, оформлення «антикризової коаліції» є початком широкомасштабної, затяжної та системної політичної та економічної кризи, з якої ми вийдемо або шляхом зникнення держава, або шляхом утворення держави принципово на інших засадах, ніж було досі, принаймні, на принципово інших засадах у зародку та перспективі.
 
Хочу завершити цю статтю такою думкою: не треба боятися бути зрадженим, треба боятись самому зрадити. Треба боятися не побачити вчасно у чому саме полягає твоя місія, покладена на тебе Долею. Бо якщо не побачиш – Доля тобі не допоможе й будеш довго ходити манівцями. І тоді інші змушені будуть брати на себе те, чого ти так і не зробив. Тому дай нам Боже вирости, побачити і здійснити свою долю. Тоді всі Януковичі та Ющенки будуть лише допомогою. Якщо ми будемо відповідати тому, чому нам належить відповідати – то ніщо не зупинить нас від отримання того, що нам належить отримати. Шануймося, і все залежить від нас самих.