«…на кін. Дев’ять квадратних метрів. Одне вікно. Вузьке ліжко. Один стілець. Секретер. Для книжок. І паперів. Письмовий стіл. На одну тумбу. Й три шухляди. Невдовзі, на мою гадку. Ліжко буде замінене. На розкладний диван. Зникне секретер. Зате з’явиться шифоньєр. На три дверці. А ще пізніше - дитяче ліжечко. Нарешті, щезне все. Кімната й меблі не мої. Мені так ввижається. З вікна відкривається... Вбогий краєвид. На дві асфальтові смуги. Дорогу. Трамвайну лінію. І неозорий пустир. Метрів двісти завширшки. Вкритий незліченними купами. Сірого піску. Та острівцями. Чахлої трави. Що ніяк не наважиться. Нарешті всохнути. А відтак відлетіти. За вітром. Як зазвичай. Неба нема. Навпроти вікна. Біля столу. Сидить чоловік.  Долоні покладені. На поверхню стола. Молодикові років зо тридцять шість. Неквапний  погляд. Ковзає пусткою за вікном.  Цю пустоту він побачив. Декілька років тому. Вперше? Певно, що ні. Або пустир інакший. Або бачив його не він. Долоня притискається. До деревини стільниці. Стіл стає відчуттям. Твердого. Речовини неіснуючого. Ще чогось? Чужого спогаду. Про стіл. На вигляд гарний. Але куплений задешево. Двома літніми людьми. Стіл бо мав дефект. Якийсь загадковий. Люди вважали, що мають замало коштів…Ні, не можу. Хтось дарував йому стіл? На уродини? Він так багато працює. Ти втомився, синку. Стіл стане в пригоді. Робота піде веселіше. Її чимало. Ці хтось. Вони люблять його? Мабуть. Кого? Зрештою, чоловікові  однаково. Він не шукатиме відповіді. Не ставитиме питань. Однаково - не мені. Й не тепер. Байдуже. Бо... Цей час не повернеться. Його (час?) вбито. В пошуках. Утраченого часу. Чоловік загубився. Він когось утратив? Втрачено його? Ні, це я втрачаю. Його час. Він зайняв місце. Іншого. Супутник мандрівника. Мандрівник його залишив? Він сірома? Де ти тепер, мандрівнику? Прийшов одного ранку. І сів за стіл. Хто прийшов? Отже, стіл подарували іншому? Аж ніяк. Інший тоді вже пішов. Геть. Стіл тепер нічий? Не тепер. Не там. Не він. У небутті. Ніщо. Тут його тепер нема. Він (хто?) був свідком. Брав участь. Як уже міг. У писанні  текстів. Інший також. Брав. Що? Молода людина теж? Цей текст вони не писали. За моїм столом? Писали не вони. Його пишу я? Син чи отець. Ми брати? Удвох. Всі троє разом? Хто я?! Отож-бо й…»
 

<ниже приводится отвязный машинный перевод этого шедевра на общепонятный язык> (дякувати skiv-у за ідею)
 

 

ФАКТИЧНОСТЬ  ФЕНОМЕНА.  (ОТРЫВОК)
 
Несубботний невечер несегодняшнего невремени.  
 

 
  
 
   «…на кон. Девять квадратных метров. Одно окно. Узкая кровать. Один стул. Секретер. Для книжек. И бумаг. Письменный стол. На одну тумбу. И три ящика. Вскоре, мне кажется… Кровать будет заменена. На раскладной диван. Исчезнет секретер. Зато появится шифоньер. На три дверцы. А еще позже - детская кроватка. Наконец, исчезнет все. Комната и мебель не мои. Мне так мерещится. Из окна открывается… Убогий пейзаж. На две асфальтовых полосы. Дорогу. Трамвайную линию. И необозримый пустырь. Метров двести в ширину. Покрытый бесчисленными кучами. Серого песка. Да островками. Чахлой травы. Что никак не осмелится. Наконец засохнуть. А следовательно, отлететь. По ветру. Как обычно. Неба нет. Напротив окна. Около стола. Сидит мужчина.  Ладони положены. На поверхность стола. Юнцу лет  тридцать шесть. Неспешный  взгляд. Скользит пустотой за окном. Эту пустоту он увидел. Несколько лет тому назад. Впервые? Вероятно, что нет. Или пустырь иной. Или видел его не он. Ладонь прижимается. К древесине столешницы. Стол становится ощущением. Твердого. Вещества несуществующего. Еще чего-то? Чужого воспоминания. О столе. На вид красивый. Но купленный задешево. Двумя пожилыми людьми. Стол дескать имел дефект. Какой-то загадочный. Люди считали, что имеют маловато средств...Нет, не могу. Кто-то дарил ему стол? На день рождения? Он так много работает. Ты устал, сынок. Стол пригодится. Работа пойдет веселее. Ее немало. Эти кто-то. Они любят его. По-видимому. Кого? В конечном итоге, мужчине  все равно. Он не будет искать ответа. Не будет задавать вопросы. Все равно - не мне. И не теперь. Безразлично. Потому что… Это время не вернется. Оно (время?) убито. На поиски. Утраченого времени. Мужчина потерялся. Он кого-то потерял? Потерян он? Нет, это я теряю. Его время. Он занял место. Другого. Спутник путешественника. Путешественник его оставил? Он горемыка? Где ты теперь, путешественник? Пришел однажды утром. И сел за стол. Кто пришел? Следовательно, стол подарили другому? Никоим образом. Другой тогда уже ушел. Прочь. Стол теперь ничей. Не теперь. Не там. Не он. В небытии. Ничто. Здесь его теперь нет. Он (кто?) был свидетелем. Принимал участие. Как уж мог. В писании  текстов. Другой также. Принимал. Что? Молодой человек тоже? Этот текст они не писали. За моим столом? Писали не они. Его пишу я? Сын или отец. Мы братья? Вдвоем. Все трое вместе? Кто я?! Вот то-то и…»