Чогось захотілось погратись.
Тут Ковалевський переклав з російської ось таке:
 
Назустріч стихії. Літературний етюд

 

Другу добу не вщухала розгнівана стихія, розгойдуючи величезний корабель, як вутлий човник. Ураганний вітер виривав з киплячої безодні почорнілі хвилі, і вони, пірнаючи в божевільному вихорі, безсило билися о сталеву обшивку пасажирського судна, яке наважилось борознити морські простори в цей час року. ....

Ну, і так далі- бажаючих відправляю до оригіналу.
 
 
А чотирикрапковий- переклав ось так, з недоукраїнської на недоросійську…..
 

….
Вторые сутки не утихала разгневанная стихия, раскачивая огромный корабль, как утлый челн. Ураганный ветер вырывал из кипящей пучины почерневшие волны, и они, ныряя в сумасшедшем вихре, бессильно бились о стальную обшивку пассажирского судна, которое решило бороздить морские просторы в это время года.
 
Казалось, что вот-вот наступит конец света: налитые свинцовой тяжестью грозовые тучи слились воедино с царством Посейдону, стремясь поглотить освещенный неоновыми огнями океанский лайнер. Вода и ветер играли одну симфонию, под звуки которой несколько столетий подряд отправлялись на дно корабли, застигнутые в пути штормом. Сколько сокровищ хранили они в своих трюмах, знали только обитатели недосягаемых для солнечного света глубин, но для них золото и бриллианты, которое так жадно ценит человечество, не представляли никакой ценности.
 
Водоросли равнодушно обволакивали своей густой мантией палубы военных крейсеров и торговых пароходов, причудливые глубинные рыбы лениво проплывали мимо прежние орудия главного калибра, электрические скаты безраздельно хозяйничали в опустевших каютах. Ничто в этом однообразном царстве вечного мрака не напоминало о трагедии, когда разыгрались.
 
Белоснежный океанский лайнер упрямо боролся с волнами, вал за валом набирали свою огромную силу. С фанатичным упорством они бросались на корабль, но, встретив достойного противника, безвольно рассыпались на миллиарды брызг.
 
Внезапно огненная свеча прорезала лохматые края облаков, неслись над самым горизонтом, и из них неожиданно выпал маленький кусочек Солнца. Озаряя адским светом все вокруг, шарик, что светилась, удивленно застыла над капитанском мостике, потом, словно призрак, невесомое скользнула к кают первого класса, выхватывая из тьмы испуганные лица прислоненных к иллюминаторов пассажиров. В этот момент удивительный грохот расколол небо. Корабль вздрогнул и опасно наклонился, преодолевая очередную атаку волн. Сгусток солнечной плазмы, издав зловещее шипение, ракетой взмыл вверх и растворился в штормовой мгле. Избавившись от непрошеного посланника небес, корабль облегченно выдохнул черные клубы дыма и стал пробиваться сквозь стену волн и дождя.

 
А мені воно впало у очі і я чомусь вирішив продовжити цю гру у зіпсований телефон і переклав ще раз, уже з недозагруженого чотирикрапкового общєпонятного язичія(не підглядаючи у переклад Ковалевського)- на людську(хоч трохи, сподіваюсь) мову.
 

Назустріч стихії. Літературний етюд
 
Другу добу, не стихаючи, розлючена стихія бавилась величезним кораблем, кидаючи його, мов тріску. Шалений вітер виривав з хаосу морської безодні киплячі чорні хвилі і зжмутавши на їх гребенях  солону піну у коси, безсило бив ними у сталеві борти пасажирського лайнера, що відважився йти через морські простори у цю пору року.
 
Видавалось, що лише мить лишилась до кінця світу: налиті свинцем грозові хмари зливались у танку з чорними хвилями, намагаючись проковтнути у вирі свого хороводу залитий неоновими вогнями океанський лайнер. Вода і вітер заграли свою одвічну симфонію, під звуки якої століттями вони відправляли у жертву Посейдону на дно кораблі, зненацька застукані у дорозі штормом. Скільки скарбів берегли ті суда у своїх трюмах- те знали лише жителі недосяжної сонячному світлу морської безодні,  що зовсім не цінували  золото та діаманти, на яких так кохається людство.
  
Там, на дні, лише багряні водорості  бездушно та неквапливо вкривали пухнастим іржавим килимом палуби військових крейсерів і торгових пароплавів, та  чудернацькі глибинні риби виходили на променад  палубою, ліниво пропливаючи повз бувших  башт гармат головного калібру, а у спустілих каютах трюму безроздільно хазяйнували електричні скати. Ніщо у цьому бляклому царстві вічних сутінок не нагадувало про трагедії, що колись були тут розіграні.
  
Білосніжний океанський лайнер вперто змагався з хвилями, що від валу до валу набиралися міці від стихії. З фанатичною впертістю берсерка кидались вони на корабель, але, зустрівши гідного супротивника, безсило розпорошувались на мільярди крапель.
  
Зненацька блискавка вогненною свічею прорізала кудлаті краї хмар, що неслись над самісіньким обрієм, і з них несподівано випав маленький окраєць Сонця. Заливши пекельним полум’ям усе навкруг, палаюча куля  на мить здивовано застигла над капітанським містком, а потім, наче примара, невагомо ковзнула до кают першого класу, вихоплюючи з пітьми злякані лиця припалих до ілюмінаторів пасажирів. У цю мить
титанічний удар грому розірвав небо. Увесь корабель відчайдушно здригнувся, небезпечно завалившись набік, знемагаючи у спротиві черговій навалі хвиль. Згусток сонячної плазми, із зловіщим шипінням, ракетою змив у небо і розчинився у штормовій імлі.  Здихавшись незваного посланця небес, корабель полегшено видихнув чорні клуби диму, і вирівнявшись, став знову вперто пробиватись крізь стіну хвиль і дощу.
 

І далі, щоб було цікавіше, я знову якоюсь дурнуватою відстійною(але таки кращою, ніж в чотирикрапкового) машинною перекладачкою переклав на общєпонятне, створене Ломоносовим для диких лісових племен, язичіє. Ось результат:

 
Навстречу стихии. Литературный этюд
 
Вторые сутки, не стихая, освирепелая стихия забавлялась огромным кораблем, бросая его, языков треска. Безумный ветер вырывал из хаоса морской бездны кипящие черные волны и зжмутавши на их гребнях  соленую пену в косы, бессильно бил ими в стальные борта пассажирского лайнера, что отважился идти через морские пространства в это время года.
 
Выдавалось, что лишь мгновение осталось до конца мира: налитые свинцом грозовые тучи сливались в танке с черными волнами, пытаясь проглотить в водовороте своего хоровода залитый неоновыми огнями океанский лайнер. Вода и ветер заиграли свою извечную симфонию, под звуки которой веками они отправляли в жертву Посейдону на дно корабли, врасплох застуканные в дороге штормом. Сколько сокровищ берегли те суда в своих трюмах- то знали лишь жители недосягаемой солнечному свету морской бездны,  которые совсем не ценили  золото и бриллианты, на которых так любит человечество.
  
Там, на дне, лишь багряные водоросли  бездушно и неторопливо укрывали пушистым ржавым ковром палубы военных крейсеров и торговых пароходов, и  вычурные глубинные рыбы выходили на променад  палубой, лениво проплывая мимо бувших  башен пушек главного калибра, а в опустелых каютах трюма безраздельно хозяйствовали электрические скаты. Ничто в этом блеклом царстве вечных сумрак не напоминало о трагедиях, которые когда-то были здесь разыграны.
  
Белоснежный океанский лайнер упрямо соревновался с волнами, что от вала к валу набирались мощи от стихии. С фанатичным упрямством берсерка бросались они на корабль, но, встретив достойного противника, бессильно распылялись на миллиарды капель.
  
Врасплох молния огненной свечой прорезала косматые края туч, которые неслись над самым горизонтом, и из них неожиданно выпала маленькая горбушка Солнца. Залив адским пламенем все навкруг, пылающая пуля  на мгновение удивленно застигла над капитанским мостиком, а затем, как будто призрак, невесомо скользила к каютам первого класса, выхватывая из тьмы испуганные лица припалих к иллюминаторам пассажиров. В это мгновение
титанический удар грома разорвал небо. Весь корабль отчаянно вздрогнул, опасно завалившись набок, изнывая в сопротивлении дежурному нашествию волн. Сгусток солнечной плазмы, с зловищим шипением, ракетой смыв в небо и растворился в штормовой мгле.  Здихавшись незванного посланца небес, корабль облегченно выдохнул черные клубы дыма, и выровнявшись, стал опять упрямо пробиваться сквозь стену волн и дождя.
 

 
І тепер запитання: бажаючі перекласти ось це останнє, не підглядаючи в попередні переклади, ще кілька разів туди-сюди є? Власний переклад на українську, машинний на язичіє і т.д.? А після кінцевого перекладу на язичіє - цікаво було-б порівняти з неопублікованим оригіналом, з якого перекладав Ковалевський, і подивитись, що вийде.