Всякий человек хочет, чтобы сосед его совесть имел, да никому, видишь, не выгодно иметь-то ее. Максим Горький. "На дне"
 
Останні події остаточно розвінчали  казки про «нові лиця»  в політиці. Чмо (ой, обмовився, треба ж - мачо) Тигипко прибіг на задніх лапках «за шмат гнилої ковбаси», Сєня-Кролик біг-біг, біг-біг, а йому прем’єра не дали, то він знову буде робити гоноровий вигляд.
А ось ми, дурдомівці. Патріоти, чесні люди, інтелектуали (недостаюче прошу дописати).
 
Ми могли б стати хорошими урядовцями? Спрощу питання (бо хороший урядовець це і професіонал, і розумник і т.д. і т.п.) – хоча б чесними урядовцями? Поклавши руку на серце?
 
Всі мої знайомі нарікають на корупцію. Зокрема в освіті. Моляться перед візитом до лікаря щоб не попасти до тлумка з купленим дипломом. Жаліються, що вчителька не годна розв’язати задачу за 7 клас. І кожен відкладає гроші – бо «скоро мій малий(мала) школу закінчить, треба його до інституту запхати». І пхають. І не москалі їх заставляють.
 
Реальна історія. Знав я колись одного учня. Файна дитина, але Бог дав йому інтелект, який зупинився на табличці множення. Його навіть кликали так, зменшено – Микольцьо. З школи у нас випускали і випускають всіх. Закінчив і він, отримав у атестат «законні» трійки. Пройшли роки. На зустрічному вечорі в школі зустрічаю я свого Микольця. Що ти тут робиш, це ж не твій клас  на зустріч прийшов? – Я… тут.. працюю. Я був у глибокому нокауті!  Але що ж, тато фермер… Багато биків та свиней зажило смерті заради Микольцьової вищої освіти…
 
В нас всіх уже почалася моральна шизофренія – наша свідомість роздвоюється. Ми піднімемо у гастрономі загублену гривню і віддамо власнику, за символічну пляшку повернемо знайдений телефон, але якщо знайдемо чемодан з грішми – тоді як?
 
Ось не так давно я був шокований самим собою. Мені, власнику малесенького приватного підприємства, запропонували посаду у великій фірмі. Наводжу дослівно думки, які промайнули в моїй голові: «Так, зарплата менша ніж мій теперішній прибуток…  Але й клопотів менше…  А якщо я частину їх замовлень перекину на свої фірму… (зареєструвавши ПП жінчину сестру), ще частину віддам Владіку за відкат, … о, вже щось назбирується!» Чесно, це була перша думка, яка промайнула в мої голові.  А потім я відчув  що червонію. Мені стало стидно і страшно за себе – Господи, що зі мною стало?! Я ж не був таким!
(Посаду я так і не зайняв, але не буду хвалитись високоморальністю – просто там змінився гендиректор і пропозиція стала неактуальною. )
 
А зараз маю нову моральну проблему. Напередодні Великодня хочу сходити до сповіді,  на якій треба не тільки признатись у гріхах, але й щиро побажати від них відмовитись. А я від одного ще не можу. Правда, і сміх і гріх, але я не готовий викинути з свого компа майже все програмне забезпечення. Я знаю, що воно Pirat edition. Але в мене є купа фігових листків-оправдань перед самим собою «от як би воно було дешевше», «Біл Гейтс не сильно збідніє», «мені його дуже треба», «я на ньому і суспільно-корисні справи роблю» і т.д. і т.п.
 
І от я собі думаю, а став би я «по щучьему веленью, по моему хотенью» якимось «членом» при владі. Чи не з’явились би у мене нові аргументи «мені ці 100тис баксів ну так  потрібні, так потрібні», «якщо не я вкраду, то Іван Іванович  їх стирить», «одну тисячу в дитбудинок віддам», «сто баксів на церкву пожертвую»  і т.д. і т.п.
 
А у вас?